Настав час випробувати Iран

Більшість суперечок щодо того, як ставитись до спроб Ірану створити ядерну зброю, обертається довкола двох варіантів. Перший — покластися на політику ядерного стримування і змиритися з тим, що у Ірану буде невеликий ядерний арсенал або можливість його створити за короткий проміжок часу. Другий — завдати застережливого військового удару з метою знищення критичних елементів іранської програми і загальмувати її розвиток приблизно на два роки або більше.

Але тепер з’явився й третій варіант: за допомогою переговорів встановити планку щодо ядерної програми, яка не була б надто низькою для іранського уряду і не була б надто високою для Сполучених Штатів, Ізраїлю і решти світу.

Насправді така можливість була доступною вже упродовж кількох років — і в багатьох раундах переговорів. Єдине, що змінилося, проте — це обставини. І ці зміни можуть бути критичними; справді, те, що відбувається поза столом переговорів, майже завжди зумовлює результат приватних бесід.

Єдина найбільш значуща зміна обставин стосується стану економіки Ірану, що швидко погіршується. Численні фінансові й нафтові санкції, які було накладено за останні місяці й роки, починають справляти негативний вплив. Вони були розроблені не для того, щоб безпосередньо зашкодити ядерній програмі Ірану, а, швидше, щоб підвищити ціну, яку доведеться заплатити іранським лідерам, аби втілити свої ядерні амбіції. Думки (або, точніше, надії) зводилися до того, що якщо іранських лідерів поставити перед вибором між виживанням режиму і ядерною зброєю, вони обрали б перший варіант.

Ця гіпотеза може бути невдовзі перевірена на практиці. Валюта Ірану (ріал) різко впала на 40% за останні тижні, що збільшило рівень інфляції і вартість іранського імпорту та багатьох інших товарів. У результаті з’явились перші ознаки серйозної громадської невдоволеності режимом від часів жорстокого придушення Зеленого руху 2009 року. Іранський торговельний клас, один із стовпів духівництва, яке правило країною з часів революції 1979 року, також невдоволений.

Інші чинники також створюють сприятливі умови для переговорів. Безлади в арабському світі свідчать про те, що жоден режим на Близькому Сході не є стабільним; іранські лідери мали б бути сліпими, щоб не помітити цього. У своєму виступі в ООН наприкінці вересня прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху заявив про намір продовжити санкції хоча б до літа 2013 року. Є ознаки того, що, незалежно від того, хто переможе на президентських виборах у листопаді, США могли б провести озброєну атаку, яка може призвести до значно більших руйнувань, ніж якби Ізраїль діяв сам. Знову-таки, Іран може розглядати компроміс як менше зло.

Досі переговори були, в кращому разі, безсистемними. Компроміс, який пропонує іранська влада, далекий від того, який їм доведеться прийняти, аби запобігти воєнним діям і отримати пом’якшення санкцій. Настав час пред’явити Ірану комплекс вимог — що він повинен зробити і що він отримає натомість, якщо погодиться виконати умови. Так само необхідно було б встановити для Ірану крайній термін прийняття умов, щоб він не міг використати подальші переговори як спосіб виграти час для покращення своєї ядерної потужності.

Треба буде встановити точні терміни, але Іран повинен позбутися всього урану, який було збагачено до 20%, і припинити збагачення до цього рівня. Також треба буде встановити обмеження на те, скільки урану він може мати або збагачувати до нижчих рівнів. Обмеження на кількість центрифуг і місця їх розташування також необхідні. Будуть необхідні часті і наполегливі перевірки, щоб заспокоїти весь світ, повідомляючи, що робить Іран — або, що, напевно, більш важливо, чого він не робить. У свою чергу Іран може отримати значне полегшення від скасування санкцій, введених у відповідь на його ядерну програму.

Крім того, основні частини цієї пропозиції мають бути оприлюднені. Таким чином, якщо режим чинитиме опір, йому доведеться пояснити власному народові, чому він не готовий до того, щоб відмовитись від ядерної програми, незважаючи на розумні пропозиції США, які не було розроблено з метою принизити Іран, але якби вони були прийняті, це значно покращило б рівень життя іранців.

Цілком можливо, що нові економічні і політичні умови приведуть до того, що іранська влада прийме те, від чого категорично відмовлялась досі. Якщо ж, з іншого боку, режим, як і раніше, намагатиметься переслідувати свої ядерні цілі, незалежно від того, скільки їм доведеться за це заплатити, в такому разі ми знатимемо, що не існує альтернативи першим двом варіантам: атакувати іранські об’єкти чи жити поряд із ядерним Іраном. Обидва варіанти є потенційно ризиковими і дорогими, але громадськість США, зокрема, повинна знати, що це Іран відкинув розумну альтернативу війні до того, як її було розпочато.

І в критичній ситуації решті держав буде корисно знати, що США й/або Ізраїль наважились атакувати тільки після того, як запропонували Ірану такий варіант, який би врятував його репутацію. В такому разі буде простіше зберегти економічний тиск на Іран після будь-якого удару.

Оприлюднення пропозиції має сенс ще й з іншої причини: жителі Ірану повинні знати, що будь-який напад на їхню країну було спровоковано більшою мірою ними самими. Це усвідомлення, можливо, зможе запобігти «об’єднанню народу під прапором країни» і, таким чином, не виключить зміни режиму в майбутньому.

Ми звикли думати, що дипломатія — це те, що проводиться таємно; інколи, втім, краще ховати її на видному місці. Це якраз той випадок. Але час не чекає; дипломатія повинна працювати швидше, якщо вона не хоче, щоб її обійшов іранський рух назустріч ядерній зброї — і, разом із ним, рух до озброєного конфлікту.

Річард Н. ХААС — президент Ради з міжнародних відносин і колишній директор Відділу стратегічного планування в Державному департаменті США. Його наступна книжка «Зовнішня політика починається вдома: підстава для приведення американського будинку в порядок» має бути опублікована навесні.