Особливості національної риболовлі

На риболовлю я збирався з липня минулого року. Саме тоді вийшов із друку мій матеріал про проблеми на рибальському базарчику "Бухара", що дислокується й досі біля станції метро "Дніпро". "Чорт" і "Професор" - місцеві старожили, про яких у матеріалі було найбільше слів, - подарували мені власноручно зроблену снасть і пообіцяли першим же рейсом вивезти на "справжню риболовлю".

ОСОБЛИВІСТЬ ПЕРША: ОБІЦЯНОГО ПІВРОКУ ЧЕКАЮТЬ

На "справжню" я готовий був виїхати в той же час. Сидіння з вудочкою на дачі в батьків, біля затхлого ставочка, не приносило нічого, крім десятка-двох напівдохлих карасиків.

Літо скінчилося. Закінчувалася осінь. Їхати в сльоту кудись рибалити мені вже не хотілося.

- Будь спок, Серього, - казав "Чорт". - Щойно з'явиться перший лід, одразу ж вирушимо... Проб'ємо ополонки, справжню рибу спіймаємо, справжньої "чортячої" юшки скуштуєш...

Вислухавши чергову "справжню" обіцянку та вихиливши на базарчику позачергову гальбу пива, я згідливо кивав і вирушав у своїх справах. Чекав дзвінка.

До Нового року дзвінка я так і не дочекався. Нарешті, вже напередодні старого Нового року, за кілька хвилин до сьомої ранку мене розбудив телефонний дзвінок.

- Ваша Ясновельможність ("Чорт" останнім часом вподобав гучні звертання), це Толик "Чертик"! Карету буде подано до трапу о тій-то. З тебе червінець. У мене щоб був до десятої вечора. Треба ж тебе зодягнути, чаєм напоїти...

Знаю я, що це за чай, подумав я...

ГОЛОВНЕ - АБИ КОСТЮМЧИК СИДІВ

У майстерні "Чорта" я був трохи раніше за встановлений час. Щосили шкварчала каніфоль і плавився припій. У квартирі снували двоє синів "Чорта", що теж збиралися їхати на риболовлю, і один приятель старшого нащадка Толі - "Скорпіон".Це прізвисько він отримав за винайдену мормишку з "плаваючим" гачком.

Приятель носив прізвисько "Бугай". Молодший син "Чорта" прізвиська ще не заслужив - надто молодий іще для персональної позначки, що її так полюбляють давати своїм колегам старожили з "Бухарської автономної республіки". Сам "Чорт" отримав легендарне поганяло за мормишку з трьома впаяними гачками. За таким прізвиськом його знає половина Києва та сотні зо три людей із країн СНД і традиційного зарубіжжя. Винайти більш як три сотні авторських мормишок - це вам не жарти...

Закінчувались останні приготування до від'їзду - опівночі на "Бухару" подавався "Ікарус". Їхати треба було на Кременчуцьке водосховище. "Скорпіон", дмухаючи на обпечені припоєм пальці, шпетив поспіх і посилав усе до біса, а сам "Чорт" швендяв своєю майстернею, витягаючи з розкладеного в різних кутках мотлоху якісь речі.

- Це? - бурмотів він. - Це піде. Це? Також. Це - на...

ОСОБЛИВІСТЬ ДРУГА: ЗБИРАЙСЯ НА РИБОЛОВЛЮ ЗАЗДЕЛЕГІДЬ

- Ти мене наче зодягнути обіцяв, - запросто звернувся я до нього.

- Зараз, Серьоженько, зараз дорогий, - "Чорт" із гуркотом витягнув пару дитячих санчат.

- Ти що, покататися вирішив?

- Ти все дізнаєшся...

Толя витягнув декілька засмальцьованих чорних комбінезонів на лямках. Критично оглянув мою постать. Критично оглянув комбези.

- Ось цей підійде, - виголосив він. - Одягайся.

Я зняв куртку й почав натягувати вбрання. Одразу зробився схожим на Карлссона, лише моторчика бракувало. Насилу застебнув лямки. Холоші комбеза закінчувалися трохи нижче за коліно. Ще нижче - мої "рідні" джинси.

Я похмуро глянув на "Чорта".

- Ну й на кого це скидається?

– - Не хвилюйся, зараз усе влаштуємо, - і Толя витягнув із купи мотлоху ще й пару гумових зелених чобіт зі шлейками.

ОСОБЛИВІСТЬ ТРЕТЯ: НАС БАГАТО

Я думав, що в метро в нас буде страхітливий вигляд. Здорові мужики, через одного неголені, в екзотичному вбранні, з санчатами в руках... Але виявилося, що у вагоні таких мужиків вистачало. Ударив морозець, підняв купу професіоналів і любителів і потужним рухом розкидав їх усіх окраїнами й глибинками України.

– "Ікарус" уже стояв. Але народ лише збирався. "Чорт" озброївся списком жадаючих вирушити сьогодні до чорта в зуби рибалок, і почав збирати гроші на автобус. Він сьогодні, як, утім, і завжди, був за головного.

ОСОБЛИВІСТЬ ЧЕТВЕРТА: НІКОЛИ НІЧОГО НЕ ОБІЦЯЙ НАПЕРЕД

– Толю,- звертається "Чорт" до знайомого, - якщо риби не буде - Сергія-кореспондента плішнями заб'ємо...

"Чорт" регоче.

– А мене за що? - дивуюся.

– ...Найкраще - калинка... "Ягода-калинка" - співає "Чорт". - Калинка - така річ, скажу я вам, хлопці...

– А брусничка?

– Що, що брусничка? - обурюється хтось. Знаєш, що зі своєю брусничкою зроби?

За мить ми всі дізнаємося, куди найкраще, на думку опонента, слід пристосовувати брусницю. Ми, виявляється, зовсім не правильно її використовували...

– Ну, на коня перед дорогою, та й поїхали.

Крякаємо. Переводимо подих. Занюхуємо повітрям.

– Ну, на стремено, й поїхали...

– Ну...

– "Чорт", - кажу я, - ми врешті поїдемо?

У ЛІСІ ЛУНАЛА СОКИРА ЛЮДИНИ...

"Ікарус" важко їде через "тиху українську ніч". Що за вікном - не розібрати. Зате прекрасно чути булькання й подзенькування в салоні. Я сиджу на першому, "його Ясновельможності", місці й диктую враження на диктофон. Повз нас рідко пролітають вогники зустрічних машин.

– Головне, Сергію, серцем не старіти, - долинає позаду "Чорта", котрий гуляє салоном.

Це я також устигаю записати, тоді заплющую очі й провалююсь у сон...

...У село Мозолієвка на березі Кременчуцького водосховища ми в'їхали, коли було ще темно. Нас висадили на якійсь вулиці. "Чорт" із водієм пішли у двір до якогось господаря ставити машину, подалі від очей міліції. Ми навантажилися санчатами й вирушили до берега.

– Пояснюю завдання, - кричить наостанок "Чорт". - Усім добувати дрова.

Завдання максимально полегшує сушняк, який валяється на березі. Народ розходиться околицями й скидає сушняк у різні купи. Я, в пориві ентузіазму, притягнув два величезні пеньки. Думаю, що багаття, коли воно буде потрібне, розпалимо на березі.

ОСОБЛИВІСТЬ П'ЯТА: ЗА ТЕБЕ ДУМАЄ СТАРШИЙ

Підходить "Чорт". Оглядає купи хмизу.

– По конях, - командує. Дрова на санчата й пішли. Ялинку взяли?

– Навіщо ялинка? - дивуюся.

– Дивак-чоловік. Старий Новий рік завтра святкуватимемо...

– Завтра?! - жахаюсь я. - Я думав, сьогодні повернемось, мені ж на роботу...

Довга вервечка людей із санчатами та плішнями в руках виходить на чисту, без снігу, кригу. Караван рушив. Під кінець першої години пішого ходу берег, той, що позаду, вже зник з очей. Той, що попереду, поки не з'явився.

Я потію, як і всі інші - адже також везу санчата. Декілька разів приклався до льоду - слизько. Так само, як і решта...

"Мойсей водив свій народ довгі роки пустелею...", пригадуються слова. Мозок мимоволі вибудовує асоціації: "Він їх водив-водив, щоб вони забули рабство... А ми ходимо-ходимо, щоб не піймали рибу..."

ОСОБЛИВІСТЬ ШОСТА:
НЕ КАРКАЙ ЛОВИСЯ РИБКА ВЕЛИКА Й МАЛА...

Все коли-небудь закінчується. Скінчився і цей виснажливий караван. Ми розбрелися по величезній акваторії поблизу протилежного берегу. Довбаємо плішнею лунки. Товщина льоду - сантиметрів тридцять. Глибина в цьому місці - метрів шість.

Тут не клює, переходимо метрів на двадцять. Там не клює - ще на стільки ж в інший бік. На другій лунці в мене ламається один гачок. Залишається ще один. Ні сісти, ні лягти - санчата завантажені дровами й провіантом, та й санчат поблизу небагато.

- Щоб посидіти, треба заслужити, - повчально помічає Володька-"Скорпіон".

Сиджу, заслуговую...

ОСОБЛИВІСТЬ СЬОМА: ЧИМ БІЛЬШЕ САНЧАТ НА ДУШУ НАСЕЛЕННЯ, ТИМ КРАЩЕ

Чергова передислокація приводить до компанії погодків. Вкотре довбаю лунку. Вирішую сидіти до упору.

- Ми пішли далі, Сірий! - говорить Володька. - Будемо кльовне місце шукати.

- Гаразд, пішли, - кажу я. Відриватися від підкормки й наживки не хочеться. А з однією плішнею каші не звариш...

Приходимо на забув яке за рахунком місце. Хлопці начебто вирішують зупинитися надовго. Довбаю лунку, ламаю плішню...

- Немає тут нічого, - трагічно помічаю я "Бугаєві".

- А це тобі що - нічого? - подає голос хлопець із сусідньої лунки. А в нього штучки чотири пліточок на льоду стрибають! І не слабі!

Стискаю зуби. Закидаю мормишку. Поводок невпевнено сіпається. Хлоп! І моя перша золота рибка хлюпається в калюжці води, що розтала на льоду. Є контакт! Хоч і невелика, зате потом і кров'ю здобута (при черговому падінні розсік до крові палець об лід). Ну, думаю, все. Нікуди більше ходити не буду. Де одна, там і дві. Де дві, там і десять...

До вечора я стомився, як собака. Але так нічого й не зловив. Рибка, дійсно, виявилася золотою. Так і не посидів. Не кажучи вже про те, щоб поїсти. Всі мої знайомі - "Чорт", "Скорпіон" і "Бугай" загубилися в тумані.

Ну її до біса, пригадую я старий анекдот, цю риболовлю. Приїду додому, куплю на базарі риби...

ОСОБЛИВІСТЬ ВОСЬМА Й ОСТАННЯ: НЕ ВІДРИВАЙСЯ ВІД КОЛЕКТИВУ

Я вирішую іти додому. Ні кльову тобі, знайомі всі розбрелися... Стомився, як собака... А вони завтра ще Новий рік святкуватимуть... А мені на роботу треба... Коротше, вмовив...

Зворотний шлях відняв не менше сил, хоч і йшов я тепер уже порожнем. Години за півтори стояв на березі й ловив попутки в бік Києва.

.

Перший вранішній дзвінок 15-го січня був від "Чорта".

- Нічого ми не спіймали. Що поробиш - кльову не було, старий. Зате як Новий рік відсвяткували!.. Не сумуй - наступного разу знову туди ж поїдемо. Може, пощастить...