Небожитель Ален Делон
Режисер фільму "День і ніч" Бернар-Анрі Лєві каже: "Герой картини - письменник-боксер, любитель жінок, суміш Гаррі Купера й Хемінгуея, реальний і романтичний. Його міг утілити лише Ален Делон".
Стрічку створено постановником-дебютантом, у що непросто повірити, коли перед тобою багата на зображення, навіть шикарна картина, до з`яви якої спричинилися одразу чотири кінематографії - іспанська, бельгійська, канадська і насамперед французька. Ба більше, Бернар-Анрі Лєві залучив до свого фільму справжніх, серйозних зірок світового гатунку - Лорен Бекол і Франціско Рабаля, абсолютних зірок французького кіно - Жан-П'єра Кальфо й Маріанн Денікур... І все ж на кону - програмовий, сказати б, концепційний бенефіс Алена Делона, знаного екранного спокусника, що анітрохи не втратив чоловічої чарівності, перейшовши серйозну вікову межу.
Так, тепер він - самотній письменник, що страждає від творчої кризи через відсутність життєдайного кохання. На перший погляд у нього є все: гроші, казковий маєток у райському куточку землі, зрештою, славне й бурхливе минуле. Він ширяє над цим світом, оглядаючи його з піднебесся, у летючій гондолі романтичного монгольф'єра - сивий, сумний, стомлений і невимовно справжній, аж до нереальності.
Небожитель.
Він усе бачить. Для нього, здається, вже не може бути нічого нового. Звісно, окрім фантастичної жінки, у яку неможливо не закохатись.
І така жінка матеріалізується. В особі звабливої актриси (у фільмі і в житті - Арієль Домбаль), що вона разом із продюсером, активно схильним до екранізації останнього роману нашого героя, раптом з`являється на земній тверді, щоб розворушити сонний мурашник в`янучого існування.
Денне і нічне життя цього фільму надзвичайно красиве: розкішні екранні субтропіки, що їхній температурі скоряються, здавалось, назавжди притлумлені невідворотною старістю почуття.
Ще одне "Повернення Казанови", де, пам`ятається, Делон зіграв метра перелюбу й філософа кохання, що пручається "пенсійному вікові". Тут таки вочевидь резонують знані хемінгуеївські мотиви, коли так званий справжній чоловік завше залишається вірним своєму покликанню - бути відверто справжнім. Він безстрашно (іноді істерично) кидає дуельну рукавичку в зухвале обличчя вітальної молодості. Він не визнає поразки. Він не йде з поля бою переможеним. Він просто йде. Розчиняється в небі, вибухаючи згустком енергії. Там - у блакитному небі, позбавленому хмар, як сумнівів.
По ньому залишається тільки неекранізований роман - пристрасті й почуття, міцно стягнуті коленкоровими палітурками: "моя душа, яку я не можу продавати".
Воістину - небожитель.
