Про примарний термін «український буржуазний націоналізм»

Сергій Грабовський у матеріалі «Ревізіоністи та пророки» («День», № 52-53, 22-23.03.2013) двічі згадав «український буржуазний націоналізм», взявши цей термін у лапки. Так само вчинив і Олександр Дубина у статті про генерала Ватутіна («День», № 38-39, 1-2.03.2013). Марина Черкашина-Губаренко, розповідаючи про Стефана Турчака (те ж число «Дня»), лапки не ставить, замінюючи їх словами «так званий», які, як і лапки у перших двох авторів, мають засвідчити, що це не власно створений фразеологізм. На відміну від них Євген Сверстюк, називаючи автора «Театральних згадок» Садовського неприхованим українським націоналістом, лапок не вживає: це його власний вислів, в якому слово «буржуазний» відсутнє («День», № 47-48, 15-16.03.2013).

І правильно. Термін «український буржуазний націоналізм» є винаходом комуністичної ідеології більшовицького зразка — ідеології гностичної за її світоглядною сутністю, що вимагає поділу всього на чорне (зле, чуже) і біле (добре, своє). Якщо проголошено, що комуністична ідеологія відстоює інтернаціоналізм, а він є пролетарським, то парою до терміну «пролетарський інтернаціоналізм», що втілює «позитивне», міг бути лише націоналізм і, неодмінно, «буржуазний», а термін «буржуазний націоналізм» — негативним за його змістом.

Невипадково, що і дещо інше, те, що відхилялося більшовицькою доктриною, вважалося неприйнятним, ідейно ворожим, було віднесено не просто до забобонів, а до «буржуазних забобонів».

Проте термін «український буржуазний націоналізм» є штучним і недолугим не тільки через те, що його було створено задля цілеспрямованого промивання мізків, так званого комуністичного виховання широких верств трудівників. Штучність полягає в тому, що він не має конкретного історичного й соціального підґрунтя, не відтворює, як до цього закликає марксизм, об’єктивної реальності.

Давно натрапив на слова Михайла Грушевського 1917 року, які запам’яталися, примусили довго розмірковувати над ними: «...промисловість знаходиться у руках російської, єврейської, французької буржуазії, торговий капітал, а також величезна сила аграрної буржуазії складалася з поляків та українців, які давно звуть себе «руськими»... Таким чином, у даний момент української буржуазії, котра визнає себе такою, нема».

А нещодавно отримав приємність ознайомитися з виданими в Москві спогадами богослова, історика російської філософії В. Зєньковского (відомого його сучасникам в Україні як Василь Васильович Зінківський) «П’ять місяців при владі». Книжка, в якій висвітлюється перебіг подій в Україні 1918 року їх активним учасником — членом українського уряду за Гетьманату П.Скоропадського, має коментарі (авторка — І.Сапожнікова), обсяг яких перевищує обсяг спогадів.

Із чималим обсягом викладеного в коментарях навряд чи можна погодитися. Проте не можу щиро не завдячити авторці коментарів за такий пасаж. Коментуючи слова В.Зєньковского «крупная буржуазия была по преимуществу русской», вона пише: «Прежде, чем вступил в свои права крупный финансовый и промышленный капитал, русской была средняя и мелкая буржуазия на Украине, о чем еще в середине XIX в. в «Исследовании о торговле на украинских ярмарках» писал И.С.Аксаков. Анализируя развитие этих процессов, П.Б.Струве в 1912 г. отмечал: «Этот мирный промышленный набег, это постоянное вторжение деятельной, живой великорусской стихии не только продолжается и поныне, но еще и усиливается, с той разницей, что бродячее торговое великорусское племя начинает оседать... Но кто же усиливает эти городские центры в Малороссии? Великорусские торговцы. Если проследить происхождение всех сколько-нибудь значительных торговцев украинских городов, то окажется, что все они родом из Калуги, Ельца, Тулы и других великорусских мест... Не говоря про Сумы и Харьков, города, созданные русскими торговцами, но и в Полтаве, в Лохвицах, в Лубнах — везде ворочают торговлей «фундаментальной», по купеческому выражению, русские; мелкой, розничной — евреи». Эта тема — составная часть проблемы социальной «неполноценности украинской нации».

Питання, чи може існувати буржуазний націоналізм за відсутності національної буржуазії, навряд чи потребує відповіді.

Як ідеологія націоналізм не може мати якихось визначень соціально-класового спрямування. Визначення мають зазначати приналежність націоналізму до певної нації (чи народу на етапі націєтворення), тобто: націоналізм український, французький, російський. А «український буржуазний націоналізм» — це термін-фантом, позбавлений реально життєвого змістового наповнення.

Вадим РЕДЬКО, Київ