Проблиск надії в Iрані

Ніхто не міг передбачити перемогу Хасана Рухані на президентських виборах в Ірані. Навіть верховний лідер аятола Алі Хаменеї, найімовірніше, був більш ніж дещо здивований перемогою Рухані в першому турі, у виборчій кампанії, яка починалася з восьми кандидатів. У результаті переговори з Іраном щодо його ядерної програми, а також громадянської війни в Сирії можуть змінити свою динаміку. Але саме в цьому й полягає Близький Схід: ви ніколи не можете знати, що чекає на вас за рогом...

Цього року минає десять років від дня початку переговорів на рівні міністрів закордонних справ між Іраном та європейським тріумвіратом в особі Німеччини, Франції і Великобританії щодо ядерної програми Ірану. Я був там, представляючи сторону Німеччини; там же був і Рухані, який очолював іранську делегацію.

Переговори тривають і донині — у розширеному форматі, що включає Німеччину і п’ять постійних членів Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй (5+1), — проте без будь-яких відчутних результатів. Тепер Рухані повертається до ризикованої справи ядерної програми Ірану, однак цього разу як президент. Що можемо ми — і він — чекати?

Ґрунтуючись на моєму особистому досвіді, я можу зробити висновок, що Рухані є ввічливою і відкритою людиною. На відміну від попереднього президента Махмуда Ахмадінежада, він оточує себе доволі вмілими і досвідченими дипломатами. Проте ні у кого не повинно виникати сумнівів щодо того, що він є людиною режиму — реалістичним і поміркованим членом політичної еліти Ісламської Республіки — а не представником опозиції. І він, ясна річ, підтримує ядерну програму Ірану.

Якщо Рухані хоче добитися успіхів на своєму посту, йому доведеться стримати свою обіцянку щодо поліпшення умов життя іранців, при цьому не піддаючи Ісламську Республіку небезпеці. Це буде непросто; по суті, це може виявитися спробою знайти квадратуру круга.

Покращення економічного становища, якого вимагали виборці під час виборів Рухані, практично напевно можливе лише в тому випадку, якщо буде скасовано західні і міжнародні санкції. Проте скасування міжнародних санкцій передбачає прорив у ядерних переговорах.

Це також може передбачати хоча б тимчасове рішення щодо основних регіональних конфліктів. Близький Схід сильно змінився за останнє десятиліття. Америка скоротила свою участь, вивівши свої війська з Іраку і згортаючи свою діяльність в Афганістані наступного року. Водночас ми є свідками розпаду старого Близького Сходу, який було створено Францією і Великобританією після першої світової війни, коли дві великі європейські колоніальні держави створили територіальні мандати в Палестині, Сирії (включаючи нинішній Ліван), Трансйорданії й Іраку.

Існування нового регіонального порядку поки що не помітно, що в майбутньому загрожує ризиками і можливим хаосом. Тоді як Іран прагне до зміцнення свого впливу й інтересів, як і його шиїтські союзники, його суперечка з Радою Безпеки щодо ядерної програми дуже сильно обмежила його регіональні амбіції. Врешті-решт, перспектива ядерного Ірану, швидше за все, посилить насильницькі конфлікти і ядерну гонку всередині регіону. У результаті обидві проблеми могли б бути вирішені за допомогою будь-яких спроб зняти санкції.

Ірану і його міжнародним партнерам необхідно винести уроки з минулого і на їх основі формувати свої очікування. Тут не існує швидких рішень (якщо такі існують у принципі), враховуючи діаметрально протилежні інтереси сторін, їх внутрішні і пов’язані з союзниками перешкоди, а також глибоку недовіру з усіх боків.

Окрім переговорів з Р5+1, Ірану варто було б розпочати прямі переговори зі Сполученими Штатами. Йому також, швидше за все, слід було покращити свої відносини із Саудівською Аравією та країнами Перської затоки і змінити свою поведінку щодо Ізраїлю, якщо метою є досягнення позитивних результатів.

Крім того, Заходу доведеться зрозуміти, що Ісламська Республіка не є монолітною диктатурою. У режиму існує кілька взаємодіючих силових центрів, які впливають на рішення, що приймаються, і обмежують їх. Канцелярія президента є лише одним із таких центрів влади. Те ж саме стосується і верховного лідера, який, незважаючи на своє звання, не є абсолютним правителем.

За останнє десятиліття Іран випробував два політичні підходи: реформістську модель при президенті Хатамі Мохаммеді і жорсткий радикалізм під час правління Ахмадінежада. Реформатори не змогли подолати консервативну опозицію, тоді як радикали не змогли впоратися з внутрішніми економічними реаліями, викликаними їх зовнішньою і ядерною політикою.

Рухані повинен шукати шлях, який не коштуватиме йому підтримки більшості силових центрів режиму, але водночас дозволяє йому виконати мандат, який він отримав від виборців. Високий рівень недовіри всередині країни ще більше ускладнює це і без того важке завдання.

В Америці і на Заході багато хто, напевно, розглядає Рухані як дружню особу Ісламської Республіки, тоді як Ахмадінежада вважали її істинним — через більшу радикальність — втіленням. У свою чергу багато іранців вважають Обаму дружньою особою Сполучених Штатів, які все ще прагнуть зміни режиму в країні, тоді як його попередника, Джорджа Буша, вважають її більш чесним — через більшу радикальність — представником. Обидва сприйняття спотворюють дійсність, хоча й містять дещицю істини.

Незважаючи на ці сприйняття — або, можливо, саме завдяки їм, — президентство Рухані пропонує несподівану можливість як для ядерних переговорів, так і для політичного врегулювання в Сирії. Участь Ірану в міжнародній мирній конференції є абсолютною необхідністю, навіть лише заради перевірки серйозності Рухані. Під час конференції з Афганістану в Бонні 2001 року Іран ішов прагматичним і орієнтованим на досягнення результату шляхом — і цей підхід був абсолютно не схвалений США.

Що стосується ядерних переговорів, Р5+1 буде зосереджений на об’єктивних гарантіях того, що у Ірану не залишиться жодної можливості використовувати свій ядерний потенціал у воєнних цілях. Центром зусиль для Ірану буде визнання його права на використання ядерної енергії в мирних цілях, відповідно до положень Договору про нерозповсюдження і його протоколів. На слух обидві проблеми видаються набагато простішими, ніж є насправді: диявол криється в деталях, а деталі залишають широкі можливості для суперечностей щодо визначення умов, забезпечення їх виконання і моніторингу.

І знову, збереження реалістичності очікувань є першочерговим завданням. Успішних результатів у ядерних переговорах і вирішення або навіть стримування основних регіональних конфліктів буде дуже важко досягти. Проте це було б верхом безвідповідальності — не скористатися несподіваною можливістю, створеною виборами Рухані, докладаючи для цього всі сили, добру волю і творчий підхід, які ми тільки можемо залучити.

Проект Синдикат для «Дня»

Йошка ФІШЕР — міністр закордонних справ Німеччини і віце-канцлер з 1998 по 2005 рік. Майже 20 років є лідером Партії зелених. Нині — запрошений професор у Школі ім. Вудро Вільсона Принстонського університету.