Законні рамки для дикого поля
Небагато знайдеться людей, які б не прагнули отримати хоча б клаптик землі. Щоб збудувати на ньому будинок, посадити садок, покопирсатися в городі, поставити під дах автомобіль. А ті, хто вже доклав рук, хотіли б, щоб надана для використання земля, стала їхньою власністю. Словом, без землі, як і без води, навіть і в столиці, не проживеш. Та чи завжди, зокрема, у Києві, люди мають змогу приватизувати її, чи не порушується при цьому закон і права інших громадян? Про це кореспондент "Дня" розмовляв з начальником державної земельної інспекції м. Києва Василем Сторожуком.
- Земля завжди була головним багатством, провідним здобутком людини. Після певних історичних колізій земля в нашій країні, як відомо, стала загальною і з цим багато чого втратило, як суспільство, так і окремий громадянин. А професія землевпорядника, доти одна з найшанованіших, ледве не вимерла. Нині становище змінюється. Верховна Рада незалежної України ухвалила Земельний кодекс та кілька інших законодавчих актів, що регулюють земельні стосунки. Сьогодні на Україні, хоч і еволюційним шляхом і не зовсім послідовно, відбувається справжня земельна революція, яка змінює статус і особистості, і землі: здійснюється земельна реформа.
- З історії ми знаємо про численні війни за землю й, навіть, про сутички з серйозними наслідками у родинах. Не без крові йде нині переділ на селі. Невже в Києві все в цьому плані так спокійно?
- Так, у столиці також існують свої земельні проблеми. Перш за все: Київ сьогодні не має своєї зовнішньої топографічної межі. Й це - не дрібничка. Через це, скажімо, суд з подання прокуратури не може розв'язати суперечку, що виникла між двома громадянами: виміряна байдужою рукою земельна ділянка одного з них знаходиться почасти в місті, а почасти в Київській області. Й через це невідомо, хто саме має здійснювати тут судочинство. Межа, якої немає, таким чином, проходить через долі тисяч і тисяч громадян. Коли мова йде про власність на землю, то межа не може бути умовною, зафіксованою без спеціальних технічних засобів за принципом "десь тут".
Старий підхід до землі призвів до того, що напередодні земельної реформи в Києві, як і в інших містах, навіть не знали кількості землекористувачів, фізичних та юридичних осіб - майбутніх власників земельних ділянок. Не кажучи вже про координати цих наділів, конкретні їх межі, що мають поважатися й охоронятися законом.
І, нарешті, один з найголовніших аспектів. Кожний, хто має землю, закріплену державою у власність, постійне чи тичасове користування, бере перед нею абсолютно конкретні, й досить жорсткі, зобов'язання, визначені Земельним кодексом. Землю можна використовувати лише за призначенням, і держава за цим пильно стежить.
- В Києві розпочалася приватизація землеволодінь. Розкажіть про її перебіг.
- Цей процес ще не набув широкого розмаху. Ми звикли до всього ставитися з підозрою й ще не збагнули, що нині багато хто в місті може отримати те, про що лише мріяли батьки й діди: власну землю. Тож з 30 тисяч приватних землекористувачів приватизували свої ділянки лише близько тисячі. Хтось побоюється, що за них доведеться багато платити. Інші просто не поспішають, бо не мають у цьому якоїсь потреби. Та й тиску на людей - немає. Процес має йти добровільно.
- А в чому полягає процедура приватизації?
- Вона проста й, водночас, складна. Проста тому, що достатньо подати в управління земельних ресурсів заяву та документи про те, що відповідна ділянка колись була цій особі на законній підставі надана у користування або перейшла у спадок чи якимось іншим чином, або про те, що на ній знаходиться її будинок, збудований знову ж таки на законних підставах.
А складність у тому, що треба визначити межі земельної ділянки, закріпити їх юридично, щоб надалі не сталися конфлікти, які з плином часу розв'язувати дуже важко. Тобто це вже не проблема громадянина, а проблема влади.
- Чи всі громадяни можуть спиратися на законні підстави?
- Саме це й призводить до головного болю в міської влади. В Харківському районі, в Осокорках, є садівничий масив за назвою Стадне. Це 200 гектарів землі, розділені між кількома тисячами осіб, що побудували тут свої дачі. Сьогодні їх доля юридично не визначена, бо оформлення документів на ці землі почалося ще при Союзі, а закінчитися мало вже після його розпаду. Тому на сьогодні офіційно-правова точка зору така: це самовільно зайняті земельні ділянки. Юридично оформлених документів у дачників Стадного немає. Ці землі передавалися Київською областю для потреб розвитку столиці, але ухвали про це не визнаються нині законними.
Люди, звичайно, не винні в тому, що склалися такі обставини, й садівники стали, власне, безправними. Щоб розв'язати цю проблему, потрібна політична воля органів місцевої влади і, в першу чергу, Київської міської ради народних депутатів.
Додам, що через нерозв'язаність цього питання потерпають не лише громадяни, а й сама держава. Адже не сплачується податок, немає порядку в освоєнні земельних ділянок, купівля-продаж, дарування, спадок (а отже й мито з цих операцій) неможливі.
Не менш тривожна ситуація склалася і з будівництвом гаражів. У Києві вже майже півмільйона автомобілів, і в кожному районі виникли гаражно-будівельні кооперативи. Але, з ухвалою нового Земельного кодексу стали чинними нові охоронні порядки на земельні ділянки, й ці гаражі також стали, так би мовити, безпаспортними. Гараж є, а от права на його приватизацію люди не мають, хоча юридично воно закріплене. Відтак йдуть вимоги. А в основі проблеми те, що за часів, коли земля належала всім, але й нікому, її відведення здійснювалося без дотримання юридичних норм. І на території Києва нині 150 гектарів забудовано гаражами, які згідно чинного законодавства є незаконними.
- А яка ваша особиста думка з цих питань?
- Я вважаю, що людям слід віддати в приватну власність усі ті земельні ділянки, де збудовані їхні будинки, дачі й гаражі, навіть якщо вони неналежним чином оформлені. Я однозначно проти того, щоб людина страждала через неправильні чи недостатні дії державних органів, навіть якщо вони були зроблені раніше, власне кажучи, за іншої влади. Ці проблеми слід вирішити на користь людей, які вклали свої гроші та працю в забудову.
Єдине застереження: слід при цьому враховувати й інтереси інших людей, яким, скажімо, ті ж гаражі заважають з погляду охорони природи... Тут слід шукати компроміси. Наприклад, проектувати й будувати підземні або багатоповерхові гаражі, надаючи їх у пільговому порядкові тим, чиї витрати на індивідуальні споруди виявилися не з їхньої вини марними. Адже багато які з гаражних кооперативів вели забудову хаотично, нераціонально використовуючи землю. Ці споруди не тільки не прикрашають столицю, а й заважають людям, псують природне середовище й саму землю. Так, у Голосіївському лісі незаконне будівництво гаражів призвело до руйнування грунтів на цій заповідній території. Отже, подекуди гаражі доведеться все ж зносити, що вивільнить місце для житлової забудови й захистить природу.
- Як ви пояснюєте наявність таких гострих проблем із землею в столиці України?
- Вони обов'язково мали виникнути, адже питаннями землевпорядкування й контролю за використанням землі ніхто не займався - не було такої служби.
- А чи достатньо сил у вашої інспекції, щоб контролювати стан земельних справ у такому місті, як Київ?
- Дійсно, 13 працівників для цього дещо замало. Та все ж нам вдалося зупинити процес самовільного захоплення земельних ділянок, який набув особливого поширення 1990-1994 рр. За 1996 р. було лише 3 випадки захоплення ділянок землі гаражно-будівельними кооперативами й жодного - автозаправними станціями, тоді як у вищезгаданий період їх зафіксовано відповідно 335 і 163. Серед методів боротьби з порушниками - складання протоколів, судові позови, штрафи.
Втім справжнього порядку в землекористуванні можна досягти лише маючи достатню правову базу та ефективну методику моніторингу земель, картографування територій. Тільки таким чином можна попередити можливі кризові ситуації. Й у цьому напрямкові інспекція готує свої пропозиції Київському міському управлінню земельних ресурсів, при якому її створено. Працюємо над проектом закону про охорону земель, готуємо свої пропозиції щодо змін у Адміністративному, Кримінальному й Цивільно-процесуальному кодексах, які застаріли й не враховують того, що поряд з державною існують вже й колективна та приватна форми власності на землю. Вони також потребують захисту. Земельні стосунки, які наразі нерідко визначаються не правовим полем, а дикими інстинктами, мають бути поставлені в цивілізовані, законні рамки. Щоправда, в цьому мають брати участь не лише законодавці та наші інспектори, а й громадяни міста. На цей випадок називаю свій контактний телефон 228-34-92.
