Через діалог — до стратегічних проектів

Нещодавно Президент України Віктор Ющенко здійснив перший за свою каденцію візит до Туркменістану, який стає глобальним енергетичним гравцем. Серед українських політиків та експертів існують переважно критичні думки щодо результатів цього візиту до Ашгабаду глави Української держави. Чи може Україна сподіватися на відновлення прямих поставок туркменського газу? Які трансформації відбуваються зараз у Туркменістані, з яким зацікавлені співпрацювати США та ЄС? Про це «Дню» — в інтерв’ю Надзвичайного і Повноважного Посла України в Туркменістані Віктора МАЙКА.

— Вікторе Анатолійовичу, ви були учасником переговорів. Чого насправді вдалося досягти нашій країні в ході цього візиту до Туркменістану?

— Газ — це лише частина двосторонніх відносин. Сподіваюсь, що за підсумками цього року обсяги експорту українських товарів та послуг зростуть до 800 млн. дол. США. Відбувається політичне, гуманітарне, військово-технічне співробітництво. Головним результатом цього візиту є повернення до нормального діалогу, який повинен бути між дружніми країнами і який є головною передумовою активізації двосторонніх відносин. Досить довгий час якість і перспектива наших відносин були далекими від оптимальних.

— Інакше кажучи, змарновані?

— Ні, вони не були змарновані. В 2007-му та 2008-му роках українські державні та приватні підприємства активно працювали з Туркменістаном. Але те, що вони тоді робили, було завершенням проектів, започаткованих у 2004 — 2005 роках. Існувала обопільна зацікавленість у подальшому розвитку цієї співпраці, але через існування певних проблем була відсутня перспектива. Візит Президента України став серйозним кроком повернення до співпраці не лише в тактичному вимірі, а й до розмови щодо перспективи — про стратегічні проекти й стратегічне партнерство. І саме з цієї точки зору ми можемо говорити, що результати візиту є дуже серйозними.

— І в чому вони полягають?

— По-перше, Україна і Туркменістан висловили свою зацікавленість надалі поглиблювати діалог у енергетичному секторі, в тому числі — в газовому. Обидві країни зацікавлені в тому, щоб між ними існували прямі контакти з урахуванням існуючих на сьогоднішній день геополітичних реалій. Ми ніколи не приховували бажання підтримувати з Туркменістаном якомога тісніші контакти з якомога меншою кількістю посередників. Це не нова позиція, про це знає і Туркменістан, і також наші сусіди, з якими ми перебуваємо в постійному переговорному процесі.

Існують певні реалії, які не можна не враховувати. По-перше, сьогодні фізично не існує якоїсь альтернативи газопроводу САЦ (Середня Азія — Центр). По-друге, в Туркменістану є певна концепція, згідно з якою вже багато років ця країна реалізує свій експортний газ на власному кордоні. Разом з тим, на запитання, чи існує за цих умов можливість укладення т. зв. прямого контракту на імпорт туркменського природного газу, моя відповідь — так, існує. А зустрічі на найвищому рівні є для цього найбільш важливою передумовою. Під час офіційного візиту Президента України ми виклали свою позицію щодо перспектив подальшого співробітництва і знайшли розуміння та підтримку з боку керівництва Туркменістану щодо основних складових цього співробітництва.

А щодо очікувань, що результатом візиту має стати домовленість на поставку газу за прямими контрактами, наприклад, із 1 жовтня, то це абсолютно несерйозно. Такі питання протягом одного візиту не вирішуються. Продовженням діалогу мають стати політичні консультації на рівні керівництва міністерств закордонних справ. Така домовленість уже є. Ми повинні провести міжурядову комісію, орієнтовно, в листопаді, під час якої відпрацювати суто технічні моменти. Крім того, масштабну роботу мають провести чільники нафтогазових відомств, дипломати, експерти. І, насамкінець, ми повинні дуже серйозно проговорити це питання, як це було домовлено, під час візиту президента Туркменістану в Україну.

Також, на мою думку, є хибним акцентування уваги лише на короткотермінових перспективах нашої співпраці в енергетичному секторі. Значно більш важливими для України сьогодні є середньо- та довгострокові проекти диверсифікації імпорту енергоносіїв.

— Тобто закупівля туркменського газу з 2015 року, як повідомляється в українських ЗМІ? Наскільки реальною є така дата?

— Я б не прив’язувався до 2015 року. Сьогодні дуже важко підрахувати термін реалізації того чи іншого проекту. Наприклад, хто може сьогодні сказати, коли точно почнеться і закінчиться будівництво газопроводу NABUCCO і яким буде маршрут цього газопроводу?

Водночас, наступний рік буде надзвичайно важливим в контексті визначення, чи зможе Україна закріпити свій статус основного транзитера природного газу до Європи на наступні 15 — 20 років. Роль Туркменістану, який сьогодні є глобальним гравцем на енергетичному ринку, в реалізації цієї стратегії є надзвичайно високою.

— А коли має відбутися візит президента Туркменістану в Україну?

— Цілком можливо, візит президента Гурбангули Бердимухамедова відбудеться ще до кінця цього року. Обом країнам необхідно продовжити діалог, який відбувся під час візиту Президента Віктора Ющенка. Вперше за останні три з половиною роки ми сіли і серйозно проговорили можливість відновлення прямих закупівель туркменського газу. І туркменська сторона висловила дуже великий інтерес до того, щоб це відбулося. Це вже подія. Це дуже серйозно. Я не хочу повертатися до речей, які передували втраті прямих постачань газу. Що було, то було. Потрібно робити правильні висновки і не забувати про помилки, які робилися з одного боку та іншого. Сьогодні ми починаємо фактично з чистого листа, в непростих політичних та економічних умовах. В умовах кризи дуже важко прогнозувати, скільки Україна буде споживати газу не те що в 2015 році, ніхто не може точно сказати, скільки Україна потребуватиме газу наступного року.

— Але думати про відновлення поставок все одно потрібно, чи не так?

— Однозначним є те, що каспійський газ, у широкому розумінні цього слова, буде шукати прямого виходу на світові ринки, які динамічно розвиваються. Європейський газовий ринок є найбільш цікавим. Компанія Gaffney, Cline and Associates оприлюднила дані аудиту, згідно з якими, оптимальний обсяг газових родовищ Південний Йолотань-Осман дорівнює приблизно 7 трлн. м.куб. газу. І це лише частина картини. Наступного року ми можемо отримати результати додаткового аудиту, й обсяги запасів газу в Туркменістані можуть збільшитися приблизно вдвічі. Це робить Туркменістан основним учасником будь-яких нових газогонів у європейському напрямі й вимагає від нас серйозної роботи з формування спільних українсько-туркменських інтересів на глобальному енергетичному ринку. Газ у Туркменістані є, бажання співробітничати з Україною — теж. Яким чином доставляти туркменський газ в Україну в короткостроковій та довгостроковій перспективах — над вирішенням цього питання ми повинні працювати глибоко і системно.

— Це й видно по зарубіжних публікаціях і увазі, яку приділяє Європа та США цій країні останнім часом і які пропонують співпрацю Туркменістану...

— Якщо динаміка збільшення резервів буде тривати, Туркменістан може вийти по запасах газу на друге місце у світі після Росії. Але, навіть базуючись на сьогоднішніх даних аудиту, Туркменистан може успішно реалізовувати довгострокову концепцію диверсифікації газових постачань. Одна з цих складових реалізована. Із січня наступного року газ піде в Китай. Поки що в обсягах 3 — 4 млрд. куб. м на рік, але поступово цей обсяг буде доведено до 40 млрд. куб. м на рік. На початку наступного року туркменський газ піде в Іран по додатковому газопроводу Довлетабад — Серахс в Іран, для забезпечення туркменським газом північних та східних регіонів країни. Впродовж останнього року відбулась низка візитів президента Гурбангули Бердимухамедова до європейських країн — потенційних споживачів чи транзитерів каспійського газу. Ніхто не приховує, що туркменський президент протягом цих візитів на найвищому рівні вів переговори про можливу участь Туркменістану в газопроводі NABUCCO.

— Вікторе Анатолійовичу, а що з цього може мати Україна?

— Наша країна має цілком серйозно усвідомлювати, що каспійський газ так чи інакше піде в Європу. Чи почнеться цей процес наступного року, чи пізніше, це не має принципового значення. Але це є стратегія, тому ми не повинні залишатися осторонь цього процесу.

— І підключитися трубами чи газокомпресорними станціями...

— Абсолютно точно. Ми повинні, як завдання мінімум, брати активну участь у реалізації серйозних проектів у енергетичній сфері. Це газокомпресорні станції, які ми впродовж останніх чотирнадцяти років постачаємо на туркменський ринок, трубна продукція. Україна також може надати послуги з будівництва лінійних частин газопроводу. Одним із таких проектів є транстуркменський газогон «Схід — Захід» протяжністю майже тисяча км. У тендері, який триває, ми представлені компанією «Євразійський трубопровідний консорціум» і маємо дуже непогані перспективи. Завдання максимум полягає в тому, щоб, використовуючи свої політичні, економічні, в т.ч інфраструктурні можливості, Україна має активно лобіювати себе як споживач і можливий транзитер частини каспійського газу в Європу. Сьогодні триває дискусія щодо маршрутів доставки каспійського газу. Кожний із варіантів має серйозні переваги та не менш вагомі ризики політичного та економічного характеру. Маршрут, яким частина каспійського, головним чином, туркменського газу пройде українською територією, є цілком конкурентоспроможним. Байдуже, як ми будемо його називати, але газогон Азербайджан — Грузія — Чорне море — газотранспортна система України — це абсолютно реальні речі. І в питанні визначення остаточного маршруту позиція Туркменістану як основного експортера газу з центральноазійського регіону є дуже важливою.

Процес активних перемовин щодо перспектив постачання каспійського газу вже почався. Поки що ці переговори стримує невизначена економічна ситуація у світі. На мою думку, наприкінці першого кварталу 2010 року ця переговорна фаза увійде в активну стадію. І дуже буде багато залежати від того, що запропонує Україна та наскільки вона буде активною і переконливою в переговорному процесі.

— А чи має важелі впливу на Туркменістан Росія й чи може туркменський президент проводити незалежну політику?

— Президент Туркменістану є політично незалежною та незаангажованою фігурою. Мій маже п’ятирічний досвід роботи в Туркменістані говорить про те, що ця країна сьогодні приймає стратегічні, політичні та економічні рішення, виходячи, передусім, із власних національних інтересів. Не треба забувати також і про те, що Туркменістан має статус нейтральної країни.

— Цікаво було б почути від вас, які трансформації зараз відбуваються в Туркменістані. Якою стає ця країна при новому президентові?

— За два з половиною роки після інавгурації нового президента Туркменістану відбулися фундаментальні перетворення в базових соціальних сферах. У системі освіти відбулися структурні та концептуальні реформи. Переформатування навчального процесу, розвиток методичної бази, підготовка викладачів і мотивування учнів. У цю сферу вкладаються великі інвестиції, завдяки чому активно відбувається будівництво нових корпусів навчальних закладів, а також їхнє оснащення за останнім словом техніки.

Дефіцит висококласних фахівців залишається однією з головних проблем країни. Тому система освіти формується таким чином, щоб Туркменістан почав якомога швидше отримувати власних фахівців. Керівництво Туркменістану заохочує молодих людей для навчання за кордоном. Для прикладу, якщо в Україні раніше навчалося від 500 до 700 туркменських студентів, то сьогодні ця цифра перевищує 3 тис. У новому навчальному році в Україну поїдуть ще майже 900 туркменських юнаків та дівчат.

Серйозні зміни відбуваються й у системі охорони здоров’я. У керівництва країни є чітке розуміння того, що здоров’я нації потребує серйозних капіталовкладень. На власні очі бачив цілу низку обласних та районних клінік, оснащених відповідно до найвищих стандартів.

Країна стає більш відкритою для світу. Йдеться не тільки про те, що цього року Туркменістан відвідали більш ніж 200 іноземних делегацій, у тому числі на найвищому рівні. Попри існуючі проблеми з візовим режимом, значно спрощені умови як для поїздок своїх громадян за кордон, так і приїзду іноземців у Туркменістан.

У країні протягом останніх двох років створено нову нормативно-правову базу, яка сприяє формуванню нормального бізнес-середовища, захисту інвестицій, умов роботи іноземних компаній та фізичних осіб у Туркменістані.

— Вікторе Анатолійовичу, як у Туркменістані вирішується мовне питання?

— Туркменська мова є єдиною державною мовою. Весь документообіг, засідання кабінету міністрів та ін. ведеться державною мовою. Основні засоби масової інформації також використовують туркменську мову. Жодної проблеми з цим не існує. На побутовому рівні я час від часу чую, що хтось спілкується російською мовою. Але це епізодично. Були часи, коли задля того, щоб туркменська мова більш динамічно входила в повсякденне життя, з навчальних програм було вилучено російську мову. І в школах російська мова не вивчалась взагалі. Зараз це змінено.

— Кажуть, Схід — справа делікатнаа. Чи складно вам працювати в Туркменістані?

— Хоч скільки б часу я провів у Туркменістані, я знаю, що для мене ця країна буде кожен новий день відкриватися, як вона відкривалася ці роки, якоюсь новою рисою. Країна є дуже цікавою історично. Туркменістан є місцем народження анауської культури, яка є дуже близькою за віком і характером до трипільської культури. У Туркменістані, на теренах колишньої країни Маргіана, вік якої перевищує п’ять тисяч років, постійно знаходять дуже цікаві історичні та археологічні знахідки.

Сьогодні дуже цікаво жити в Туркменістані й спостерігати, наскільки динамічно розвивається й перетворюється країна. Звісно, вболіваєш за цю країну, вболіваєш за наші двосторонні відносини. Хочеться, щоб все було на якомога кращому рівні й щоб ми не концентрувались на якомусь одному напрямі роботи, дискримінуючи інші. Хочеться, щоб політичні, економічні, гуманітарні та військово-технічні напрями роботи розвивалися гармонійно і динамічно. Перспективи двосторонніх відносин надзвичайно позитивні, й головне завдання — їх не змарнувати.