Спостереження з-за океану

Слухаєш радіо, дивишся ТБ, читаєш газети — й скрізь невеселі-сумні новини про життя українського народу та події в Україні...

 І я вирішив висловити свої думки. Моїх ровесників лишилось одиниці, а не сказати від нашого покоління хоч трохи про те, що я знаю, що пережив у отій радянській антигуманній, антицивілізованій дійсності, варварсько-імперській московсько-комуністичній окупації й, разом з тим, у до неї подібній гітлерівській окупації, — буде несправедливо.

 Залишаюся з пошаною та з найкращими побажаннями до вас — Федір Павлович Габелко.

Завдяки Інтернету ми маємо змогу слухати, як відбувається засідання ВРУ, програму «Свобода слова» та «Шустер LIVE», переглядати пресу. Коли ми читаємо різну інформацію, різні погляди й джерела, у нас у далекій Австралії складається враження про баталії у ВРУ, впровадження законів, поводження СБ під час проведення мітингів чи демонстрацій.

А що ж твориться у ВРУ! Бійки, вигуки, бойкот засідання — й усе в психологічному настрої злобної ненависті. Чому це так? Думаєш, аналізуєш і доходиш висновку, що все твориться тенденційно, планово, користуючись тим, що певна група захопила владу різними видами фальсифікацій і прагне ліквідувати Українську унітарну незалежну державу, перетворити її на бізнесову територію з наміром включити її в імперську систему Кремля, як південні території найбільшої імперії у світі. І всі ті події такі драматичні тому, що привладна група прагне ліквідувати незалежність послідовно наміченими планами, — ігнорувати й дискредитувати всі історично набуті національні цінності. Немає національної мови, немає національної держави, історію перетворюють на додаток минулої імперії-окупанта, традиції та звичаї замінюються чужими, національних героїв не дозволяють визнавати героями, їх навіть кваліфікують ворогами...

Хто ж вони є — та привладна група? Загляньмо в історію. Ще за часів царату люди тікали з Московщини в Україну в пошуках кращого життя. Подібне відбувалось і за часів московсько-комуністичної системи. Ці переселенці-емігранти за роки українізувались...

1926 року, коли Сталін написав листа Кагановичу і членам ЦК КП(б)У із наказом боротися проти «націоналістичного ухилу», почалося переслідування діячів українізації. А 1929 року розпочались арешти інтелігенції та духовенства, яких заміняли московськими діячами. Завданням КП(б) було поставити українську інтелігенцію на коліна. У ці роки було заарештовано, розстріляно та вивезено в концтабори чверть мільйона осіб.

Із 1930 року почали ліквідовувати україномовні середні та вищі навчальні заклади, закривали газети, журнали, книжкові видавництва й поза межами України: на Кубані, в Сибіру й на Далекому Сході, де були переважно території, заселені українцями. Почали видавати постанови ЦК ВКП(б) та РНК СРСР про хлібозаготівлі. Із 1931 року в час колективізації у більш заможних селян конфісковували майно, господарів арештовували, розстрілювали, родини вивозили в Сибір. Через це селяни тікали на Донбас, де почалась індустріалізація, яка потребувала робочої сили. І оті чесні працівники села, тікаючи від варварсько-комуністичної системи, міняли українські прізвища на московські або до своїх прізвищ додавали закінчення (Колісник-Колісниченко, Гарбуз — Гарбузов, Габелко — Габєлкін і т.д.).

Батьки своїм дітям не говорили й не пояснювали зміну своїх прізвищ на московські, криючись від НКВД. Діти виростали в радянському вихованні й ставали яничарами не зі своєї волі. І багато хто із тих яничар здобули вищу освіту, і тепер у ВРУ є запеклими антиукраїнцями, проросійськими патріотами.

 Наслідки штучного голоду в більшості сіл полягали в тому, що Москва досягла фізичного винищення української тубільної нації в числах вісім-десять мільйонів невинних душ. По закінченні Голодомору ота півмільйонна московська агентура мародерів та така ж кількість СБ й армії здебільшого залишилась в Україні. Створили свої родини — й їх стало вже за мільйон. Вони зайняли всі керівні позиції. Їхні діти як привілейована каста здобували вищу освіту... Нині маємо орієнтовно десять мільйонів осіб, яких називають російськомовними.

Понад 80% ЗМІ для українців чужомовні, книжкові видання — так само, подібно — й радіо. Наше суспільство сьогодні має проблему внутрішнього протистояння, що й є причиною 20-річної незалежності, за якої немає процесу розбудови держави. Усю промисловість приватизовано за дрібну ціну за часів Кучми, тому капітал у їхніх руках. Народ протестує проти такого безправ’я. Усі ці акції з газом, проти фашистських організацій в Україні... Усе це — діяльність ПР і КП. А борців за справді Богом дані й у демократичних принципах написані права з тенденційною ненавистю оті українофоби, маючи всі засоби ЗМІ, спеціально, але безпідставно очорнюють.

У цьому всьому надзвичайно зацікавлена Москва, яка через посередництво п’ятої колони в Україні веде підривно-розкладницьку роботу, щоб ліквідувати Українську державу, а реальними виконавцями здійснення планів Кремля є члени ПР і КП в уряді, ВРУ і сам Президент. Вони не гаранти УК, а її порушники.

Мій висновок: доки керівники не позбудуться впливу імперської політики Кремля, доти Україна перебуватиме в критичному для держави стані, без прогресу цивілізації та демократії...