Міфи і загрози демілітаризації

Начальник прес-служби Генерального штабу Збройних сил України Владислав Селезньов повідомив, що питання демілітаризації Широкіного мають вирішити до 3 серпня.

Сьогодні Трибічна контактна група в Мінську мала представити план з демілітаризації Широкіного. На момент здачі номера інформації про засідання групи не з'явилося. Зауважимо, що саме Широкіне як населений пункт не являє стратегічного інтересу. Днями Президент Петро Порошенко повідомив, що українські військові не покинуть стратегічних висот, заняття яких бойовиками може являти загрозу нашим позиціям і Маріуполю. Нагадаємо, що українські переговорники на чолі з екс-президентом Леонідом Кучмою запропонували представникам незаконних збройних формувань демілітаризацію цього селища ще в квітні.

Народний депутат Дмитро Тимчук на своїй сторінці у Facebook висловив здивування щодо демілітаризації Широкіного, назвавши цей задум «фікцією». Зокрема, він зазначив: «Наше вище військово-політичне керівництво стверджує, що висоти ніхто не віддасть, вони залишаться під контролем ВСУ. Це чудово. Але щоб уникнути непотрібного резонансу, розроблений «план демілітаризації Широкіного» не завадило б до цієї самої «демілітаризації» показати українській громадськості. Хоча б у тій частині, яка переконає, що Маріуполь ми не «здаємо». У цьому контексті врахуємо, що розмови на кшталт «підрозділи ВСУ за 15 хв. зможуть повернутися на колишні позиції» можна вважати безглуздим жартом, розрахованим на надміру довірливих. Якщо терористи розмістять на залишених нами територіях артилерію (звісно, за підтримки піхотних груп), то про наше «повернення на позиції» можна забути».

Керівник підгрупи з безпеки на Мінських переговорах Євген Марчук вважає, що ситуація довкола теми демілітаризації і відведення військ дуже загострена в ЗМІ через недостатнє висвітлення питання. Цю думку він висловив в редакції газети «День» на зустрічі з Літньою школою журналістики. «Журналісти, на жаль, потрапляють в ситуації, коли вони несвідомо розпалюють невиправдану напруженість у суспільстві, - сказав Євген Марчук. - Яскравими прикладами цього є так звана демілітаризація Широкіна і проблема Маріуполя. Там не було цілковито жодної потреби піднімати такий великий рівень напруженості, особливо серед мешканців Маріуполя. Це обумовлено тим, що не було хорошої, різнопланової інформації, у тому числі для медіа. Потрібно проводити регулярний брифінг «Off the records» з тією частиною журналістів, які займаються цією темою».

Євген Марчук вказав на те, що добровольці свої завдання виконали і їм потрібно дати відпочити, а також військовим потрібно змінити позиції, оскільки вони «пристріляні». Батальйони «Азов» і «Донбас» заслуговують на громадянську і державну подяку. Їх місце, – стверджує Марчук, – посіли кращі регулярні військові частини, спеціально підготовлена морська піхота.

Заступник керівника АТО Костянтин Соколов так прокоментував «Дню» ситуацію: «У штабі АТО поки ніякої інформації з приводу відведення військ немає. Цим питанням займається Спільний центр з координації та контролю за відведенням озброєнь. Без команди ніхто нічого не відводитиме, а наказу такого не надходило. Зараз йде узгоджувальний процес. У Широкіне на місце «Азова» зайшла морська піхота. У Щастя на місце «Айдара» прийшли підрозділи мотострілкових бригад. Відведення військ не було. Була планова ротація, оскільки бійці того ж «Айдара» й «Азова» на передовій уже більше року. Їм треба й відпочити й доукомплектовуватися. На фронті вони замінені штатними підрозділами ВСУ. Тема відведення озброєнь розглядатиметься лише тоді, коли будуть узгоджені всі питання контактними групами. Треба розуміти, що якщо ситуація загрожуватиме безпеці наших сил, наших громадян і наших територій, то процес відведення не реалізовуватиметься. Усе робитиметься для максимального дотримання Мінських домовленостей і при цьому забезпечення безпеки жителів, зокрема, Маріуполя.  Зараз немає сенсу панікувати».

На сьогодні існує проблема з розумінням того, чим може загрожувати демілітаризація Широкіного, зокрема відведення озброєнь за 30-кілометрову зону в цілому. Очевидно, що «мінський формат», як похідна від нормандського, коли до переговорного процесу не були підключені США, спочатку поставив українську сторону в умови безвиході. Кожне рішення, кожен пункт домовленостей передбачав у кращому разі заморожування конфлікту. По факту спостерігалося перманентна жорсткість по всій лінії фронту, повне й цинічне порушення угод. Кремль, використовуючи ситуацію, в якій він формально не був учасником, тиснув і тисне на Україну військовою армадою й політичним шантажем.

Річний досвід переговорів з бойовиками й Путіним доводить, що правила ігри, встановлені Кремлем, односторонні, а заяви ще в серпні минулого року про те, що Путіну потрібно дати можливість вийти з конфлікту зі «збереженим обличчям» оголювали наївність експертів і політологів. Ймовірно, нерозуміння психологічного портрета агресора, його мотивації й принципів ухвалення рішень спочатку повело українську сторону хибним шляхом – шляхом поступок і діалогів. Існує й інша версія витоків подібних переговорів. За нею практично знищена за час правління Януковича армія була просто нездатна до протистояння путінській агресії. Це пояснення здавалося настільки очевидним, а кількість експертів, «свідків» і думок настільки зашкалювала, що не всі звертали увагу на деталі. Успішне визвольне просування українських військ, зокрема добровольчих батальйонів, зруйнувало загальноприйняту думку про «слабку» українську армію. Проте вже в серпні наша армія зіткнулася з, здавалося б, несподіваним – Росія ввела додатковий (підкреслимо – саме додатковий) контингент військ, чим оголювала прорахунки українського командування, яке, ймовірно, просто не враховувало подібної загрози. Трагедія під Зеленопіллям, коли Росія зі своєї території обстріляла українські війська, регулярний обстріл української території з-під Гуково Ростовської області, напевно, не натякав ні на що.

Досвід перемирій з ворогом, що практикувався з моменту інавгурації Президента, сумнівний підбір учасників переговорів давав можливість Росії всіляко укріплювати свої позиції на сході України, а потім і зовсім створити там свій анклав. Ухвалений Закон України у вересні 2014 року «Про особливості місцевого самоврядування в окремих районах Донецької й Луганської областей» багатьма був розцінений як капітуляція. Бойовики, у свою чергу, просто проігнорували цей документ, демонстративно призначивши «місцеві вибори» на 2 листопада. Нагадаємо, що вже зараз при спробах змінити Конституцію України й розмовах про місцеві вибори на Донбасі за українськими законами, бойовики знову демонстративно призначають свої дати й ставлять свої умови…

З другого боку, Україна опинилася наодинці з російською армадою й чекати, що замість українців воюватиме Європа або США не варто. В умовах, що склалися, нам необхідна посильна допомога тих, хто був гарантами нашого суверенітету. Слід усвідомлювати, що будь-яке відкрите втручання світової спільноти в конфлікт призведе до посилення агресії Кремля у відповідь. Допомога від Європи й США може бути отримана лише за умови їхньої впевненості в тому, що Україна зайняла чітку позицію у своєму європейському виборі, а це означає, що готова дотримуватися узятих на себе зобов'язань. Досвід новітньої історії України свідчить, що революційні ривки й рішучий героїзм без чіткої, консолідованої позиції, дають ефект у короткостроковому періоді. Проте не можна забувати так само й те, що «диявол криється в деталях». Чим може загрожувати відведення техніки з Широкіного, Щастя, Станиці Луганської, Авдєєвки, Пісок, інших стратегічних пунктів? Чи будуть бойовики слідувати Мінським угодам, яких вони ніколи за весь цей час не дотримувалися? Чи не стане відведення техніки в результаті відступом, при якому ми знову виявимося наодинці з ворогом? Небезпеки подібних відведень артилерії з хвилею спекуляцій на темі відходу добровольчих батальйонів з фронтових позицій породжують безліч питань, що вимагають не емоційних закликів, а грунтовного розбору ситуації. На даний момент ми бачимо, як українське керівництво поетапно йде на усілякі поступки Москві, що не може не навіювати тривоги й не породжувати масу домислів.