«Наша спільна дія – це великий успіх»

Андріана СТАХІВ, активістка, Львів:

— Наразі позитивним є те, що щойно кидаєш клич — люди одразу відгукуються. Коли нам не вистачало половини суми на стрілкові рукавиці і ми про це написали — одразу з’явилася людина, яка дала ті гроші. Інші допомогли закупити й привезти із Німеччини якісні військові дощовики. За кілька днів вдалося зібрати й наплічники. Варто було просто сказати, що вони потрібні, як люди почали їх нести. Так, не завжди вдається швидко зібрати всю необхідну суму чи одразу ж доставити, але робити все можливе для цього — це наш обов’язок зараз. Українські чоловіки найкращі і мають відчувати нашу підтримку, знати, що їх чекають і у будь-яку мить готові допомогти й підтримати. Дуже багато людей потребують нашої допомоги, тому розумієш, що не робити цього просто не зміг би. Доки в нас не настане мир і хлопці не повернуться додому, доти волонтерство буде частиною нашого життя. Щодо влади, зокрема Міноборони, то наразі ще не доводилося чути позитивних відгуків. Хлопці говорять про те, що всю амуніцію привозять активісти, а те, що потрапляє до рук керівництва, кудись зникає. Тому ми й займаємося саме адресною допомогою, контактуючи напряму з тими, хто в польових умовах, дізнаємося, що потрібно, а тоді шукаємо й доставляємо. Аби точно бути певними, що хлопці все отримають. Окрім того, підтримка потрібна не лише матеріальна, а й моральна, тому є ще одна дуже цікава ініціатива — «Підтримаємо своїх» («День» писав про неї у №№ 139 і 141 від 29 і 31 липня відповідно. — Авт.).

Марина ЛИСАК, координатор платформи «Волонтерська сотня», Київ:

— У складній ситуації, яку зараз переживають всі українці, наша спільна дія — це великий успіх. Здавалося б, нічого особливого, на перший погляд, але нам вдається робити неймовірні речі спільними зусиллями. Найсуттєвіше те, що добровольці, громадяни України та українці по всьому світу самоорганізувалися. Вони виконують функції державного апарату, який зараз погано функціонує. Погане: люди таки виснажені, і людські ресурси майже вичерпані. Але у нас є діаспори, які нас підтримують. Справді, на цей момент я не можу назвати країну світу, з якої не надходило б підтримки. Канада, Німеччина, Ізраїль, Франція, Іспанія, Італія — цей список можна продовжувати. Дякуємо Богу, що така підтримка не закінчується і додає нам моральних сил.

Анна ТКАЧЕНКО, волонтер, Дніпропетровськ:

— Поганим є те, що у державному бюджеті немає коштів на амуніцію для армії. У батальйонах завжди просять привезти саме кевларові шлеми, тепловізори, бронежилети. Наша держава не підготована до війни. Тому зараз хлопці, які перебувають на фронті, ризикують своїм життям, бо не вистачає на всіх якісної амуніції. На початку моєї діяльності стався випадок, коли я прийшла у місцеву раду до голови. Вони спочатку зраділи, що я прийшла до них, бо думали, що принесла щось для армії. Але я розповіла, що мій син служить в АТО і їм потрібні кевларові шлеми. А оскільки я вдова, то не можу зараз собі дозволити це купити. І тоді мені сказали, що в нас не виділяють ці кошти, потрібно збирати самим через благодійні організації. Хорошим є те, що відгукуються багато людей: це і пенсіонери, і бізнесмени. Хто дає 5 гривень, хто 100, а хто й більше. Деякі бізнесмени кажуть: давайте розрахунковий рахунок і ми перерахуємо тільки туди, тому що ми вам не довіряємо. Зокрема, солдатам зараз будуть давати зарплату, але це дуже мало грошей — десь 1800 грн, тому будемо продовжувати збирати допомогу.

Олександр РУДОМАНОВ, волонтер, Київ:

— Хорошим є те, що багато небайдужих людей. Треба військовим щось — люди самі купують, самі приносять і приносять дуже багато. Завдяки такому відкритому суспільству ми забезпечуємо усіх, кого планували, наприклад генераторами. Хороше те, що ми з цікавими людьми познайомилися, які допомагають з великим задоволенням. Також з доставкою у нас немає проблем. Є пару варіантів, як ми можемо доставити все це добро у батальйони: у нас є людина, яка відвозить машиною, а також, наприклад, знаходимо тих людей, які їдуть у батальйон, і просто докладаємо. Переважно допомагаємо гуманітарно: їжа, аптечки, бензопили також. Був випадок, коли один чоловік сказав, що він генерал, і приніс генератор 1986 року, а ще хтось мед несе, бо має пасіку — і 40 літрів меду передали на фронт. Тобто люди приносять, фасують вдома по 250 мл кожному військовому і надсилають. Негативне те, що нам, волонтерам, не вистачає вільного часу, наприклад, щоб погуляти з дівчиною.

Ірина ОНІКІЄНКО, благодійний фонд «Допоможемо українській армії», Київ:

— Сьогодні ми займаємося збором речей для військових і перевозимо їх прямо в зону антитерористичної операції. Із хорошого: є можливість спілкуватися з найкращими людьми України, адже далеко не кожен зараз проявляє ініціативу. На даний момент мені допомагають близько 70 добровольців. Всі волонтери працюють постійно і готові допомогти у будь-який час доби. Наприклад, біля мене постійно є люди, які підтримують, організовують збір коштів, продуктів і їх перевезення замість того, щоб іти на роботу і заробляти гроші. Оскільки українські жінки дуже люблять готувати, то зараз ми збираємо продукти, що полегшують життя нашим хлопцям. Останнє, що ми відправили, — це повна машина гумових чобіт. Ми також проводили акції у гіпермаркеті — на вході стояли скриньки, де кожен небайдужий міг зробити свій внесок. Однак зараз із цим проблеми, і ми шукаємо нового партнера. Для усіх зацікавлених у допомозі є живий звіт тих коштів, які нам надходять, на сайті ukrarmy.org або на сторінці у «Фейсбуці».