Бойовий гопак як спосіб життя

Вони босоніж ходять по битому склу, розпечених вуглинах, лягають на цвяхи, піднімають штангу, вдвічі важчу за своє тіло, здобувають медалі на престижних чемпіонатах і перемагають самих себе. Сьогодні при школі бойового гопака «Джура», що в Дубровиці на Рівненщині, займається 32 дитини з обмеженими фізичними можливостями. Вони тренуються на рівні зі здоровими вихованцями й часто є більш сміливими та завзятими. Фізкультурно-спортивний клуб для інвалідів при школі бойового гопака створив її керівник Петро ВЕЛІНЕЦЬ. Він розробив власну методику реабілітації інвалідів й випробовував її на собі.

Семирічним Петро Велінець потрапив у аварію. Як наслідок — відкрита черепно-мозкова травма, безліч переломів, перебування у комі, клінічна смерть. Лікарі врятували йому життя, та декілька років хлопець жив наче між двох світів. На допомогу прийшов брат. Він змусив Петра займатися фізичними вправами. «Я почав віджиматися від підлоги — це єдине, що міг робити через травму хребта, — пригадує чоловік. — У п’ятнадцять років я поставив рекорд школи — віджався від підлоги сто разів». Вже пізніше він почав майструвати спортивні знаряддя і продовжив тренування. А потім займався бодібілдингом, йогою, згодом і бойовим гопаком. Коли відчув, що повернувся до повноцінного життя, вирішив допомагати іншим. Навчати дітей бойовому гопаку Петро Велінець розпочав 2005 року. Тоді ж до нього прийшов і перший вихованець із діагнозом ДЦП. А вже за півроку він поїхав на змагання з рукопашного бою і став переможцем. Тоді супротивниками хлопця були здорові однолітки.

Сьогодні у фізкультурно-спортивному клубі займаються діти з різними захворюваннями — і з порушенням опорно-рухового апарату, вадами слуху, зору. Одним із вихованців є 14-річний Василь Рожко. Хлопець від народження не може ходити, пересувається на інвалідному візку. Однак двічі на тиждень відвідує тренування — доїжджає із села, що знаходиться за 40 кілометрів від райцентру. Тепер Василь, який важить усього 35 кілограмів, піднімає 72-кілограмову штангу. Каже, коли почав відвідувати заняття, у нього з’явилася мета в житті. «Хочу поїхати на параолімпійські ігри і стати чемпіоном із пауерліфтингу, — розповідає Василь. — А ще — познайомитися із братами Кличками і запитати в них про секрети успіху». Сьогодні хлопець є кандидатом у паралімпійську збірну України з пауерліфтингу. А ще він грає у шахи і шахмати, у настільний теніс і навіть у футбол — стоїть на воротах. Батьки ж переконують: за час занять у клубі син став почуватися значно вільніше.

«Моя дитина відчуває себе тут потрібною, — розповідає мама 11-річного Назара Оксана Чернюк. — він зміцнів і фізично, і психічно». Свого часу кволого хлопчика не хотіли брати у дитсадок — боялися за його здоров’я. А сьогодні Назар на рівні з іншими дітьми займається боксом.

Вихованці клубу працюють на тренажерах, які розробив Петро Велінець. Його методика реабілітації передбачає не лишень фізичні вправи. «На сьогодні у школі бойового гопака займається понад 100 дітей. Разом із усіма тренуються й діти з обмеженими можливостями. Звісно, з інвалідами я працюю й індивідуально. Однак передусім вони потребують спілкування. Тож такі діти займаються разом зі здоровими, і це дає свій результат, — розповідає керівник школи бойового гопака. — А такі методики, як, скажімо, босоніж ходити по склу, застосовуються з різною метою. Однак це передусім спосіб загартування. І не лишень фізичного. Зазвичай діти-інваліди швидше наважуються на цю вправу, ніж їхні здорові однолітки. Таким чином вони долають свій страх і стають сильнішими. Перш за все духовно».