«Гуманітарна» вибірковість Путіна

За перипетіями пропуску й приймання так званого гуманітарного конвою від Росії для Донбасу не дуже помітною пройшла дата загибелі підводного човна «Курськ». Багато чого в діях російської влади в подіях серпня 2000 року дуже нагадує те, як вони поводяться й що заявляють сьогодні.

Нагадаємо, що хоча зв’язок з екіпажем був втрачений одразу, громадянам Росії й усьому світу давали свідомо неправдиву інформацію. Зокрема, повідомлялося, що з підводним човном встановлено зв’язок, пізніше уточнювали, що є акустичний контакт з екіпажем. Потім з’ясувалося, причому на офіційному рівні, що ніяких ні зв’язку, ні контактів не було й бути не могло. Як випливає з результатів розслідування катастрофи, в результаті вибуху човен і його екіпаж загинули через дві хвилини. На атомному підводному крейсері К-141, так класифікується «Курськ», були використані торпеди на перексиді водню.

Зауважимо, що торпеди на цьому виді палива у флотах світу не використовувалися вже понад 50 років саме з міркувань безпеки. Російський флот начиняв такими торпедами свої кораблі, надводні й підводні, через їхню дешевизну. Безпека екіпажів адміралів та інших начальників цікавила в останню чергу, якщо взагалі цікавила.

У серпні 2000 року Володимир Путін лише став президентом і опинився за ситуації, коли вітчизняні рятувальні служби показали повну безпорадність при проведенні необхідних робіт. Ось чому в район рятувальних операцій було допущене норвезьке судно «Seaway Eagle», водолази з якого змогли розкрити кормовий аварійно-рятувальний люк підводного човна. Норвезькі водолази зробили технологічні вирізи в легкому й міцному корпусах і таким чином уможливили подальший підйом і транспортування частин човна.

Тепер звернемося до історії з так званим гуманітарним конвоєм.

Тут є кілька чинників.

По-перше. Точнісінько так само, як і у випадку з К-141, підготовка конвою супроводжувалася низкою суперечливих і відверто неправдивих заяв офіційних осіб Росії. При цьому вони в своїй більшості спростовувалися офіційними представниками Червоного хреста.

Раптом у Москві занепокоїлися становищем жителів Донбасу. При цьому лицемірно замовчується, що Білокам’яна і її політика є головними винуватцями такого становища.

По-друге. Узагалі, раптове бажання надати допомогу Донбасу з боку агресора виглядає якось дивно. Уявіть собі, що після бомбардування англійського Ковентрі бомбардувальниками люфтвафе 14 листопада 1940 року Гітлер запропонував направити жителям міста гуманітарну допомогу. Неважко уявити реакцію Черчилля.

По-третє. Сам спосіб надання допомоги більше представляв легалізацію вторгнення російської армії під виглядом охорони конвою або ще чогось вигаданого в Москві. При цьому Кремль навіть не спромігся повідомити владу в Києві. Тим самим давав зрозуміти, що частину території Донбасу він українською не вважає.

І весь цей гуманітарний галас відбувався на тлі концентрації російських військ на українському кордоні. Не дивно, що світ сприйняв так звану гуманітарну допомогу як свого роду операцію «Консерви». Так називалася провокація, влаштована німецькими спецслужбами 31 серпня 1939 року, у вигляді нападу на радіостанцію в Гляйвіці (тепер Глівіце, Польща), щоб передати в ефір антинімецьку відозву польською мовою. Роль загиблих під час нападу призначалася утриманцям концтаборів, одягненим у польську форму, вбитим за допомогою ін’єкцій і вже після цього доставленим на місце подій. На есесівському жаргоні вони називалися «консервами», звідси й назва операції.

Аналогії напрошуються самі собою. Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров поклав відповідальність за безпеку конвою на українську владу. Кінцевим пунктом доставки гуманітарного вантажу визначено Луганськ. Очевидно, що частина маршруту пройде через територію, яку контролюють терористи. Після катастрофи з малазійським лайнером неважко уявити їхній напад на конвой, жертви серед водіїв або супроводжуючих осіб, і за все мусить відповідати Україна. Як тут не пригадати, чим закінчилася операція «Консерви». Наступного дня Німеччина напала на Польщу.

По-четверте. Євген Марчук відзначив ще одну вже військову мету так званого гуманітарного конвою. «Навіть якщо відкинути теорії про те, що в «гуманітарному конвої» везуть зброю, а за кермом КАМАЗів сидять російські спецназівці, то метою цієї акції, окрім очевидного PR для Кремля, є призупинення наступу на Луганськ, де сепаратистам залишилося в найкращому разі кілька днів. 280 цивільних вантажівок з Росії в Луганську означатимуть вимушене припинення вогню українськими силовиками на кілька діб, і це дасть час бойовикам для перегрупування, підвезення боєприпасів і так далі. До того ж у конвої, швидше за все, виявиться група російських військових медиків, які захочуть залишитися на певний час у місті, що теж унеможливить наступ української армії. Потім виявиться, що необхідно направити аналогічний конвой до Донецька, таким чином створивши «урядам» ЛНР і ДНР офіційний живий щит».

По-п’яте. За московськими уявленнями факт відправки гуманітарних вантажів не міг викликати заперечень як у Києві, так і на Заході. У Білокам’яній узагалі вважають себе найрозумнішими, і їхню нечесну гру ніхто не може зрозуміти. Насправді все шито білими нитками, прозоро й видно наскрізь. Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков написав у своєму Facebook, «ніякий путінський «гуманітарний конвой» не буде пропущений через територію Харківської області. Провокація цинічного агресора на нашій території не припустима».

Зрозуміло, що згоду на так званий гуманітарний конвой Україна була вимушена дати під тиском Заходу. Проте наша влада зобов’язана так побудувати митний огляд і його проходження на нашій території, щоб не дати анінайменшої можливості для провокацій і відохотити Москву й надалі експлуатувати гуманітарну тему. Заразом показати Заходу, що насправді стоїть за гуманітарним занепокоєнням Росії. Пора нарешті нашим західним партнерам раз і назавжди позбавитися ілюзій, що з Путіним про щось можна домовитися й, найголовніше, що він дотримуватиметься casus foederis — договірних зобов’язань.

Найкращим виходом із ситуації, що створилася, є, по-перше, не пропускати конвой на територію України, й по-друге, передання вантажу на українські автомобілі з нашими екіпажами. Супровід і подальший розподіл допомоги можуть здійснювати співробітники Червоного хреста з європейських країн. Якщо в Росії так занепокоєні гуманітарними проблемами, то для її влади не повинно мати значення, хто вантаж доправить і хто його розподілить серед тих, хто має в ньому потребу.

Заразом виявляться справжні наміри Путіна й те, наскільки його непокоять проблеми жителів Донбасу. Щось підказує, на такий розвиток подій у Першопрестольній не погодяться й піднімуть чергове пропагандистське виття.

Не страшно, нам не звикати.

По-шосте. Ще одна обставина вселяє серйозні побоювання. Домовленість про російський конвой була досягнута на засіданні контактної групи. Україну там репрезентував Леонід Кучма. Ще до цього до його діяльності в цій групі були запитання, що залишилися, за великим рахунком, без відповідей. Далі відбувається зовсім незрозуміле. У Москві, а Леонід Кучма в Києві заявляють про домовленість про конвой, а Червоний хрест ні слухом, ні духом. Склад вантажів російська сторона Червоному хресту не повідомляє. Вірніше в Москві говорять, що повідомляють, а в Женеві і Києві говорять протилежне. Знову запитання: Кучма кого репрезентує і за кого «грає»? Дивну фігуру вибрано для переговорів. В обстановці, яка створилася, той, хто прийнятний для Москви, має з певною обережністю сприйматися в Києві.

Аваков, РНБО, харківський глава облдержадміністрації заявляють, що вантаж до Харкова не потрапить, а Кучма говорить протилежне. Хто, врешті-решт, відповідає за слова. Державні мужі, чи хтось інший? Чи не від такого різноголосся в Москві не дуже зважають на українську владу. Таке становище нестерпне і має бути негайно виправлене. На рахунку в Кучми Майдан-2004 і не дуже зрозуміла роль у Майдані-2014. Через це, ще раз варто подумати про того, хто репрезентує Україну в контактній групі. Інакше проблеми, подібні до так званого гуманітарного конвою виникатимуть усе частіше.