Майже за Гоголем

Стаття доцента І. Лосєва «Навіть не маніпуляція» («День», №58—59), як і всі інші статті, що іх публікує газета «День», викликають в мене і моєї дружини емоційний стан задоволення, бо автор так глибоко аналізує події, які він спостерігає. Його висновки спонукають до роздумів про долю України і українців. Як нам хочеться, щоб наші керманичі-правителі, великі і малі, хоч би коли-небудь читали статті цього автора і чогось вчилися. Тепер відносно «Ініціативи» і «Проекту» російського думця Євгенія Федорова. Я повністю погоджуюся з автором статті, що це провокація і образа для українців. Це приниження гідності людей, які завжди мріяли про незалежну Україну, вільну самостійну державу зі своєю правдою.

Провокаційними вважаю також маніпуляції С. Шустера щодо бажання 47% українців за «єдину державу». Взагалі значна частина росіян хворіє на певну хворобу, яка виражається в їхніх намірах когось «освобождать» і «присоединять» до Росії, хоч про це ніхто їх не просить і всіляко відбиваються від цього щастя. Маю на увазі народи і держави так званого близького зарубіжжя.

Не заперечую, що якась частина громадян України бажають такого «присоединения» через свою ненависть до незалежності України. Але для чого їм, цим громадянам, своєю ненавистю псувати своє здоров’я і вкорочувати своє життя? Цьому можна запобігти просто: виїхати до Росії і бути там щасливими.

Щодо проектів Євгенія Федорова, то вони нагадують мені «прожекти» відомого літературного персонажа Манілова.

«Иногда, глядя с крыльца на двор и на пруд, говорил он о том, как бы хорошо было, если бы вдруг от дома провести подземный ход или через пруд выстроить каменный мост, на котором бы были по обеим сторонам лавки, и чтобы в них сидели купцы и продавали разные мелкие товары, нужные для крестьян. При этом глаза его делались чрезвычайно сладкими и лицо принимало самое довольное выражение: впрочем, все эти прожекты так и оканчивались только одними словами».

Тепер відносно ще одного «благодетеля» — якогось там Кирила Дмитрієва.

Невже ж в Росії та на її великих просторах немає кого ощасливити прибутками від чотирьохсот до чотирьох тисяч доларів на сім’ю? Чи, може, вже всі росіяни ощасливлені, і черга дійшла до нас, українців?

Уже понад 150 років Росія намагається ощасливити народи Кавказу, а вони, народи, цього не ймуть. Невже К. Дмитрієв живе на іншій планеті?