Хто мріє про «зіткнення цивілізацій»?
(Коментар до статті І. Слісаренка «Боротьба з тінню».)
«Захід є Захід, Схід є Схід, і не зустрітися їм ніколи!». Так стверджував наприкінці XIX сторіччя апологет британського колоніалізму поет Редьярд Кіплінг. «Світу загрожує зіткнення цивілізацій по лінії Захід-Схід» — так уже у XX сторіччі був прогноз відомого футуролога Семюеля Гантінгтона. Однак у другій половині XX сторіччя картина світу почала мінятися. На зміну багатовіковій колоніальній системі приходить глобалізація. Світова спільнота, хоч і не завжди успішно, але все ж намагається розмити вододіл по лінії Захід-Схід. Виникає взаємопроникнення двох цивілізацій. «Вестернізація» просувається на Схід, а міграція — зі Сходу на Захід. Зародився і розвивається екуменічний рух. Папа Римський відвідує мечеті й синагоги, бо, як сказано у Писанні: «Немає ні елліна, ні іудея», і приносить світу вибачення за бузувірську нетерпимість середньовічної інквізиції. Однак на Сході все ще залишається чимало надто радикальних сил, що прагнуть привести світ до «зіткнення цивілізацій». І невипадково у своїй інавгураційній промові президент США Барак Обама пропонує всьому мусульманському світу новий шлях, що ѓрунтується на взаємному інтересі й повазі. «Лідери, котрі прагнуть сіяти конфлікти або звинувачувати Захід у хворобах власного суспільства, знайте, що ви на поганому боці історії, але ми простягаємо вам руку, якщо ви розціпите свій кулак». І, нарешті, Верховний комісар ООН із прав людини заявляє: «Ми не повинні поступатися своїми позиціями тим, хто збирається роздувати розбіжності, що посилюють взаємну нетерпимість».
Але ось на Женевській конференції виступає президент Ірану. Президент країни, у якій панує войовничий ісламський фундаменталізм, президент-маріонетка в руках вищого духовенства, що спирається на багнети «вартових революції», президент країни, яка володіє невичерпними природними ресурсами, але нездатна забезпечити хоч трохи прийнятний життєвий рівень своєму багатостраждальному народу. Президент, який усіма силами підтримує всесвітню терористичну мережу й наполегливо прагне володіння засобами масового знищення (можна уявити собі світ, у якому шахіди отримають доступ до такої зброї). І ось цей лідер виступає на конференції у ролі мораліста, що звинувачує Захід у всіх всесвітніх бідах. Він бере на себе тягар захисника народів Заходу й усього світу від капіталізму — перевірений пропагандистський прийом, за якого формується образ ворога з метою відвернути увагу народу від внутрішніх проблем. Однак автор статті доволі прихильно коментує цей виступ. Залишмо на його совісті помітну й абсолютно незрозумілу назву статті (незрозуміло — хто і з якою тінню бореться?), а також звичні для автора та його вправляння в антизахідній риториці, які давно набили оскому, і зазначимо, що він відверто солідаризуватиметься з навіженими антизахідними пасажами іранського лідера. Уже не кажучи про притаманний авторові глумливий тон у стосунку до представників ЄС, які дозволили собі висловити протест: «із залу «вибігли» понад 20 делегатів», а генсек ООН, за доволі вишуканими висловлюваннями автора, «крутився як на сковорідці». Автор, певно, чекав від представників ЄС іншої, більш цивілізованої форми протесту — наприклад, метання черевика у доповідача. Із цієї самої статті, як, утім, й з інших публікацій автора, явно випливає, що його симпатії до різноманітних виявів крайнього радикалізму на Сході диктуються давньою і, вочевидь, хворобливою неприязню щодо Заходу. Ця стаття ставить його в один ряд із тими, хто все більше й більше віддаляє Україну від Європи. Адже йому як інтелектуалу має бути зрозуміло, що підбурювання до «зіткнення цивілізацій» здатне викликати у світі катастрофічні наслідки. Окрім того, йому також повинно бути відомо, що сучасна науково-технологічна картина світу створювалася протягом сторіч зусиллями такої ненависної для нього західної цивілізації. А з цього випливає, що лише взаємопроникнення двох великих цивілізацій, а не їхнє запекле й безглузде протистояння, може стати гарантією збереження і процвітання світової спільноти.
