Про радянське «господарювання»

Я маю дві вищі освіти: інженерну й економічну, а тому не покидаю підручників з теоретичної механіки і опірності матеріалів, бо в них можна знайти багато цікавого. Маю 54 авторських свідоцтва і патенти РФ і України, у яких є по два і навіть по чотири винаходи. Свого часу, працюючи головним інженером колгоспу, я пережив дикі спеціалізації по рослинництву і тваринництву. Наприклад, заклали велику площу під сад, побудували фруктосховище на 520 тонн, але фруктів не було і на четвертину, а обладнання потрібно було часто відновлювати. У тваринництві збільшилося удвічі поголів’я великої рогатої худоби й інших тварин і птиці. Удвічі збільшилася площа землі, а матеріальна база півтора року залишалася незмінною. Становище було критичним. Особливо у тваринництві: переповнені приміщення, травмуються люди, рвуться гноєві транспортери, усього лише два зношених кормороздавачі. На звернення до області відповідь була лаконічною: «У нас проблем з молоком немає, а є лише з м’ясом, все віддаємо господарствам-відгодівельникам, а ви використовуйте коней, встановлюйте електропастухи». А парадокс: за кожен незораний клаптик землі усяко карали... Зовсім критичною стала годівля худоби, необхідний ремонт роздавачів, а нічим їх лагодити, хоча за 100 кілометрів Оріхівський завод. З’явився до директора: «Зрозумійте моє становище, дайте запчастини». Відповідь: «Завод під контролем ЦК КПРС, мене знімуть з роботи і виключать з партії». Але, як кажуть, безвихідних становищ не буває. Заводжу знайомство з «низами». Домовилися, коли приїхати за запчастинами, вони набракують і наносять додому...

Я плідно працював із механізаторами, навчав їх. Вони, часом, здійснювали героїчні подвиги. Так, підійшла пора заготівлі кормів: закладка сінажу і сіна, а трактори зношені до краю. Беру на свій ризик, відправляю до спецмайстерні у другому районі. Голова у паніці, погрожує  викликати КДБ. Я все-таки з трактористами не виходив з майстерні, і вийшли трактори за два тижні до збирання урожаю сіяних трав.

Підійшла пора збирання урожаю зернових. Комбайнів було удосталь, хоча ще старенькі СК-4 без кабін. Із запчастинами було важко, складний ремонт, можна успішно відремонтувати на заводі м. Бердянська за 55 км. Поїхав я на завод «Первомайський» виготовити деталі. Коли повернувся, дізнався, що сталося лихо: була пожежа, згоріло півгектару посіву пшениці. Комбайни були ще на підході, коли виникла пожежа. Люди бачили, як проїжджав поруч автомобіль, була суха жарка погода. Імовірно вітром віднесло викинутий недопалок. Комбайнери кинули машини на вогонь, почали відсікати. З комбайнів вилітав вогонь, а зерно ішло цілісіньке у бункер, так все робилось швидко. Трактористи взялися за вогнегасники, але жоден не спрацював... Згоріло десь два-три центнери соломи, вартість яких тоді була 50 коп. за центнер. Тут же з’явився пожінспектор, майор. Замість того, щоб подякувати комбайнерам, у них і одяг потлів, він кинувся шукати винуватців, захищаючи свій мундир. Кинувся розхитувати вогнегасники на тракторах, комбайнах. Дійшов до останнього, доклав більше зусиль і, як кажуть, правий той, у кого більше прав. На другий день викликає до міліції мене і комбайнера, щоб скласти акт. Я чомусь не надав тоді ваги, що голова колгоспу попередив: «Ти ж дивись, нічого не кажи про непридатність вогнегасників». Їх заряджали у відомстві, підпорядкованому майору-інспектору...