Новий міністр для шахтарів
Що відомо про нового міністра вугільної промисловості Станіслава Янка? Народився 1941 р. на Полтавщині. Розпочавши зі скромної посади гірничого майстра на шахті №40 ВО "Селідовугілля", він 1981 р. стає генеральним директором цього об'єднання, а 1990 р. - першим заступником голови Держкомітету вугільної промисловості. Захистив кандидатську. Був (і залишився) одним із лідерів міцної команди професіоналів, яку поважали не тільки в Донбасі, а й в інших вугільних регіонах колишнього Союзу.
Працюючи у Верховній Раді, Станіслав Янко був менш відомим, ніж Микола Сургай, котрий обіймав у 1990-1994 рр. посаду голови Держвугільпрому. Це, очевидно, не в останню чергу пояснюється тим, що Янко відмовлявся від зустрічей з пресою. Однак, судячи з усього, це зовсім не заважало йому обстоювати або, як модно нині говорити, лобіювати вугільні інтереси.
Співробітники Мінвугільпрому, напрочуд одностайні в оцінках. На їхню думку, Янко - професіонал, який прекрасно розуміється у вугільних проблемах, керівник не м'який, вміє приймати рішення і, найголовніше, добитися його виконання. Дехто не скупиться на епітети - ось прямо тепер слід ставити пам'ятник за те, що погодився очолити галузь у важкі часи. Дехто впевнений - якби залишилися Сургай, Янко та їхні однодумці біля керма в 1994 р., коли було створено Міністерство вугільної промисловості, то галузь не дійшла б до такого життя. Не дали б ці керівники скасувати 1995 р. державну дотацію й багато чого іншого не дозволили б.
Заради справедливості варто сказати, що і в роки існування Держвуглепрому рівень видобування вугілля падав досить стрімко. Пояснюють це тепер по-різному. Різким скороченням асигнувань і капітальних вкладень. Тим, що саме в ті роки почала втілюватися в життя зловорожа політика, скерована на знищення в Україні вугільної галузі... Але керівників ніхто не звинувачує.
Робота на політичній ниві у Верховній Раді надає Янку значні переваги порівняно з попередниками - Віктором Полтавцем, Сергієм Поляковим, Юрієм Русанцовим, котрі прийшли в міністри прямо з регіонів. Однак дехто в парламенті, та і в навколоурядових колах не забуде зауважити, що вугільна індустрія отримала консервативного керівника старого зразка. Можливо.
Під час представлення у Мінвуглепромі новий міністр так визначив постулати діяльності: дисципліна і добування. Можна здогадатися, що йдеться і про фінанси. Пікетування адміністрації Президента в червні і особливо зустріч гірників із колишнім прем'єром Лазаренком дали підстави гадати, що, зокрема, бюджетні гроші не завжди доходять до шахтарів.
Станіслав Янко прийняв керівництво тоді, коли нестача обігових коштів у галузі становила 2,5 млрд. грн., а кредиторська заборгованість упродовж нинішнього року зростала на 70 - 100 млн. грн. Тоді, коли за 25,7 млн. тонн вугілля, поставлені споживачам з початку року, "живими грошима" оплачено всього 23,6% його вартості. І, нарешті, торік в Україні було видобуто трохи більше ніж 70 млн. тонн вугілля, якщо потреба - 120 млн. тонн.
Гігантська заборгованість щодо зарплати, яка з року в рік розбурхує шахтарські регіони, закриття збиткових шахт, гостра необхідність відродити капітальне будівництво, соціальні проблеми, стосунки з комерційними структурами - цей перелік, який можна продовжувати нескінченно довго, лише незначною мірою окреслює злободенні проблеми гірників. І, враховуючи це, важко втриматися від настороженості і навіть скепсису, оскільки зрозуміло: будь-який, навіть найблискучіший керівник не Господь Бог.
- Усі проблеми, які існують у вугільній галузі, я б розділив на дві великі групи, - зазначив Станіслав Янко в інтерв'ю кореспондентові "Дня". - З одного боку, це проблема виживання в сьогоднішніх умовах, збереження потенціалу шахтного фонду, щоб він міг оптимально забезпечувати народне господарство вугіллям, збереження кваліфікованих кадрів, максимальної кількості робочих місць, щоб не допустити соціальних конфліктів. З іншого боку, проблема полягає в тому, що ми повинні зробити, аби повернути вугіллю його конкурентоспроможність як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, створивши таким чином базу для економічного піднесення держави.
З точки зору Станіслава Янка, вирішення цих проблем значною мірою залежить і від фінансово-економічної політики держави стосовно вугільної галузі. Але правда також і в тому, що сьогодні багато керівників відійшли від конкретних вирішень питань безпосередньо на робочих місцях. За його словами, інструментом реалізації дисципліни у вугільній галузі завжди була чітко виконувана, так звана нарядна система, котра передбачала присутність керівників "на нарядах", відвідання шахт у денні та нічні зміни. Але ця система тепер на багатьох підприємствах виявилася забутою. Словом, усе це треба відновлювати...
Щодо фінансової дисципліни, то, на думку Станіслава Янка, кошти, які надходять на підприємства галузі, повинні контролюватися найсуворішим чином. Однак, на переконання Янка, сам факт наявності посередників між виробником і споживачем вугілля - усіляких комерційних структур, які, зрозуміло, працюють не безплатно, - значно ускладнює процес контролю. От чому новий міністр вважає, що якби сьогодні система державних відносин передбачала поставки вугілля напряму (нехай навіть ідеться не про держзамовлення як таке) між виробником і споживачем, то ця проблема значною мірою відпала б.
Що стосується видобутку вугілля, то зрозуміло, що його необхідно не тільки утримати на рівні минулого року, а й збільшити. Адже подальше падіння рівня видобутку, як вважають багато фахівців, робить безглуздим існування в Україні індустрії, орієнтованої на вугілля. А нарощування вуглевидобування не утопія. Але потрібні кошти. Янко, певно, розраховує, що зуміє завдяки зв'язкам у парламенті забезпечити фінансування галузі, але при цьому він спробує витиснути з неї самої всі наявні можливості. Він має намір оголосити війну бартеру. Особливо це стосується розрахунків за високоліквідне і високоцінне коксівне вугілля. Ну що ж, як кажуть, сподіватися не шкідливо.
На закінчення, певно, є сенс нагадати, що перший міністр вугільної промисловості в Україні Віктор Полтавець рідко зустрічався з пресою. З цієї ж причини важко сказати, якої позиції дотримувався Юрій Русанцов. Позиція нового міністра починає вимальовуватися. У далеко не мажорній обстановці, яка чимось нагадує роботу на бочці з порохом, С. Янко, схоже, не розгублюється. З іншого боку, справа не тільки в словах, сказаних із трибуни. Так чи інакше, але перші результати діяльності нового міністра будуть видні дуже скоро. Надходить осінь. Потім - зима. З якими запасами вугілля зустріне її енергетика?
