У світ своїх творів

Кожен може захворіти, але дуже сумно, коли це дитина. Коли виникає гостра необхідність покинути знайомий дитячий світ і увійти у світ медичних закладів  та інтер’єрів. Дитинча відчуває стрес від специфічних стін простору, від незнайомих медичних предметів і обстановки. Цей вимушений негативізм оточення тільки пригнічує настрій.

Фігурка невеличкої дівчинки з гнучкими рухами схилилася над малюнком. Вона вперто трудиться, чорні коси гойдаються у такт штрихів. Щось не виходить, вона перетирає і знову починає креслити.

Я завжди намагаюся навчити учнів головному: вмінню працювати, не боятися труднощів. Це ж зрозуміло: щоб щось змогти — треба вміти це робити, тобто пройти шлях , часом зовсім нелегкої праці й навчання, для звільнення свого творчого потенціалу, щоб потім отримати головне — художній твір, який народжується з самовідданої роботи художника. Багато моїх учнів погоджуються  на цей шлях-кредо. Мабуть, тому і досягають значних успіхів у мистецтві, отримують перші місця у міжнародних, всеукраїнських, міських конкурсах, виставках і працюють зі мною чимало років.

Спекотно, і вже почалися канікули. Я дивлюся на дівча. Чому не йде гуляти, відпочити від навчання, як інші? Вона у студії одна, учбовий рік закінчився. Нарешті їй вдається висловити свою думку і вона радіє, проситься прийти ще, і взагалі приходити сюди під час канікул... Якось захотілось їй розмалювати кухонну дощечку, і треба було її протерти наждачним папером. ЇЇ рученята мляво рухаються. Я підхожу, починаю допомагати. Вона підсмикує кофтинку вище, щоб було зручніше. У наступну мить я гостро реагую на  незвичний колір згинів на її ручках — він якийсь зелено-жовтий, у розлитих плямах синців, видно якісь горбочки. Каже: це сліди від систем і уколів, вона лікується від тяжкої, безжальної хвороби. Згадався Т. Шевченко — як він дитиною тікав від страждань у світ своїх творів. Геній і звичайна дівчинка. Обоє діти й обоє вони у чорну годину інтуїтивно відчули, що дух життя зможе зцілити і наповнити мистецтво. 

Діти малюють із чистим серцем. Їхні руки звикають до тонких рухливих навичок, які стимулюють функції вищих відділів головного мозку. Тарасик Бруєнко старанно вимальовує песиків. Багато песиків: маленьких, великих і кольорових, які весело бігають, гасають по землі  на аркушах паперу альбому. Тарасик зараз там, теж із ними. Він усміхається і швидко додає штрихів і барв, емоційно підкидає своїм олівчиком тваринкам іграшок, щоб було веселіше, щоб якнайкраще їм жилося разом без сварок і проблем. Ніхто не залишиться байдужим до щирої, емоційно вираженої думки дитячої картини.

Дитина за своєю природою довіряє красі, бо в ній є гармонія доброти й милосердя, емоційного піднесення, які зміцнюють сили і душевний стан особистості. А якщо ця краса створена картинами юних митців, то вона знайде найкоротший шлях оздоровчого впливу на хворих дітей, бо вони разом будуть спілкуватися візуальною мовою дитинства.

Яскраві, живописні, колоритні сюжети картин, створені універсальною дитячою мовою образотворчого мистецтва, будуть острівцями комфорту і емоційно-оздоровчого впливу в інтер’єрах медичних закладів. Вони запропонують спілкування з юними  художниками і розуміння їхньої фантазії. Запросять у яскравий світ із птахами, тваринами, квітами, людьми. Дадуть змогу відчути себе впевненими у незнайомому середовищі, відчути себе міцнішими, захотіти і собі взяти олівчик і помалювати своє любиме, рідне, спробувати розповісти про себе іншим. Художник і суспільство це неперервна вісь діалогу.

Ми надали свої студійні дитячі картини для таких медичних закладів: Обласній дитячій лікарні №2 у місті Біла Церква, Обласній дитячій лікарні в місті Боярка, Дитячому санаторію «Барвінок» в місті Боярка, Дитячій лікарні №5 у Києві, Дитячій поліклініці №1 Печерського району міста Києва, Дитячій поліклініці №2 Печерського району міста Києва, і щиро сподіваємося, що наші живописні малюнки підтримають ослаблених діточок і допоможуть їм стати більш сильними і здоровими.