Генсек «застою» — найкращий правитель в Росії

Росіяни визнали найкращим правителем Росії у XX столітті колишнього генсека КПРС Леоніда Брежнєва, уродженця Дніпропетровщини, який правив СРСР з 1964 по 1982 рік. Як відомо, Брежнєвська епоха отримала назву «застій», іншими словами відсутність важливих реформ, що сприяло стагнації, а потім призвело і до колапсу радянської системи. За часи правління чотирьохзіркового генсека відбулася часткова реабілітація сталінізму, посилення ролі КГБ і репресій проти дисидентів, а також розпочалася війна в Афганістані.

До Брежнєва ставляться позитивно 56 відсотків опитаних, негативно — 29 відсотків. Друге місце у цьому рейтингу посів Сталін (50 за і 38 проти), третє — Микола ІІ (48 за, 35 — проти) , четверте — Микита Хрущов (45 за і 35 проти). А Володимир Ленін опинився на останньому місці — до нього позитивно ставиться 5 відсотків росіян. Тим часом найгіршими правителями росіяни вважають Михайла Горбачова і Бориса Єльцина. Їх недолюблює відповідно 66 і 64 відсотки опитаних. Такими є результати опитування «Левада-центру», яке проводилося у квітні 2013 року серед півтори тисяч респондентів у 45 регіонах Росії.

«Соціологи запитували респондентів про ставлення до кожного з правителів ХХ століття, період правління яких був досить тривалим, щоб до них встигло сформуватися певне ставлення», — пояснив методику цього дослідження заступник директора «Левада-центру» Олексій Ѓражданкін.

«У людей є певні асоціації, Сталіна — з перемогами, Брежнєва — з заможністю», пояснює такі результати опитування політолог Сєрѓєй Чєрняховскій. Тим часом професор Московського держінституту міжнародних відносин Валєрій Соловєй зазначає, хоча «ніхто не хотів би жити в епоху Сталіна, він утілює те, що зараз у дефіциті — справедливість і рівність у страху».

Що стосується результатів, які отримав Горбачов, то «це говорить про відсутність історичних знань та історичної рефлексії — люди говорять про міфи, а не реальні постаті», цитує Інтерфакс слова члена правління міжнародного товариства «Меморіал» Яна Рачінского.

«День» звернувся до російських та українських експертів з проханням прокоментувати, що означають ці результати опитування, і чому росіяни так ставляться до названих вище лідерів СРСР.

КОМЕНТАРI

«БРЕЖНЄВ — ЦЕ КОЛОСАЛЬНА НЕВПЕВНЕНІСТЬ У ЗАВТРАШНЬОМУ ДНІ»

Віктор МИРОНЕНКО, радник Михайла Горбачова, керівник Центру українських досліджень Інституту Європи Російської академії наук, кандидат історичних наук, головний редактор журналу «Современная Европа»:

— Чому у людей найбільшою популярністю користується Леонід Ілліч Брежнєв? Напевно, тому, що час такий був. Репресії закінчилися. Точніше, вони були, але вже не того масштабу, що в 1930-х або навіть у 1950-х. Час був відносно благополучний: високі ціни на нафту, надходили нафтодолари, потім почали газодолари надходити. Дещо покращилося життя й постачання товарів. Люди згадують зараз про той спокійний, благополучний час. Більшість цінує благополуччя вище, ніж свободу.

Для мене також зрозуміло, чому Сталін посів друге місце. Я б це пояснив колосальним майновим розривом. Цей потворний гедонізм, який демонструють еліти, — і російська, й українська — при розриві заробітної плати в 150 тис. рублів на місяць у депутатів Державної думи й 15 тис. рублів на місяць у лікаря з вищою кваліфікацією де-небудь у звичайній лікарні й поліклініці. У такій ситуації реакція людей на ім’я Сталіна цілком закономірна, їх можна зрозуміти, хоча я це й не схвалюю.

У цій інформації мене найбільше зацікавило те, що найменшу симпатію росіяни відчувають до, наприклад, Михайла Сергійовича Горбачова. Це швидше проблема ставлення людей, яких опитували (та й у цілому російського суспільства) до свободи. Тобто не всі люди сприймають свободу як можливість щось робити, використовувати її для себе та для суспільства.

Більшість людей через історичну, культурну традицію Росії не звикли до свободи. Ця історична пам’ять (я б сказав генетична) дається взнаки.

Що стосується Горбачова. Тут є серйозна обставина, яку, можливо, і він, і я як учасник тих реформ, і всі, хто в цьому брав участь, недостатньо розуміли. Якщо ви ставите перед собою завдання вивільнення людської енергії — надати людям значно більшої свободи (а така мета ставилася), всі мають розуміти, що це не можна надати частково або вибірково якомусь соціальному прошарку, групі й так далі. Тобто якщо ви йдете на розширення меж свободи, то мусите пам’ятати, що ви розширите їх не лише для людей з позитивною мотивацією, але для людей з антигромадською, егоїстичною мотивацією. Як правило, на перших порах ці люди матимуть перевагу, бо вони завжди енергійніші й краще бачать свої цілі.

У цьому дослідженні було показано, що його внесок в історію Росії вважають «позитивним» 20% опитаних. Це колосальне зростання за 15 років. Я очолював його штаб на президентських виборах 1996 року. Тоді об’єктивно він набрав трохи більше ніж 10% голосів. Хоча офіційно було оголошено, що він отримав 1,7—1,9%...

На жаль, жодна людина, яка несе свободу, не може розраховувати на те, що її правильно сприймуть. Брежнєв — це напівсвідома форма невдоволення нинішнім становищем. А найголовніше Брежнєв — це колосальна невпевненість у завтрашньому дні. Експерти розуміють, що відносне сьогоднішнє російське благополуччя й відносне зростання доходів останніми роками мають дуже хистку основу — світові ціни на енергоносії.

Норма в кожного своя. Це психологічний закон. Бажання людей безконечні, розмаїті. А ось щодо зворотного боку люди орієнтуються й порівнюють з найбільш складним для них часом. У будь-якої людини є досить чітке уявлення про те, як було погано колись. А ось про те, як було б добре, — скільки людей, стільки й думок.

«З ОДНОГО БОКУ, ВСЕ БУЛО СТАБІЛЬНО, З ДРУГОГО — ВСЕ БУЛО ПОГАНО»

Андрій ЮРОВ, правозахисник, експерт Ради Європи:

— Йдеться про дві категорії росіян, які проголосували за Брежнєва. Перша категорія — це ті, чия молодість при ньому пройшла. Це цілком нормально, бо люди пам’ятають, що в молодості все було добре: трава була зеленішою, дівчата гарнішими. Друга категорія — це може бути якась частина молоді, для якої (з розповідей старших) Радянський Союз був певним ідеалом. Для них залишилися лише чудові картинки того, що було тоді, — без розпливчатих плям, які добре пам’ятають люди, які в той час жили в не завжди райдужний умовах.

Для мене не дивно, що друге місце в цьому опитуванні посів Сталін. Мені здається, що це все той-таки «Веймарський синдром», про який психологи говорять останні 15 років. Проблема в тому, що в цьому випадку нічого іншого не пропонується, крім сумувати за колись нібито величезною імперією. Люди уявляють, що колись була гігантська країна, й була вона такою завдяки великому вождеві. Що там було, насправді люди не знають. Це дуже важко уявити, але відчуття величі є. Це туга за «золотим століттям», яке почали руйнувати й нарешті зруйнували. А от тоді все було чудово, всі нас боялися й поважали. Для багатьох молодих людей, це швидше міфологічний час. Сталін для них швидше міфологічна персона, ніж реальний тиран або реальна людина з неймовірною кількістю неврастенічних і психічних особливостей. Для інфантильної свідомості це нормально.

Для нашої країни дуже важко припустити, що таке норма або з чим порівнювати. Я думаю, що всі роки, за винятком середини 2000-х, для багатьох людей були досить складним періодом. Коли ми говоримо про якийсь відносний спокій або затишшя, то в 1980-ті роки жити в провінції було доволі важко. Не було ніяких продуктів, треба було до Москви за ними їздити. З одного боку, все було стабільно, з другого — все було погано. Тому я не уявляю, з чим порівнювати. Думаю, що для багатьох людей той період був пов’язаний з певним спокоєм, була певна передбачуваність.

«У РОСІЯН ЗАРАЗ ВІДБУВАЄТЬСЯ РЕРАДЯНІЗАЦІЯ ЧИ РЕСТАЛІНІЗАЦІЯ»

Юрій ШАПОВАЛ, професор, доктор історичних наук:

— Брежнєва підтримують ті, хто мало знає про той час. А мені як людині, якій довелося жити в той період, це видається дивним, симптомом того, що в Росії відбувається ідеалізація, ретушування радянського минулого.

Росіяни прагнуть того, що у нас в Україні називають стабільністю. Демократія ніколи не приносить стабільності, як не парадоксально. Ви знаєте країну, яка вважає себе найдемократичнішою у світі — себто Сполучені Штати Америки і в якій напрузі там часом живуть люди. Тому що це — плата за демократію, за ту свободу, яка може призводити не лише до позитиву, а часом призводить до дуже неприємних речей. Росіяни цього бояться. Це не в психології народу. Це не в традиції суспільства. І тому ця частина соціуму прагне й ідентифікує поняття стабільності із «сильною рукою», конкретним вождем. А Леонід Ілліч був таким, враховуючи що його фальшивий культ почали робити 1973 року, коли Суслов (брежнєвський ідеолог) написав спеціальну записку «О повышении авторитета генерального секретаря». З того часу Брежнєв став символом, уособленням того ладу. Не забуваємо, що це —1973—1975 рр., які для Радянського Союзу були більш-менш стабільними. Оскільки він активно торгував зброєю та нафтою. Хоча те, що вважається позитивом брежнєвської доби (насправді це був дуже короткий період) — це коли вся країна працювала на «оборонку», себто на війну зі світом імперіалізму. Країна, яка готується воювати з усім світом не може уособлювати собою хоч якусь стабільність.

У росіян зараз відбувається рерадянізація чи ресталінізація в ідеологічному сенсі. Для них світ є закритим і дотепер і упереджене ставлення до решти світу в Росії, призводить до того, що люди апелюють до гіршого досвіду, а не до норм, за якими живе значна частина цього світу і якими керується. Ця ідеологічна аберація є першоосновою цього явища.

Підготував Ігор САМОКИШ, «День»