Демократія в нас вже є, потрібно посилити державу
Новий календарний рік дав старт новому політичному року-2008. Дуже важливо, щоб цей рік не був схожим на біг по колу чи політичні гойдалки, а дав поштовх до поступу. Час задати для держави довгострокову стратегію розвитку, розпланувати соціально-економічні зміни не на рік, а на перспективу. Україні вкрай необхідно перейти від кількості демократій до якості демократії. Потрібно відновити здатність держави до ефективного управління, працездатність та відповідальність державних інститутів та гілок влади. Демократія в нас вже є, потрібно посилити державу. Україна має вийти з цих трансформаційних процесів впливовою, конкурентоспроможною, сучасною європейською державою.
Протягом минулого року Президентові та його команді вимушено довелося взяти на себе вирішення комплексу загроз, що постали перед державою. Це, насамперед, замах на конституційний лад держави, загроза партизації державних інститутів та незалежних гілок влади, ризик зриву політичного протистояння у суспільну площину. У цих складних умовах, коли окремим політикам та партіям було вже не до інтересів громадян, Президент звернувся саме до виборців, оскільки завжди відстоював демократичні механізми формування та відповідальності влади. Водночас Президент організував процес пошуку політичного компромісу на рівні еліт, зумів переконати лідерів політичних сил у необхідності виходу з кризи тільки шляхом демократичних виборів. Компроміс, який великий мірою з’явився завдяки політичній витримці та державницькій позиції В.Ющенка, в підсумку став стратегічною перемогою України, перемогою державності та демократії.
2007 рік пройшов під знаком дострокових парламентських виборів, які стали суттєвою протидією спробі антиконституційної узурпації влади. Водночас перевибори звичайно не могли й не вирішили ті системні виклики, які постали перед державою Україна. Якщо електоральні механізми можуть зняти чи послабити градус політичного протистояння, то питання побудови реально діючої системи влади виборці за політиків не вирішать. Виникнення політичної кризи — це ще й сигнал, що існуюча модель влади має певні дефекти. Партійно- парламентській механізм організації влади провокує постійні партійні конфлікти, нестабільність коаліцій та урядову чехарду. Наслідками цих негативних явищ є руйнація державної служби та адміністративної вертикалі. Проникнення партійного контролю в державну систему фактично поставило партії над державою. Ухил у бік партійної монополії має бути призупинений. Мова звичайно не йде про відмову від партійно-парламентських механізмів організації влади. Вберегти державне життя від перманентних політичних криз може лише конструктивна співпраця політичного партійного курсу зі стабільністю та керованістю державного механізму. Підкреслюю, саме співпраця, а не співіснування. Главі держави, голові Верховної Ради, прем’єр-міністру, парламентсько-урядовій коаліції доведеться провести велику роботу, щоб запобігти у подальшому виникненню ситуацій, коли конституційний лад, політична система та довгострокова державна стратегія стають залежними від нестійкої та мінливої політичної кон’юнктури. Інститут Президента у цьому процесі має виконувати роль модератора та арбітра довгострокової стратегії державного розвитку. Це повинно бути закріплено на рівні державних інститутів, на законодавчому та конституційному рівнях.
Виходячи з цього, Президент ставить ключові завдання для своєї команди та формує стратегічні пріоритети на рік, що наступив. Вони пов’язані з необхідністю структурного реформування, мета якого — налагодити ефективну роботу в інтересах та на благо суспільства, відновити стабільність та керованість держави. Шляхи досягнення цієї мети — формування нової конституційної концепції функціонування та взаємодії державних інститутів, деполітизація держави з метою мінімізації негативних та максимізації позитивних результатів впливу політичних партій на державну політику, оптимізація взаємовідносин та взаємодії державної, партійної, професійної, публічної та інших сфер. Державна політика має базуватися на сильних інститутах та діючих нормах. З інституційної точки зору потрібно знайти оптимальний механізм відносин, де парламентсько-коаліційний та адміністративно-управлінський механізми змогли б ефективно співпрацювати. Головним трендом 2008 року має стати формування попиту на стабільність та стратегічне реформування, оптимізація управлінських механізмів керування, відновлення професіоналізму державної служби. Україні потрібна сильна влада.
Одним з векторів реформування владних відносин є конституційний процес. Без змін Основного Закону неможливо утримувати політичну стабільність, а тому 2008 рік буде присвячений новому конституційному процесу. Конституція на платформі політреформи 2004 року заклала конфліктну модель влади в Україні, що супроводжується почерговою зміною коаліцій та урядів, закріпленням системи партократії та стагнацією адміністративної вертикалі. Подібні перекоси парламентсько-президентської форми правління провокують двовладдя в країні, коли частини політичної системи діють самі по собі. Це робить чинну політичну систему непрацездатною. Ця непрацездатна модель фактично завершила дискредитацію пострадянської моделі державності та поставила на порядок денний необхідність змін.
Сьогодні потрібно говорити про створення власно української моделі державності європейського зразку, яка могла б сприяти виведенню державної політики та державної стратегії за межі впливу партійних інтересів. 2008 ймає стати роком як конституційного (власне реформа), так і конститутивного (побудова на руїнах пострадянської державності нової європейської національної держави) процесів. З боку опонентів політики конституційного вдосконалення доводиться чути, що майбутня реформа має на меті виключно розширення владних повноважень Президента, що Вікторові Ющенку потрібна влада заради влади. Відкинемо ці закиди як примітивізм. Сенс реформи полягає, насамперед, в точному визначенні компетенції президентського інституту, як вагомого важеля влади та впливу в цілісній системі розподілу влад. В умовах жорсткої партійної конкуренції навколо питань формування уряду та проведення урядової політики за інститутом Президента має бути закріплена арбітражна функція.
Зараз, коли всенародно обраний Президент спирається на пропрезидентську парламентську більшість та прем’єр-міністр, обраний коаліцією демократичних сил, є політичними однодумцями і не мають принципових розходжень у геополітичних та ідеологічних питаннях, є можливість ефективно та якісно провести необхідні країні реформи. Для України це унікальний шанс здійснити стратегічні зміни консолідованими зусиллями.
Взаєморозуміння та спільність поглядів Президента та прем’єр-міністра дозволяє нині з оптимізмом дивитися на перспективи геополітичного та геоекономічного майбутнього нашої країни в плані інтеграції до європейського економічного, політичного та безпекового простору. Вступ України до СОТ — вирішена справа, вже 5 лютого на засіданні Генеральної ради цієї організації буде ухвалене рішення про приєднання України. Фактично наша країна отримала зелене світло на справжню торгівельну інтеграцію з ЕС. Розпочинаються переговори, що мають на меті створення зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом. Це дозволить збільшити обсяги нашої торгівлі з Європою, зняти більшість обмежень на експорт до країн ЕС продукції вітчизняних підприємств. Для української економіки ще більше відкривається один з найбільш привабливих та ємних світових ринків — європейський. Досягнення успіху на цих переговорах Президент назвав однією з ключових стратегій. Її реалізація вимагатиме від українських владних інститутів великого обсягу спільної роботи, але, упевнений, її буде виконано.
Дуже важливе питання — інтеграція в простір європейської безпеки. З оптимізмом дивитися на перспективи його вирішення дозволяє послідовність позиції Президента, яку також підтримує уряд. Свідченням цього є підписи керівників держави під листом до Генерального секретаря НАТО щодо приєднання до Плану дій із здобуття членства в Альянсі. Знайшла підтримку також позиція Віктора Ющенка щодо остаточного вирішення питання приєднання до Альянсу демократичним шляхом всенародного референдуму. До питань, за якими в суспільстві існують різні погляди, рішення має прийматись народом України, без піар-істерик та штучних спекуляцій з боку окремих політичних сил. Так було при розв’язуванні минулорічної політичної кризи шляхом позачергових виборів, так буде з питанням вступу до НАТО. Вузли складних питань не слід розрубати шашкою, а треба акуратно, виважено та компетентно розв’язувати. Це стосується не тільки інтеграції в євроатлантичну систему безпеки, але й стосунків з Росією. В тому, що в цих взаєминах мають панувати стабільність, взаємовигідний прагматизм, відсутність конфліктів та добросусідські відносини — українська влада єдина. Цю позицію підтримують і наші російські стратегічні партнери.
Актуальним залишається питання національної, економічної та енергетичної безпеки держави. Конституцією відповідальність за цю сферу покладена на інститут Президента. Ця відповідальність тільки зростає в умовах, коли партійні змагання перетворюються на конкуренцію безвідповідальних обіцянок та нездійсненних «прожектів», що несуть в собі потенційні загрози для державної безпеки. В умовах подібних загроз інститут Президента має виконувати роль стабілізаційної платформи, бути запобіжником економічному популізму та виступати гарантом забезпечення стабільності економічного прогресу на базі економічного росту.
Незважаючи на постійну риторику про покращання добробуту громадян з боку політичних партій в парламенті, до сьогодні реальні кроки назустріч людям вдалося зробити лише Віктору Ющенку. Актуальним є ініційований Президентом та розроблений в його Секретаріаті соціальний пакет реформ. Цей пакет, зокрема, передбачає подальше збільшення допомоги для новонароджених, підвищення мінімального рівня зарплат та пенсій, турботу про дітей-сиріт, інвалідів та малозабезпечені сім’ї, підвищення доходів військовослужбовців, допомогу українському селу шляхом збільшення на 20% окладів для працівників бюджетної сфери та забезпечення сільських фельдшерсько-акушерських пунктів автотранспортом та інш. Більшість з цих ініціатив або вже знайшли своє відображення у статтях бюджету на 2008 рік, або ж будуть внесені у державний кошторис після доопрацювання в березні.
Надзвичайно важливим залишається земельне питання. Президент наполягає на завершенні в цьому році видачі державних актів на користування землею, та на затвердженні плану заходів поетапного завершення інвентаризації та грошової оцінки всіх земель. Продовження мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення сприяє лише тінізації та криміналізації земельних відносин. Саме тому Президент України розкритикував продовження мораторію та той факт, що досі не розглянута концепція вдосконалення земельних відносин, не ухвалені базові для цієї сфери закони — про земельний кадастр та ринок землі.
У сучасному політичному дискурсі панує конфлікт мінливих популістських поглядів, який фактично перекриває простір для альтернативних моделей бачення відносин держави і суспільства. Не є секретом: для більшості політичних сил питання культури та духовного відродження нації завжди перебували на другому плані. А найбільш гострі та суперечливі з них, як правило, використовуються з міркувань політичної кон’юнктури. Для Віктора Ющенка як політика з твердими ідеологічними переконаннями завжди і всюди питання національної пам’яті та націотворення займають першочергове місце в загальнонаціональних пріоритетах.
Залишивши кон’юнктурні питання опонентам, Президент віддає свої сили масштабним довготерміновим проектам, які пов’язані з до- визначенням та до-оформленням колективної національної ідентичності. Обґрунтування історичного суверенітету нації та колективна національна ідентичність має базуватися як на національній пам’яті, так і на просвітницькому, націотворючому дискурсі. Завдяки зусиллям Президента була привернута увага міжнародної спільноти до гірких подій в історії українського народу — Голодомору 1932—1933 рр. Пріоритетним напрямком роботи є відновлення і реставрація визначних історичних пам’яток України, зокрема, історико-культурних заповідників (Софія Київська, Хортиця, Херсонес Таврійський, Києво-Печерська лавра), гетьманських столиць (Чигирин, Батурин, Глухів,), духовних центрів інших народів (Бахчисарай, Умань, Жовква). Усі заходи, ініційовані Президентом України, мають на меті досягнення глибинної консолідації суспільства, самоідентифікації українців, формування їхнього спільного погляду на минуле, сьогодення та майбутнє свого народу, зміцнення іміджу України у світі.
