Не дозвольте Путіну присвоїти Україну

Доки російські лідери, дипломати і коментатори розмірковують про розподіл України, ми маємо почати думати, що це фактично має означати. Якщо нинішня криза закінчиться фрагментацією української держави, то її наслідки будуть катастрофічними для всіх зацікавлених сторін, включаючи Росію. Ризик полягає в тому, що в умовах хаосу і відсутності рішучої позиції Заходу Росія, згідно з логікою поточних зобов’язань, дійде до дуже небезпечного висновку. 

На відміну від Європи та США, Росія має чітку позицію щодо України. Володимир Путін покладає надії на Євразійський союз, який буде засновано у січні наступного року як конкурент Європейського Союзу. Лідери Білорусі та Казахстану, приєднавшись до диктаторського клубу,  стали пішаками у грі. Але оскільки ця ідея всюди має дуже слабку підтримку, то євразійська інтеграція може реалізуватися в умовах домінування Росії та «місцевого» диктаторства. Для Путіна Євразійський союз не має сенсу без України. Євразійська ідеологія є дитям Олександра Дугіна, який ніколи не приховував свого захоплення фашизмом. На його веб-сайті пишуть російські стратеги, які заявляють, що Україна не є суверенною державою.

Нинішня криза в Україні розпочалась через російську зовнішню політику. Український уряд, очолюваний Віктором Януковичем, здавалося, був налаштований на підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Путін швидко втрутився, запропонувавши готівку і низькі ціни на газ Януковичу, який різко змінив курс, відмовившись підписати угоду. Оскільки сім’я Януковича накопичила неймовірне багатство під час його президентства, у нього, можливо, були побоювання, що Європейський Союз може привнести верховенство права. А у Євразійському союзі такого ризику немає.

Наприкінці листопада мільйони українців виступили за європейський курс — виявилося, що вони є екстремістами, іноземними агентами і злочинцями. З російськими грошима прийшли російські правила гри. Янукович змусив парламент нелегально ухвалити законодавство, яке 16 січня перетворило Україну на диктатуру.

Нове законодавство стало імітацією російського. Але Україна — не Росія. Українці відчували надто багато свободи тривалий час. Люди чинили опір несподіваній спробі запровадити тиранію. Янукович втратив контроль над місцевими інституціями влади, а минулого тижня він зробив жести щодо опозиції, прийнявши відставку непопулярного прем’єр-міністра і скасувавши деякі диктаторські закони. Але гротескні репресії продовжує Міністерство внутрішніх справ у тісних відносинах з Росією, у той час, як військове керівництво робить заяви про «стабільність».

Якщо Росія знову втрутиться, то наступним етапом може стати внутрішній заколот, у якому захоплять владу проросійські політики, можливо, зберігши при цьому Януковича як  лідера. Відповідальні за насильство українські політики залежать від російського втручання, щоб політично вижити. Якщо Росія підтримає внутрішній заколот в Україні, опір лише збільшиться.

На даний час Олімпіада в Сочі, можливо, стримує російську політику, оскільки Путін не дуже зацікавлений у тому, щоб бути агресором-імперіалістом, граючи світові роль господаря.

До Олімпійських ігор і під час них буде важливо спостерігати за трьома знаками ескалації: російська пропаганда продовжує наполягати на тому, що українська опозиція — це нацисти і антисеміти (таке маніпулятивне використання пам’яті Другої світової війни вже відбувається на повну); в терористичних атаках у Росії під час Олімпіади звинувачують українських націоналістів; і нарешті російські збройні сили у південно-західній Росії, які нібито мають за мету гарантувати безпеку Ігор, розташовані не на схід від Сочі, а на захід — вздовж українського кордону.

Росія може спровокувати переворот в Україні суто від нервозності або нестачі кращих ідей, у туманній надії, що євразійська мрія може якось врятувати Путіна. Але якщо маріонетки зазнають провалу, Путіну доведеться робити вибір між військовим вторгненням і втратою обличчя. Використання російської армії в Україні скоріше призведе до масового кровопролиття, а не до сприятливого для Росії результату. Навіть якщо вона виграє швидку війну, що мало ймовірно, то буде продовжуватися партизанський опір.   

Європейський Союз і нинішнє українське керівництво повинно укласти угоду, причому швидко. Диктаторські закони, які ще залишилися, має бути скасовано, а активістам надано повну амністію. Міжнародним організаціям, як, наприклад, «Лікарі без кордонів», повинні надати список усіх заарештованих і дозволити відвідати поранених. Повинна бути відновлена парламентська демократія за Конституцією 2004 року, і проведено нові президентські й парламентські вибори. Виходом із кризи має стати повернення до української демократії. Януковича було обрано, але після цього було незаконно змінено систему, що підриває його легітимність.

З новим стартом і новими виборами українці мають вирішити самі, кому вони надають перевагу — Європі чи Євразії. Зі свого боку Європейський Союз повинен відновити переговори щодо Угоди про асоціацію і запропонувати негайну позику. Якщо в Україні буде відновлено демократію, українська економіка, безумовно, зазнає удару від припинення російських позик і російського торговельного бойкоту. Але європейські країни можуть купувати товари, які бойкотує Росія, і в довгостроковій перспективі торгівля з Європою стане більш важливою, ніж торгівля з РФ.

 Це тест для Європейського Союзу. Українські лідери, які влаштували насильство і підтримують тісні відносини з Росією, уже в Європі — зі своїми дипломатичними паспортами, банківськими рахунками, підставними компаніями, резиденціями і лобістами. І справжнє питання полягає в тому, яке майбутнє Європи — олігархія чи залучення.

Якщо Європейський Союз не буде діяти і станеться підтримуваний Росією переворот в Україні, то ймовірним наслідком цього буде військова катастрофа для Росії і політична криза в Європейському Союзі.

 Якщо ЄС зможе знайти рішення, російські дипломати та експерти будуть протестувати, заявляючи, що українська демократія не що інше, як втручання Заходу. Але більшість росіян (можливо, не всі) зітхне з полегшенням.

The International New York Times, 3 лютого 2014, Переклад Миколи СІРУКА, «День» 

Тімоті СНАЙДЕР — професор історії в Єльському університеті та науковий співробітник Інституту гуманітарних наук. Автор книжки «Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним».

РЕЗОНАНС

Дональд ТУСК, прем’єр-міністр Польщі

«Всі підтверджують, що Україна є суверенною державою, і такі додаткові формати, в яких Росія де-факто визначатиме майбутнє України, не цікавлять жодну європейську країну. Умовою для надання ЄС допомоги є відмова від будь-яких актів насильства в Україні і передовсім внутрішній компроміс. Якщо українці не порозуміються, то жодні старання ЄС не принесуть результату».

Франк-Вальтер ШТАЙНМАЄР, міністр закордонних справ Німеччини

«Але найважчий етап ще не досягнуто, йдеться про зміни Конституції, щоб урізати права президента й наділити більшими правами уряд, повернутися в Україні до Конституції 2004 року. Це той найважчий шматок роботи, який ще треба зробити усім причетним до ситуації. Не хочу бути занадто оптимістичним, але — маленькі рухи, які означають надію».

Радослав СIКОРСЬКИ, глава польського МЗС

«В Україні є вузька дорога, якою можна вийти до нового уряду, який стабілізує ситуацію, відновить керованість, впровадить реформи, отримає міжнародну допомогу, але більше є поганих сценаріїв, у тому числі апокаліптичних».