Чиновники та прокурори — теж люди...

Після донецької авіакатастрофи 13 лютого, в результаті якої загинуло п’ять чоловік, на провідних українських сайтах в коментарях під новинами про цю трагедію можна було наштовхнутися на солідну кількість найцинічніших реакцій. Якого лише звірства не висловлювали. Хтось сподівався, що всі загиблі є представниками Партії регіонів, бажаючи їм довго не затримуватися на цьому світі. Хтось заперечував іншим коментаторам, які просто називали чиновників і прокурорів... людьми. Одні співчували потерпілим, які були пов’язані з партією влади, і в той же час раділи горю постраждалих регіоналів. Інші розділяли жертви на «людські» і «мешканців Донбасу», яким в черговий раз, користуючись нещасним випадком, надсилали недоречні «дякую». Деякі відштовхувалися від неприємного приводу, щоб знову висміяти, принизити й засудити край териконів і його населення. І, судячи з усього, кожен, хто писав подібну скверну, вбачав у цьому якийсь національно-демократичний пафос, плямуюючи своїми ж руками саму ідею української націонал-демократії, і якби вона вміла говорити, то сказала б своє «дякую» таким ура-патріотам.

Соціолог і культуролог Питирим Сорокін говорив про те, що ненависть, як і насильство, з несправедливістю ніколи не зможуть створити ні розумових, ні етичних, ні навіть матеріальних благ на землі. Але, як показує практика, багато українців вважають інакше. Вони тотально «розфарбовують» Донбас чорною фарбою і бажають президентській команді якнайскоріше відправитися у світ інший. Всупереч словам Сорокіна, їм, судячи з усього, здається, що злісність і ворожість дуже навіть допомагають на шляху розумового, етичного і матеріального зростання. Цим громадянам хочеться поставити таке запитання: а чи не заслуговуєте ви таким ставленям до ваших співвітчизників на ту владу, яка зараз керує Україною?..

Ще раз варто підкреслити, що йдеться про коментарі під новинами про донецьку авіакатастрофу в топових інтернет-виданнях країни. І не викликає сумнівів, що у цих коментаторів знайшлася чимала група підтримки серед читачів, які не брали участь в обговоренні. Куди поділася модерація і відповідальність на провідних сайтах країни? Або це така свобода думок, радикальний плюралізм, за твердженням якого двох думок бути не може? Врешті-решт, журналістика має все-таки інтеграційну, виховну і культурно-освітню функції. Або вони так легко самоусуваються під тиском комерційних, розважальних та інших споживацьких мотивацій? Втім, саме в даній ситуації ключова проблема полягає не в джерелах інформації, а в агресивно налаштованих реципієнтах.

ЗАПЕКЛИЙ ІНТЕРНЕТ-ТРОЛІНГ

Серію радикально-цинічних коментарів, про які говорилося вище, можна вважати проявами однієї із специфічних форм інтернет-тролінгу, що орієнтується не на внутрішню дискусію і її учасників, а на предмет новини й об’єкти, що мають до неї пряме або непряме відношення.

Психотерапевт Марк Сандомирський, автор книжки «Психоблогінг», основну мотивацію інтернет-користувачів, які займаються тролінгом, вбачає в особливій формі віртуального психологічного захисту:

• Шляхом заміщення, коли агресор незадоволення своїм життям, інші негативні почуття на якийсь час знімає, переносячи агресію замість їхнього справжнього винуватця на фігуру, що заміщає його. При цьому агресор позбавляється й незадоволеності самим собою, підвищує свою самооцінку за рахунок того, що знижує самооцінку співрозмовника. По суті, підвищує власний настрій за рахунок того, що псує настрій іншим.

• Захист, метою якого є реагування «переслідувачем» негативних емоцій, вільним або мимовільним джерелом яких є «жертва» (мотиви помсти, особистої образи, заздрощів).

• Подібна поведінка для осіб з пограничними психічними розладами може бути проявом винесення назовні глибокого внутрішньопсихічного конфлікту, коли перенаправлення агресії на зовнішній об’єкт дозволяє уникнути самоагресії.

Проте пояснити ситуацію лише психологічним захистом було б недостатньо. Психологія інтернет-тролінгу фундаментально пов’язана з таким модним нині слівцем, як «піплхейт», а слідом за ним і з поняттям мізантропії.

«ПІПЛХЕЙТ» І МІЗАНТРОПІЯ

«Піплхейт» — це сучасна форма людиноненависництва. Ненависть у даному випадку виступає як мода і спосіб самовираження. У когось «піплхейт» проявляється по відношенню до окремих груп людей (наприклад, етносів), а іншим ненависне все людство в цілому. Є ті, хто активно практикує свою людиноненависницьку позицію (б’ють і вбивають людей), а є пасивна категорія (зберігають усередині себе, не виносячи назовні, або поширюють характерний бруд в Інтернеті). «Піплхейт» виникає з мізантропії.

Це — відчуження від людей, ненависть до людей, обумовлена глибинними психологічними переживаннями. Мізантропія може бути наслідком частих принижень, частих ударів несправедливості, душевної травми, комплексу неповноцінності, спостереження за пороками оточуючих, розчарувань в конкретних людях. Типова реакція — засудження, неприйняття, дистанціювання. Мізантропія, як правило, виникає з емоційних розладів особистості, що виникають внаслідок органічних і соціальних причин. Наприклад, до порушень в психіці можуть призводити окремі цінності й установки, що культивуються в суспільстві.