Чому правда засекречена?

Днями в засобах масової інформації, зокрема, і в часописі «День» за 13.12.2008 р., оприлюднена інформація голови Державного комітету України Олександра Удода про те, що в Україні 99,58% архівних документів доступні для вивчення. Що ж маємо насправді? Частина архівних документів вивезена до Росії, частина — знищена. Інформація про те, хто санкціонував цей злочин, хто був виконавцем, які архіви знищені, які вивезені, засекречена. Відкриті архіви обкомів компартії, з яких вилучена частина документів, зокрема, так звана «Особая папка». На мій запит про її долю директор Львівського державного архіву відповів: «Повідомляю, що на час прийняття на державне зберігання документів Львівського обкому комуністичної партії (1991 р.) «Особая папка» вже була відсутня. Пошук даних документів, який проводився архівістами, позитивних результатів не дав». Однак навіть в наявних документах є згадки про те, що в каральних операціях проти ОУН—УПА і мирного населення, крім військ НКГБ, НКВД, прикордонників, брали участь і компартійці. Комсомольські функціонери, працівники всіх виконавчих структур, а також війська Львівського військового округу на рівні дивізій, корпусів. При цьому, ними було вбито тисячі людей, заарештовано тисячі невинних, яких згодом навіть НКГБісти відпускали через відсутність найменшої провини.

На звернення до силових структур України дозволити вивчення наявних в їхніх архівах документів, які стосуються цих операцій, здійснюваних силовими структурами СРСР, отримав такі відповіді (наводжу із скороченнями):

«Повідомляємо, що згідно з чинним законодавством ви можете ознайомитися з матеріалами закритих провадженням кримінальних справ на осіб, засуджених за політичні злочини, якщо в них немає даних, які можуть негативно вплинути на гідність, закони, права та інтереси як самих потерпілих, їх рідних так і інших громадян, за згодою реабілітованих або, в разі їх смерті, за згодою їх близьких родичів, за наявності повних установчих даних реабілітованих (прізвище, ім’я, по-батькові, рік та місце народження).

Архівні документи, що стосуються операцій НКДБ проти ОУН—УПА в 1940—1950 роки XX століття містять в собі конфіденційну інформацію і не підлягають наданню для ознайомлення».

«Архівні документи часів Радянського Союзу передано в Центральний архів Прикордонних військ Російської Федерації, який знаходиться за адресою: 141213, Росія, Московська область, м. Пушкіно, вул. Русакова, 6 та частково за адресою: 09161, Київська область, Білоцерківський район, м. Узин. Щодо зазначеного питання вам доцільно звернутися за адресою Західного оперативного командування (79058, м. Львів, вул. Батуринська, 2), або Львівського обласного військового комісаріату (79000, м. Львів, вул. І. Франка, 25)».

«На ваш запит повідомляємо, згідно Настанови з архівної справи (наказ міністра оборони 1981 року № 225) допуск до роботи з архівними документами військових частин, організацій та закладів надається тільки дослідникам державних органів при наявності:

— допуску відповідних підрозділів Служби безпеки України до документів, які містять державну таємницю та довідки про наявність такого допуску;

— заявки від державного органу, якій зацікавлений у роботі дослідника з визначенням строку роботи;

— дозволу начальника штабу оперативного командування на роботу дослідника у відділі зберігання (архівних документів) штабу територіального управління.

На даний час ви не можете бути допущені до роботи з архівними документами, що зберігаються у відділі зберігання (архівних документів) штабу Територіального управління Західного оперативного командування на підставі того, що Львівська обласна правозахисна організація «Меморіал» не є державною, та відсутній необхідний перелік документів для надання права роботи».

«Згідно з вимогами ст. 31 Закону України «Про державну таємницю», ст. 37 і ст. 46 Закону України «Про інформацію» не підлягають розголошенню та обов’язковому наданню для ознайомлення за інформаційними запитами офіційні документи, які містять інформацію, визнану у встановленому порядку державною таємницею, у зв’язку з чим заборонено друкування та оприлюднення таких відомостей у засобах масової інформації.

Одночасно роз’яснюємо, що ст. 39 Закону України «Про державну таємницю» та ст. 328 Кримінального кодексу України передбачають адміністративну та кримінальну відповідальність за розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі в зв’язку з виконанням службових обов’язків.

Враховуючи вищезазначене, немає підстав надавати вам для ознайомлення документи, якщо вони містять інформацію, що є власністю держави, і котра не підлягає розголошенню».

Командування Західного оперативного командування керується настановою міністра оборони СРСР, а високопосадовець МВСУ ще й кримінальною відповідальністю лякає.

Відкриття доступу до вивчення архівів для широкого кола дослідників, а не тільки для обраних, дало б змогу очистити українську історію від фальші, намулюваної століттями, починаючи від Петра, що розпинав нашу Україну, Катерини, яка її доконала, продовженої більшовиками, які організували українцям Голодомор, і теперішніми московськими імперіалістами, які цей Голодомор виправдовують. Це б зруйнувало основи шовіністичної імперської московської месіанської ідеї, врятувало б від загарбницьких воєн, інформаційної агресії. Це позбавило б також п’яту московську колону в Україні змоги цинічно й нахабно оббріхувати визвольні змагання українців та їхніх учасників.

Нарешті, правдива, очищена від фальші історія сприяла б усуненню розходжень між заходом і сходом та півднем України, де цю фальш насаджувався століттями і з особливою жорстокістю (тому будь-які спроби об’єктивного висвітлення історичних подій викликають істеричний крик з Москви та антиукраїнських кіл в самій Україні).

Так було б, якби те, що сказав пан Удод, відповідало дійсності.

КОМЕНТАР

Володимир В’ЯТРОВИЧ, директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України:

— Олександр Андрійович Удод є людиною дуже компетентною і слова на вітер не кидає, і те, що він заявляє про відсоток таємної інформації, дійсно відповідає реальності. Крім цього, одним із попередників пана Удода Геннадієм Володимировичем Боряком ще раніше теж була озвучена подібна інформація про відсоток розсекречених документів. Звичайно, низький відсоток засекречених документів (0,42%) дивує громадян України, але це пов’язано, перш за все, зі сприйманням України як пострадянської держави, що й досі зберігає якісь секрети.

Реально ж в державних архівах України дійсно зберігається малий відсоток засекречених документів. Нашим завданням є продовження розсекречення таємних документів, і ми цим займаємося сьогодні заради того, щоб український народ мав доступ до правдивої історії минулого своєї країни.

Інформація про документи, вивезені до Росії, або ті, які знищені, не є засекреченою, ми її просто не маємо, вона досі не знайдена. Хочеться, щоб інформація про те, хто санкціонував і виконував вивезення або знищення документів, знайшлася, тоді ми будемо знати більше фактів, а поки що в реальності вона не існує. Доля так званої «Особой папки» мені також не відома. Стосовно звернення до силових структур України можу відповісти лише відносно Служби безпеки України.

Нами вже тривалий час проводиться робота над розсекреченням документів і удоступленням їх широкому загалу. Я переконаний, що, якщо пан Павлишин звернеться до Львівського або Центрального архіву в Києві, то він отримає необхідну йому інформацію. Єдине, чого я вимагаю, — це зробити запит щодо конкретної інформації, яку він шукає, тоді ми зробимо все можливе, щоб він зміг працювати з документами.