Світ сліпих крізь призму фотографії
Автор проекту про життя сліпого хлопчика-аутиста Якуб СКОКАН: «У Чехії хороші умови для соціалізації особливих людей. Лукас добре навчається і уже п’ять років грає на фортепіано»
Понад два тижні, до 16 грудня, з ініціативи Культурно-фотографічного центру PhotoCULT та за підтримки Чеського центру в Києві в галереях A-House та «Печерська» триватимуть Дні чеської фотографії. Проект представляє роботи чотирьох сучасних фотохудожників — Роберта Вано, Мартіна Тума, Якуба Скокана і Мілана Буреша.
Власне, відкрила Дні чеського фото «Платинова колекція» Роберта Вано — фешн-фотографа, чиї знімки друкують Harper’s Bazaar, Vogue, Elle і Cosmopolitan. Раніше ця ж серія робіт брала участь у фотобієнале в Москві та Празі. Авторська особливість робіт Роберта Вано полягає в не надто поширеному сьогодні способі друку фотографій — платинотипії. У результаті зображення має трохи розмиті контури, а чорно-білі фотографії набувають відтінків від теплого чорного до червонуватого, золотистого й коричневого.
Один із проектів, який буде представлено в рамках Днів чеської фотографії, пов’язаний з Україною. Це серія світлин «Севастополь» Мілана Буреша. Там, де 1885 року Роджер Фентон зробив перші в історії людства військові знімки, 2011-го Буреш фотографував гру у війну з участю місцевих жителів.
«Чотири роки тому я вперше приїхав до Севастополя відвідати свого друга. Мені там дуже сподобалося: люди, море, місто... Наступного разу я приїхав уже з камерою, — розповідає Мілан БУРЕШ, — подорожував усім Кримом близько 20 днів. Коли в мене зібралося досить багато фотографій із кримського циклу, мені саме потрібно було робити дипломний проект — виставку і книжку. Я вирішив, що це буде Севастополь. Цей проект уже демонстрували в Чехії, а цього року я показав його в Севастополі. Щоправда, людям, які там живуть, не сподобалося моє бачення Севастополя. Тож із нетерпінням чекаю на реакцію киян». Треба сказати, що в серії, присвяченій Севастополю, Мілан Буреш створює суб’єктивне досьє міста, в якому відчутні ностальгічні нотки.
Документальна фотографія в рамках проекту пов’язана також з іменем Якуба Скокана. Його проект «Лукас» — це фотоісторія про життя хлопчика, який страждає на аутизм. На знімках задокументовані моменти з життя родини Лукаса, його спілкування з батьками і ровесниками. Кожен дотик та контакт хлопчика із зовнішнім світом дається йому дуже важко — і фотограф точно передає цю напругу. На відкритті Днів чеської фотографії «Дню» вдалося поспілкуватися з Якубом СКОКАНОМ.
— Якубе, які труднощі довелося подолати під час роботи над проектом?
— То була не те щоб важка, але дуже особлива робота. Цей цикл — насамперед про сліпого хлопчика. Я хотів зробити серію фото про те, як живуть і працюють сліпі, але не просто в документальному стилі. Я ретельно обдумую кожне фото, готуюся, фокусуюся на темі, тому дуже багато читав про сліпих людей та їхнє життя. Водночас робота над циклом була дуже приємною, бо я добре знаю батьків хлопчика, знаю його з народження, — моя мама була нянею маленького Лукаса. Відповідно, тут не було психологічних труднощів. Лукас — прекрасна дитина, він чудово співає, грає на фортепіано. До речі, кожне фото на виставці в Києві має звуковий супровід, тому ця виставка також і для сліпих, які по-своєму «побачать» кожну фотографію.
— Щоб переконливо зіграти сліпих, актори тренуються — ходять із зав’язаними очима. А ви пробували щось таке під час роботи над циклом?
— Так, наприклад, ходив на «Невидиму виставку» у Празі. Там потрапляєш у світ сліпої людини: ти — в повній темряві, у незнайомому просторі, і орієнтуватися та розпізнати якісь предмети можеш тільки навпомацки. Але здебільшого просто спостерігав за хлопцем.
— Чи довго ви працювали над проектом?
— Півроку. Це була моя дипломна робота в університеті. Уже майже рік як я закінчив першу частину проекту і тепер хочу його продовжити. Сьогодні я співпрацюю з організаціями, які опікуються сліпими. Із Лукасом я робитиму проект кожні п’ять років. Так зможу показати, які зміни відбуваються з хлопчиком.
— Як гадаєте, яке майбутнє в Лукаса? В Україні, наприклад, сліпим дуже важко.
— Я впевнений, що на нього чекає блискуче майбутнє і він стане знаменитим. У Чехії долею сліпих дуже переймаються. У Празі є школа Ярослава Єжека — це музична академія для сліпих. Організація «Свєтлушка» оплачує книжки й підручники — для Лукаса вони оплатили дуже багато книжок шрифтом Брайля. Він прекрасно навчається. П’ять років грає на фортепіано. Він уже досить відомий піаніст і співак. А невдовзі почне вивчати ще й гру на гітарі. Я щиро радий, що він спілкується з іншими людьми, має з ними спільні захоплення. Добре, що в Чехії дуже хороші умови для соціалізації таких особливих людей. Вони не почуваються покинутими й непотрібними.
— Наразі у вас триває спільний проект у співавторстві зі ще одним учасником Днів чеської фотографії в Києві — Мартіном Тума. Що це буде?
— Ми з Мартіном дуже багато працюємо разом. Тепер працюємо над BoysPlayNice — це спроба поєднати комерцію й мистецтво. Ми намагаємося по-новому працювати в рекламному бізнесі. Наприклад, пробуємо перенести методи класичної фотографії, якісь нестандартні способи оброблення в рекламне фото. Це дуже важко, але компанія дала нам повну свободу. Наразі ми вже зробили серію «Нема пожежі» — про жінок-пожежників, які є волонтерами. Це просто фантастичні жінки.
Крім чотирьох виставок, організатори Днів чеської фотографії підготували лекційну програму й кінопокази. Детальніше про Дні чеської фотографії можна дізнатися на сайті photocult.com.ua.
