«Гетто обраності» в картинах Юлії Лазаревської

Коли Марина Цветаєва писала свої «токоударные» вірші про гетто, душа її палала в пеклі радянської  ідеологічної   долероздрібнювальної машини, яка всмоктує в себе людські життя. Чомусь саме ці вірші я пригадала, потрапивши до дивного простору галереї «КалітаАртКлуб» на відкриття виставки Юлії Лазаревської «MEA CULPA» («Моя провина»).

Так само, як Марина, крок за кроком,   страдники-одинаки, запльовані суспільством генії, герої картин Лазаревської рухаються кожен до своєї автодафе. Чи хворе суспільство  карає їх, або, талант, що вибивається з рівно стрижених, змушує їх страждати, проходячи цей нелюдський шлях для ствердження людини в собі.

Головне моральне кредо автора презентованих 18 робіт — вимогливість до себе і вічна спроба «дійти до самої суті». Підсилює філософський сенс картин дивне поєднання безпросвітності одиночного шляху до розплати і використання підкреслено яскравих тонів акрилу.

Юлія Лазаревська — людина багатогранна. Не лише у своїх творчих іпостасях — вона і художник, і скульптор,  кінорежисер, але і, володіючи дарованим устроєм родини інтелектуальним базисом, невпинно працює над «надбудовою», поглиблюючи знання і розширюючи діапазон рукотворних діянь.

Особливо цінно, що представлені на виставці роботи не є «скороділом» сьогоднішнього дня, а здобутком роздумів дворічної давнини. Презентовані на тлі болі й пристрастей, що розривають країну, вони чітко влучають у ціль. Вони змушують кожного, вдивляючись в картини, усвідомити «свою провину». Ціною людських життів приходить до нас усвідомлення власної країни, формується громадянська позиція, природно, а не надумано, народжується національна ідея.

І все побачене на виставці — від картин до розкішного букета кропу, органічно вписаного в інтер’єр зали, з мискою сухарів поряд з ним, — говорить про те, що ми здолаємо свій шлях. Вистоїмо! Переможемо! І залишимося самими собою — українцями. Незалежно від національної приналежності.