Українські вечорниці на Монмартрі

Що відомо іноземцям про Україну, наші традиції, нашу культуру? Спілкуючись з мешканцями західноєвропейських країн, з прикрістю констатуєш, що дуже часто українці ототожнюються з росіянами, а Україна, як і 18 років тому, представляється як частина Росії. Принаймні, події 1991 року, які принципово змінили політичну карту Європи, не скоро відіб’ються в мисленні пересічного європейця. За словами самих французів або бельгійців, усвідомлення України як незалежної і самостійної держави почало приходити не так давно. Помаранчева революція і перші прояви реальної демократії в Україні наочно і переконливо продемонстрували світові прагнення молодої держави зайняти гідне місце серед європейських країн. Безсумнівно, найбільш дієвим і швидко зрозумілим засобом надання інформації та знайомства є спілкування через культурне співробітництво. Пісня, картина, музика не потребують перекладачів і довгих політичних дискусій. Душа народу найяскравіше розкривається в його культурі, традиціях, національних обрядах. Ось чому українські «Вечорниці на Монмартрі», організовані Олегом Скрипкою, першим українським рок-музикантом, головою громадської організації «Країна мрій», спільно з асоціацією українців у Франції «Україна Арт», можна без вагань назвати початком експорту національної української культури на Захід.

17 січня в Парижі відбулася традиційна українська Маланка — українське народне свято напередодні Старого Нового року або святого Василя (14 січня), яке ще називають Щедрим вечором, або Щедрою (другою) кутею. Ми чудово знаємо, яка радісна атмосфера панує під час цього народного українського різдвяного свята. Саме його «Країна мрій» привезла до Парижа — мистецький проект «Андріївській узвіз — Монмартр — культурні побратими».

У Франції мешкають майже 75 тисяч українців за походженням. Маючи французьке громадянство, вони вважають себе українцями «по крові». Саме серед них народилася ідея цього проекту. Пані Наталя Пастернак, голова Асоціації українців у Франції, часто з чоловіком навідується до Львова, Києва, Дрогобича, де мешкають їхні українські родичі. Вона цікавиться і цінує старовинні речі і полюбляє відвідувати антикварні галереї на Андріївському.

А мешкає родина Пастернаків у Парижі в кварталі Монмартр. Під час своєї останньої подорожі до Києва, спускаючись Андріївським узвозом, пані Наталя задумалася — чому на Монмартрі всі на диво добре говорять українською... Реалії паризького Монмартру і київського Андріївського узвозу на мить схрестилися у свідомості. І дійсно, сучасне соціальне призначення і сама атмосфера обох кварталів на диво схожі: історичний куточок міста, привабливий для туристів, осередок художників, музикантів, театралів, людей мистецтва та світського бомонду. Величні історичні пам’ятки — Андріївська церква в Києві та храм Святого Серця в Парижі — гордо височаться як архітектурні символи обох кварталів. Якщо існують країни-побратими або міста-побратими, чому ж не може існувати культурного братства між двома такими різними за географією, але схожими за стилем життя і «громадською позицією» куточками столичних міст? Своєю ідеєю пані Наталя поділилася з Олегом Скрипкою. Так почалася робота над утіленням мистецького проекту «Андріївській узвіз—Монмартр — культурні побратими», який став першим каменем в будівництві культурного мосту між Україною і Заходом.

Незадовго до початку «Вечорниць на Монмартрі» ми мали змогу поговорити з Олегом, і він відповів на деякі запитання.

— Чому ви привезли в Париж саме «Вечорниці»?

— Перші закордонні українські вечорниці відбулися в Швейцарії в січні 2005 року. Ми, артисти, що приїхали з України, зібралися разом з представниками української діаспори в Женеві на вечірку. Грали на гітарах, танцювали. Можна сказати, що це була перша спроба «експорту» українських вечорниць на захід.

Сьогодні ми вже напрацювали великий досвід у проведенні українських вечорниць в Україні, де почуваємо себе дуже впевнено. Тому ми вирішили розпочати «експорт» українських вечорниць з метою об’єднати українців, які мешкають за кордоном. Я прожив у Парижі сім років, добре знаю це місто і тут мені простіше вибрати залу і організувати виступи українських артистів.

— Яким чином ви плануєте донести до французької публіки всю сутність цього українського свята?

— Сьогодні ми представляємо український Новий рік, чи «Вечорниці на Монмартрі». Зараз у нас в Україні ще щедрують і колядують. Але наш виступ — це не традиційна презентація вечорниць, ми привезли оригінальну програму, адаптовану для французької публіки. Вечорниці — це народна забава, коли люди спілкуються, танцюють, їдять, приміряють вишиванки. Я виступаю з оркестром з України, буде також виступати гурт «Чоботи з бугая», а розпочнеться все народними танцями. Українці залучатимуть до танцю всіх бажаючих. Як у нас ведеться, частуватимемо гостей горілкою, канапками з салом та соленими огірками. І я думаю, що вперше в історії України ми експортуємо кутю. Вчора ми її готували тут, на Монмартрі, в маленькому ресторані, який спеціалізується на виготовленні українських страв. Я сам товк мак у макітрі. Всі інгредієнти привезли з України. Сьогодні ми знайомимо французів не тільки з українськими вечорницями, а й з нашими традиційними різдвяними стравами, бо Маланка взагалі без куті не може бути.

— Що ви очікуєте від «експорту» українських вечорниць на Захід?

— На Заході живе багато українців. Останнім часом під впливом газового конфлікту багато говорять про Україну. Треба, щоб люди зрозуміли, що Україна — це окрема велика держава, а не частина Росії. Нам, артистам, набагато легше робити це через свою мистецьку справу. Ми вперше привезли за кордон в такому великому обсязі українські вечорниці. Ми хочемо бути позитивним інформаційним центром і показати, що таке Україна і наші народні свята. Ми володіємо цінним скарбом — українськими народними традиціями, хочемо продемонструвати їх європейцям і поділитися з ними багатством нашої національної культури. Я вже знаю, що сьогодні в залі будуть наші друзі та гості зі Швейцарії, Німеччини, Італії, представники української діаспори Франції, а також багато людей, які приїхали з нами з України. Я вважаю, що сьогодні нам, українцям, серйозно не вистачає міцного об’єднавчого фактора. І я насправді пишатимуся, якщо наші вечорниці зможуть стати саме цим необхідним фактором. І тоді ми виступатимемо і в Іспанії, і на Мадагаскарі, й у Аргентині. Головне — започаткувати такий рух і реалізувати творчу ініціативу. Наше завдання — показати, що ми маємо своє власне місце в культурному європейському просторі.

— Традиційне запитання про творчі плани...

— 6 лютого їдемо з вечорницями в Норвегію, в Осло. Готуємося до виступів у Німеччині. Я мав також контакти з Португалією. Нещодавно робили вечорниці в Італії. І, безумовно, готуємося до нового фестивалю «Країна мрій», якій відбудеться 26—27 червня в Україні.

Ідея Олега Скрипки про об’єднавчий фактор стає дедалі актуальнішою. В різних країнах світу проживають нащадки українців, доля яких свого часу складалася далеко від рідної землі. Великі українські діаспори існують в Америці, Аргентині та Канаді, але в країнах Західної Європи, куди все більше іммігрують наші співвітчизники, українські асоціації нечисленні й роз’єднані. Ось чому, експортуючи українську культуру, ми не тільки знайомимо європейців з нашою країною, а й допомагаємо українцям за кордоном знайти одне одного. Чим нас більше, тим ми сильніші.

ВРАЖЕННЯ

Олександр ПЕТРАЧКОВ, гість із Женеви:

— Чудовий радісний вечір для всіх нас, і українців, і французів, і гостей з інших міст і країн. Охоплює гордість за нашу Україну і нашу самобутню культуру. Велика подяка Олегові за те, як він щиро ділиться своїм талантом і робить так багато для поширення позитивного іміджу України і для згуртування нас, українців. Де Україна — там свято!

Юрій БІЛАК, француз українського походження:

— Я дуже радий, що Олег Скрипка приїхав до Парижа зі своїми музиками. Приємно бачити так багато людей, які прийшли на вечорниці, незважаючи на ціну білетів. Я зміг побачити моїх старих друзів, які мешкають в інших містах Франції. Крім того, це свято — зустріч і знайомство між молодою і старою генерацією французьких українців. Завдяки Олегові ми з’єднуємося. Дуже приємно, що всі танцюють і веселяться.

Емілія НАЗАРЕНКО:

— Українське свято в Парижі мало величезний успіх. Задовго до початку перед входом у театр вже зібралися охочі за зайвим квитком, який навіть по європейським міркам не був надто дешевий — 40 євро. Зал, розрахований на 700 місць, був повний. Танці, співи, музика, українські різдвяні страви — атмосфера радісного веселого свята повністю захопила присутніх. Навіть охорона підтанцьовувала біля дверей. Пан Дмитро, парижанин українського походження, у свої 75 років танцював з таким натхненням, що панночки від 20 і далі змагалися, хто стане з ним у пару.

Діточкам також було дуже весело. Вони водили хороводи, танцювали з батьками, підспівували. На закінченні свята представниця департаменту культури мерії міста висловила подяку українським артистам, офіційно підтвердив культурне побратимство Монмартру та Андріївського, і подарувала Олегу Скрипці пляшку рідкісного віна з винограду, який росте на Монмартрі. Виробляється лише 800 літрів на рік, тому такі подарунки мерія міста робить тільки найпочеснішим гостям.

Маню МАСКО, керівник музичної групи Red Cardell з Бретані :

— Щиро здивований, що так багато публіки. Навіть не міг уявити, що в Парижі мешкають стільки українців. Я часто буваю з концертами у вас в Україні, та в деякі моменти сьогодні в залі я почував себе так, ніби це свято відбувається справді в Україні.

Моя група працює в стилі етно-рок, і ми зробили декілька пісень в стилі народної української музики, які із задоволенням скоро представимо українцям. Олег — це зірка української музичної сцени, і я дуже радий, що його пісні стають все популярнішими у Франції.