У форматі «підглядання у шпаринку»
Чи є у ТБ шанс із комерційного продукту перетворитися на мас-медіа
Сьогодні вже зрозуміло: як не парадоксально, проте західне телебачення доби «холодної війни», «розрядки напруженості» і «подолання імперії зла» (тобто від другої половини 1940-х до кінця 1980-х років), лаяне-перелаяне тодішніми ліволіберальними інтелектуалами, все ж істотно вигравало за багатьма показниками у телебачення сучасного. І за серйозністю підходів, і за кваліфікованістю журналістів, і за відсутністю фальшованої політкоректності та об’єктивності, яка полягає у вмінні не називати речі своїми іменами, і за меншою роллю суто фінансових чинників, зрештою, за непідробним азартом телевізійних команд, які вірили, що від них певною мірою залежить перемога сил добра над силами зла. Іншими словами: у тодішнього телебачення демократичного світу була реальна місія. Сьогодні такої місії просто немає. Ані у західного телебачення, ані, за великим рахунком, у самого демократичного світу.
«Великий розслабон» 1990-х, кінець якого почався 11 вересня 2001 року, а остаточний фініш настав восени 2008 року, втім, устиг сформувати істотно інші стандарти тележурналістики і формати телепередач, а крім того, вилився в істотну трансформацію суспільних цінностей, ретрансльованих і формованих ТБ.
Гра, розвага, «полегшені» стандарти поведінки та зміщені моральні критерії, — все це стало домінантою сучасного американського ТБ. І маємо результат: у США 60% учнів середньої школи не вміють достатньо добре читати, щоб освоїти підручники, третина випускників шкіл не володіє знаннями з математики, потрібними аж для... теслі-початківця, і майже третина молодих дорослих не може показати на мапі Тихий океан (який, між іншим, традиційно є ледь не «внутрішнім морем» американців). Це не Наталія Вітренко чи Михаїл Задорнов стверджують — це пишуть у своїй новій книзі «Революційне багатство» Олвін і Хайді Тоффлери, знані на весь світ футурологи, які попри все обстоюють американську модель розвитку, як начебто найбільш динамічну і прогресивну. Втім, і вони змушені визнати, що соціально загрозливі масові настанови на неуцтво у нових поколінь формуються не в останню чергу американським телебаченням, а це телебачення наразі зробило своїми головними героями тих, хто раніше цілком заслужено вважався злодіями чи бовдурами. І цей процес мутації суспільних цінностей за допомогою ТБ з року в рік посилюється.
Але ж який комерційний зиск має з того саме телебачення! Зиск суто тактичний. Бо ж американське суспільство, як би не нахваляли його Тоффлери, йде до неминучої катастрофи чи, принаймні, тяжкої кризи. Адже навіть ці науковці змушені визнати, що принаймні половину наукових кадрів сьогодні США змушені імпортувати з Європи та Азії — свої просто нездатні працювати в належному інтелектуально напруженому режимі.
А звідкіля імпортують? Із тих країн, де телеіндустрія ще не досягла американських висот і де держава і громадянське суспільство активно втручалися чи донедавна втручалися в телебізнес, де існують чи донедавна існували потужні державні, а, головне, громадські канали. Але і там тепер, із лібералізацією та розвитком телеринку в часи «розслабону», у суспільства виникли серйозні проблеми. Скажімо, число учнів у школах для дітей із відставанням у розвитку мовлення в Німеччині за перші роки ХХІ століття виросло більш ніж наполовину. А англійське Товариство допомоги дітям із дефектами мовлення повідомило, що на сьогодні кожна третя дитина в Англії помітно відстає в мовленнєвому розвитку. Владі навіть довелося вводити спеціальні «аварійні» освітні програми для першокласників: семирічних дітей навчають елементарних речей, які мають бути давно вже їм зрозумілі: як вітатися чи питати дорогу.
Фахівці вважають, що все це — результат дефіциту особистого спілкування і заміни його вельми специфічним телебаченням. Батьки в суспільстві, яке втратило свою історичну місію і займається переважно гонитвою за статками, приходять увечері додому дуже втомлені й розмовляють з дітьми тільки скупими односкладовими реченнями. Результат: за статистикою, в Британії до 20% дітей у віці дев’яти місяців відстають у розвитку. Неживе спілкування не додає слів до активного словника дитини. А телевізор просто зупиняє розвиток малюка. Отож маємо висновок фахівців: якщо замість розказаної батьками казки вмикати мультик, то до 3-річного віку затримка становить уже цілий рік. Це не означає, що мультик не слід умикати: просто він не мусить заміщати живого спілкування.
Але водночас телеіндустрія Британії та Німеччини за час, що минув після падіння світового комунізму (Китай до комуністичних країн, ясна річ, не зараховуємо, там буде «цивілізований соціалізм»), стала куди більш масштабною та, головне, прибутковою. І разом із тим ці дві країни, з яких ще не так давно дослідники їхали до Америки, щоб працювати в кращих умовах і за кращі гроші, тепер також імпортують — і не лише науковців, а й рядових програмістів. І не звідкись, а з наших обширів, а ще з Індії — країни, що донедавна мала в загальнонаціональних масштабах лиш державне телебачення, яке не гналося за прибутком за будь-яку ціну. Щоправда, зараз індійський медіа-ринок помітно більш лібералізований, але ж ментальність та ціннісні орієнтації нинішньої проривної генерації програмістів, технологів, фізиків та математиків формувалися в минулі десятиліття...
Отож змінюється формат, наповнення, зміст, або ж, як тепер модно говорити, контент ТБ, усі проблеми усереднюються до рівня, який можна представити у вигляді шоу, вигідно продати рекламодавцю, а для розваги масової публіки створюються все нові й нові способи «підглядання у шпаринку» за допомогою камер. І хоча такі формати начебто усунуті із загальнодоступних національних телеканалів на суто комерційні кабельні канали, від того загальна ситуація й «атмосфера» ефіру змінюється мало. Іншими словами, у ТБ створюється своєрідна «мильна бульбашка», побудована на можливості одержання порівняно «швидких» грошей і тактичних вигод, чимось схожа на ті, що розросталися всі останні передкризові роки в іпотечній сфері чи у торгівлі вуглеводневими енергоносіями. Тільки-от результат прориву цієї «бульбашки», боюся, буде незмірно тяжким і важкопрогнозованим для світової економіки і всієї сучасної цивілізації, якщо вчасно не взятися за розум...
Пом’якшити і навіть дещо виправити ситуацію, втім, може вплив інтернету. Хоча останній перехоплює все більше і більше обширів традиційного «життєвого простору» ефірного та кабельного ТБ, однак це не просто механічна експансія: всесвітнє Павутиння змушує телевізійників зважати на його вимоги і можливості. А тим часом інтернет значно менш комерціалізований, ніж інші сфери масової комунікації; за своїм єством він — це передусім простір людської свободи (не випадково сучасні авторитарні, не кажучи вже про тоталітарні режими, так прагнуть ретельно контролювати всі спроби своїх підданців долучитися до світових інтернет-ресурсів). Тож цей вплив дає певний шанс для ТБ — з одного із суто бізнесових проектів (поряд із виробництвом шкарпеток і алкоголю) знову стати тим, чим у демократичних країнах воно було з самого початку: мас-медіа, засобом масової інформації та комунікації з місією сприяти ствердженню цінностей свободи, права, відповідальності й розвитку громадянського суспільства.
Але це тільки одна з точок впливу на ТБ: без принципових змін соціального простору, без віднайдення реальної і грандіозної місії людства телеекран не заживе по-новому.
