Трипілля: далеке й близьке
Присвячується Вікентієві (Чеславу) Хвойці, піонеру й засновнику української археології, 160 років від дня народження якого ми відзначаємо в лютому 2010 року
Інколи життя людини абсолютно несподівано змінює прочитана книга, щасливий випадок або зустріч із цікавою людиною. Для мене таким щасливим випадком стала зустріч з Людмилою Смоляковою — першим народним Майстром України з реконструкції трипільської кераміки. Мене підкорили витончені жіночі статуетки, майстерно реставровані, на тронах-бичках, біноклеподібні ритуальні посудини, величезні зерновики для зберігання зерна, фігурки тварин, реконструкції двоповерхових будинків, давніх печей і багато чого іншого. І найзагадковіше — орнаменти на всіх виробах, які жодного разу не повторилися і які несли й несуть до теперішнього часу в собі велике смислове навантаження.
Виявилося, ліплення — це не просто вільна інтерпретація, а результат участі Майстра в археологічних розкопках, робота з істориками, абсолютно серйозний науковий підхід до кожного виробу, способу нанесення орнаменту, малюнка. Загалом, трипільський орнамент на кераміці, одязі настільки глибокий, загадковий, несе в собі такий потужний заряд інформації, що це має стати темою самостійного опису. Лише один образ змії, берегині житла, багато про що розповість нам як символ активних сил, позитивних і негативних, які керують світом. І скільки ще таких символів, що збереглися до наших днів у народних казках, вишивках, писанках і навіть у будівництві глиняних сільських хатин!
Саме визначення «трипільська культура» вперше було дано наприкінці XIX століття чехом Вікентієм Хвойкою після розкопок біля села Трипілля під Києвом. Зараз у Трипіллі знаходяться два музеї, експозиції яких повністю присвячені знахідкам від розкопок із різних областей України.
На жаль, у Києві про трипільську цивілізацію можна дізнатися лише в Національному музеї історії України. Погодьтеся, це дуже мало для столиці України.
Вивченням трипільської епохи займаються вчені та археологи в нашій країні та за кордоном, видаються книжки. Але, на мою думку, це все стосується «елітарної» науки. Більшість українців, починаючи від школярів і закінчуючи людьми старшого покоління, нічого не знають про давню історію своєї країни.
Мене завжди цікавило, чому офіційна історія України починається з часів Київської Русі? А що було на цій території до Різдва Христового? Всі країни шукають зараз своє коріння. І в Україні вже більше ста років історики намагаються розповісти всьому світу про витоки українського народу. Виявилося, що за право й необхідність нести в народ історію трипільської цивілізації потрібно боротися. Інколи ця боротьба нагадує боротьбу з вітряками, з інертністю й байдужістю. А мені, простій киянці, здається, що все це здолати можна, й у Києві все ж таки має бути створений постійно діючий «Центр трипільської культури і реконструкції», не менш цікавий, ніж багато інших музеїв. Вже накопичено багато матеріалу, потрібно лише його зібрати воєдино і систематизувати. Ми мало знаємо про давніх землеробів, хліборобів, гончарів і будівельників? Хто допоможе виправити цю ситуацію? Чому я чую від відомих мені людей, справжніх знавців цієї теми, що зараз настала «криза жанру»? Що змінилося? Адже йдеться про цивілізацію, якій сім із половиною тисячоліть!
Хочеться все ж таки сподіватися, що настане час, і Україна буде пишатися своїми Майстрами, своєю Історією та своїми предками — трипільцями.
