Бойові слони не здаються

Бойовим слоном Коль назвав себе сам. Його чималий зріст і розкішний живіт дають привід познущатися карикатуристам і політичним противникам — але він сам ставиться до того з гумором.

У Німеччині Коля називають канцлером об’єднання — і це одна з найбільших його заслуг. Ніхто з політиків так не вірив у об’єднання Німеччини, як Коль, ніхто не зробив для цього більше.

Ті ж, хто сьогодні нападає на Коля, тоді, коли вирішувалося, чи бути Німеччині об’єднаній, — відбувалися порожніми словами, саме вони були проти введення єдиної валюти, саме вони говорили, що німці, які захочуть пізніше перебратися до ФРН, муситимуть ставати в чергу. Мало хто вірив, що для того, аби потрапити до ФРН, не треба переходити кордони, нариватися на міни й підробляти паспорти — Коль вибрав тоді найбільш неймовірний, найрадикальніший, але, як виявилося, найефективніший шлях об’єднати німців. І привів їх до перемоги.

Сьогоднішня опозиція дорікає Колю: він живе колишніми заслугами. А ми, говорять соціал-демократи, партія майбутнього. Базікати про майбутнє може кожен. Поставити собі високу мету й досягти її — це справжнє кредо політика. Життя виставляє Колю поки що непогані оцінки.

Гельмут Коль пройшов шлях типової кар’єри партійного функціонера — і може тому завжди знаходив спільну мову з партійним функціонером Горбачовим і партійним функціонером Єльциним. Він народився 1930 року в Людвігсхафені. Вивчав історію, право та державотворення. Працював референтом об’єднання хімічних підприємств. З 1959 по 1976 рік був депутатом ландтагу землі Рейнланд-Пфальц, з 1966 по 1974 — головою ХДС цієї землі. 1969 року Коль став прем’єр-міністром Рейнланд-Пфальцу (й одночасно заступником голови ХДС у Німеччині), до 1976 року здійснив там адміністративну та земельну реформу. В партії очолював комісію із вироблення програми. Із червня 1973 року — головував у ХДС, яка тоді була в опозиції. Двічі програвав вибори: 1976 року особисто, коли він був номінований кандидатом у канцлери, і 1980 року — коли блок ХДС/ХСС висунув своїм кандидатом відомого баварського політика Франца Йозефа Штрауса. Допомагала Колю стати канцлером політична криза в таборі противників, викликана тим, що один із найближчих помічників соціал-демократичного канцлера Шмідта виявився східнонімецьким шпигуном.

З того часу Коль і його партія перемагали на всіх парламентських виборах. Добре чи погано, але шістнадцять років він — при владі, шістнадцять років переконує виборців віддавати голоси саме йому.

Вести таке судно, як Німеччина, важко: виликі доходи громадян, високий життєвий рівень не дозволяють вдаватися до економічних експериментів — кожна помилка може коштувати партії довіри виборців. Однак усе-таки Коль реформує економіку, а з нею й політичне життя. Саме в цей період послабився контроль держави за економікою (при цьому не зменшилися прибутки від податків до державної скарбниці), і великі підприємства, котрі раніше належали державі, приватизуються. Остання велика приватизація — державної телефонної компанії «Телеком», знищення її монополії на ринку комунікацій — призвела до регулярного падіння цін на телефонні розмови.

Одна з ідей Коля — це об’єднання в Німеччині всіх німців, де б вони не жили, що перегукується з ідеями об’єднання євреїв у Ізраїлі. Величезні кошти було кинуто, щоб фінансово допомогти переселенцям із Чехословаччини, Румунії, Угорщини, але перш за все з розваленого колишнього Радянського Союзу, і зокрема з України — така політика не викликала й не викликає захвату в Німеччині. Багато переселенців-німців погано знають свою «рідну» мову.

Величезний наплив іноземців, які іноземцями теоретично не є, викликав бум правих партій. «Німецька народна спілка» на цій хвилі вже завоювала місця в парламенті землі Саксонія-Ангальт, непогані шанси у відверто неонацистських партій і на виборах до бундестагу 27 вересня. Але канцлер міцно тримається за свою ідею повернення німців до рідної домівки.

Очевидно, ідея об’єднання та перспективні вигоди від такої політики йому значно важливіші, ніж сьогочасні фінансові втрати.

Боннський мрійник... Саме він став одним із тих, кому спало на думку об’єднати Європу фактично, увівши спільну для всіх країн валюту. Проти введення «євро» виступають праві партії, чимало бізнесменів і провідних фінансових експертів, бо відкриття валютних коридорів, менеджмент стійкої валюти на такому великому й неоднорідному просторі не обов’язково супроводжуватиметься стабільністю німецької марки.

Але треба було бачити, як горіли очі в Коля, коли він у захваті розповідав: недалеко той час, коли німці купуватимуть французькі булочки за... «євро»! Чи булочки за марки були гірші?

А розширення ЄС на схід — навіщо це Колю? Із цим поки що самі проблеми. ЄС просто на десятиріччя прирікає себе на величезні трансфертні платежі в ці країни.

Чимало країн—членів ЄС вперто боронилися від того розширення, а канцлер Коль із впертістю танка (чи слона) пробивав свою думку. Йому говорили й нині говорять його однопартійці: треба зупинитися, Німеччина й так платить у ЄС найбільше, у країні велике безробіття. Може, треба спочатку свої проблеми вирішити, аби не лити воду на млин неонацистам, котрі волають: «Німецькі гроші перш за все для німців!»

Але Коль не зупинився, знайшов підтримку, переміг. Сенс цієї перемоги один — бачення об’єднаної Європи, яку не стрясають війни і взаємна недовіра, у якій гроші витрачають не на новітні системи озброєння, а на добробут.

Але для Коля сьогодні — важкі часи. За кілька днів — вибори, і, може статися, переможе не він, не його партія. Уже кілька місяців у опитуваннях громадської думки кандидат від соціал-демократів Герхард Шрьодер і його партія стоять попереду. Розрив то зростає, то зменшується, але залишається. Навіть перемога спорідненої ХДС — баварської ХСС — на земельних виборах не зламала стійкої тенденції.

Із християнсько-демократичного корабля почали тікати щури. І найперше — їхні ліберальні партнери із коаліції — Вільна демократична партія (ВДП). Її генеральний секретар Вестервелле написав у своїй книзі, що ера Коля закінчилася. Коль проковтнув пігулку. Голова ВДП Герхардт через раз натякає, що соціал-демократи — теж непогані політики. Навіть у лавах самої ХДС чуються голоси про те, що Коль повинен відступитися від канцлерства на користь голови партійної фракції в бундестагу Вольфганга Шойбле.

Мовляв — вистачить. Мовляв — накерувався й досить. Але канцлер все ще стоїть, і на всіх передвиборних зібраннях заявляє: ми переможемо — вирішує виборець, ми побачимо, хто сміятиметься останнім.

Я думаю, що він уже переміг, навіть якщо й доведеться піти в опозицію: в історії було не так уже й багато політиків, яким би вдалося без бліцкригів перекроїти континент.

Лейпциг

№179 19.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»