Настав час «Ч»

На перший погляд абсурдні кроки колишньої влади щодо жорстокого розгону студентського Євромайдану під час його «загасання», очевидна жорстокість влади при акціях протесту й апофеоз  — масові вбивства патріотів,  стали  зрозумілими — настав час «Ч», час запланованої акції щодо анексії Криму, а далі —  й усієї України. План був запущений давно. Як вважає відомий у Росії експерт «Руху за права людини» Євген Іхлов, уже в Сочі Янукович отримав установку на використання сили, щоб спровокувати кровопролитний громадянський конфлікт в Україні, що створює привід для збройного втручання, — й, отже, для конфронтації з «цивілізованим» світом. І з такою позицією відомого російського політолога не можна не погодитися.

Найцинічнішим і найсумнішим є те, що минулий режим заздалегідь планував  масові вбивства і свою втечу. Мета була досягнута — російські війська введені на територію України «рятувати»  російськомовне населення. Чому в образі зелених чоловічків і з відвертою брехнею? Введення військ на територію іншої держави проводиться виключно через санкції ООН, а їх Росія в ООН не запрошувала й не отримувала.

Багатьом в Україні дії попередньої влади щодо нагнітання ситуації в країні не зрозумілі й зараз. Не зрозумілі вони навіть досвідченим політикам. Так, в інтерв’ю телеканалу UBR 12 березня Сергій Тігіпко задається питанням:  «Чому після розгону майдану 30 листопада не можна було зняти міністрів, покарати винних, призначити нових людей, зняти напруження?» Та за що ж їх знімати? Міністри й решта фігурантів справи чітко виконали поставлене завдання — ні за яких обставин не дати Майдану розійтися, зменшити напруження й масовість протестних акцій. Шляхом побиття й убивств протестувальників спровокувати захват органів державної влади в Києві й інших населених пунктах країни. А як наслідок для виправдання незаконних дій спезназу РФ під виглядом самооборони із захвату будинку верховної ради в АР Крим для формального проведення псевдореферендуму.

А ще отримали схвалення за кров власного народу, зраду національних інтересів батьківщини, хоча, як видно зараз, батьківщина в них була інша. Чекати до президентських виборів було, за логікою господарів колишнього президента, ризиковано. Надто багато сил і коштів було вкладено в  програму з відчуження Криму, починаючи з розвалу Збройних Сил України, закінчуючи ефективною роботою агентів сусідньої держави, укорінених в органи державної влади, силові структури для максимального ослаблення їх ефективності. За їхнім планом діяти треба було негайно, «клієнт дозрів», а світова спільнота проковтне за принципом «аби не ми». Зійшли ж з рук Чечня, залита кров’ю власного народу, Грузія, Південна Осетія, а після Сирії вже виросли крила й настало захмеління від влади. От тільки забули, що похмілля буде болісним.

Підказати ж нікому — «Азм єсть цар». Над питанням, як або чим спровокувати український народ на масовий протест, довго думати не довелося, знаючи прагнення українського народу до європейського співтовариства та європейських стандартів життя. Тому почалася тотальна, систематична,  психологічна, на рівні підсвідомості, обробка населення України. А для переконливості потрібна жертва, хто проти? —  українофоб Марков, наївний повірив. Для більшої реальності на засіданні фракції партії регіонів, за словами Інни Богословської, Янукович «ламав через коліно» фракцію партії регіонів на користь євроінтеграції.

А потім, коли була набрана швидкість, пролунала команда «стояти, не рухатися!», а інерція зробила свою справу — люди й без того обурені свавіллям влади вийшли на Майдан.

Ради чого це було:

• збереження Криму й Севастополя як головної бази Чорноморського флоту, що, як видно, стала плацдармом агресії проти миролюбного народу України;
• розширення кордонів і зон впливу імперії;
• відсунення кордонів країн — членів НАТО або максимального наближення до них, з розміщенням ударних наступальних ракетних комплексів з ядерним боєзапасом на всій території Криму (шкода, що жителі Криму не усвідомлюють, чим закінчиться це для них);
• примарна ідея щодо відновлення СРСР з подальшим  приєднанням країн балканського півострова.

Нарешті на заході зрозуміли й усвідомили загрозу, що нависла над Європою й світом, а також зрозуміли, що універсальні десантні кораблі  типу «Містраль», замовлені Росією у Франції, призначені для ведення війни в акваторії Чорного моря. Від розуміння слід переходити до дій, інакше наслідки будуть непоправними, жодна геополітика в ХХІ столітті не варта людських життів.