«Майдан» — не Рух. «Майдан» більше, ніж Рух
Один політолог нещодавно висловив побоювання, щоб ВО «Майдан» не спіткала доля Руху. Та причин занепаду колись славного громадсько-політичного об’єднання, а відтак партії не розглянув. За браком матеріалів не зможу зробити це і я. Хоча про деякі обставини спробую нагадати.
Народний рух України за перебудову виник як громадсько-політичний рух 1989 року в часи тоталітаризму, і саме на це зверну насамперед увагу. Адже йдеться про період, коли вухо КДБ мало бути в кишені кожного громадянина СРСР. Найбільше це стосувалося наукової і творчої інтелігенції. При цьому практикувалося все: продаж посад і звань, шантаж і залякування, хоча часом вистачало звичайної людської ницості.
Тож було б наївним сподіватися, що й Рух, який засновано з ініціативи творчої інтелігенції, без таких «вух» обійшовся. І не лише «вух», а й «язиків». Бо ж треба було не тільки слухати і доносити, а й руйнувати зсередини — гасло «розділяй і володарюй» годиться для всіх часів.
«Струс» рядів Руху стався вже в перший рік існування завдяки наявності в його рядах як тих, хто грав роль ліберальних комуністів, так і тих, хто начеб-то сповідував інтегральний націоналізм. Крайні позиції вкотре в історії збіглися, і обидві течії від Руху, які згадано, потекли туди, звідки їх і принесло.
Другий «струс» був серйознішим, його навіть зафіксували як перший розкол Народного руху. Відхід групи рухівців на чолі з Л.Скорик і створення ними Всенародного руху України було подано як протест проти обрання В.Чорновола єдиним головою об’єднання.
Ще через рік Рух став партією, популярність В.Чорновола залишалася незмінною, проте 1999-го стався другий, найбільший і, схоже, фатальний розкол Народного руху України.
Але просто існувати для «Майдану» недостатньо. Його існування матиме сенс, якщо не залежатиме від політичних партій, якими демократичними вони б не здавалися. Надто ж тепер, коли опозиція виглядає трьома вершинами далеко не рівнобічного трикутника, ладного в сукупності бути радше флюгером, ніж надійним штурвалом серед розбурханого моря нинішньої політики. Спасибі політикам за ідею самого ВО «Майдан», але подальша праця — то вже не їхній «шматок хліба».
А ще «Майданові» не слід рівнятися на приклад Народного руху України за перебудову, в якого на першому плані була боротьба за незалежність (на жаль, не менш актуальна і сьогодні). Та в нинішніх умовах йому ближча польська «Солідарність» 80-х років ХХ сторіччя, яка об’єднала під гаслами соціальних та економічних вимог майже 10 мільйонів поляків — третину дорослого населення Польщі. Прагнення нею демократизації, реалізації соціальних гарантій і скасування цензури — майже однаково лягають на нинішні проблеми в Україні.
Ці постулати цілком могли б були в основі програми дій і нашого «Майдану». Бо тільки такі завдання, без політичних акцентів, крім прищеплення любові до України, що має сприйматися апріорно, й за умови донесення до людей «правди, всієї правди і нічого, крім правди», зможуть залучити до їх виконання людей усіх суспільних верств. Незалежно від мови, релігії, історичних та етнічних відмінностей, політичних, культурних та інших уподобань.
За потреби ВО «Майдан» неодмінно підтримає гідні політичні цілі чи навіть програми конкретних політиків, якщо вони не заперечуватимуть його власних демократичних принципів. І, звичайно, строки діяльності «Майдану» не мають обмежуватися виборами чи іншими громадсько-політичними акціями, а визначатися лише виконанням поставлених перед собою демократичних і соціальних завдань.
Ось такому «Майданові» я готовий повірити і підтримати як посильною працею, так і матеріально — членськими внесками чи іншим доступним мені способом. Бо це буде і мій «Майдан».
