Iгор КОЦАН: «Наші дипломи вже визнають у Європі»

Навіть зараз на сайті Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки є повідомлення про те, що виш із Волині та Польська академія в Ченстохові оголошують відкритий конкурс на здобуття стипендії ректора польського вишу. Стипендія покриє частку витрат на здобуття освіти, а програма загалом має на меті «сприяти українсько-польській співпраці в освітній галузі, успішному здобуттю знань та вмінь студентів, їхньому професійному становленню». А десять років тому, коли Ігор Коцан очолив тоді ще Волинський державний університет, тут і не мріяли про широку міжнародну співпрацю, про можливість для талановитих дітей волинян продовжувати навчання «в Європах». Мабуть, це і є дуже важливим підсумком його десятирічної ректорської діяльності: виш не тільки позбувся у назві слова, яке прив’язувало його до регіону, а й провінційного нашарування в усьому: від побуту й умов для навчання — до отриманої можливості заробляти гроші власним розумом і талантами.

Сьогодні в Ігоря Ярославовича — прекрасний ювілей, і робота посідає важливе місце в його житті. Тому на запитання, чи може він сказати: «Життя вдалося!» — відповідає: «Так», бо є вже перспективний проект студентського містечка в Луцьку, яким серйозно цікавляться європейські інвестори і партнери. Якими були ці десять років для нього та вишу — про це наша розмова з іменинником.

— Ігоре Ярославовичу, на вашому сайті я прочитала повідомлення під заголовком «У найкращому університеті — найкращі студенти», і яким же виявився мій подив, що це не звіт про чергове наукове досягнення чи спортивну перемогу, а... оголошення про прийом на факультети. Проте словами «найкращий, найкращі» ви, мабуть, задаєте певний тон. Який?

— З одного боку, ми хочемо, щоб до нас вступали насправді талановиті й розумні діти. Таких на Волині багато, але вони якось часто ходять по одному... Ми прагнемо збирати їх докупи у нашому виші, який уже давно перестав бути провінційним, бо навіть географічне положення у нас особливе: ми не просто живемо на кордоні з Євросоюзом, а якраз на півдорозі між двома столицями — Києвом та Варшавою. І ми маємо на повну використовувати шанси, які дає нам навіть географія. А з іншого боку, ми хочемо готувати, і ми готуємо фахівців, які мають бути конкурентоспроможними не лише в Україні, а й у європейських країнах. Конкурентоспроможними відповідно до здобутої освіти, її рівня та своїх, зрозуміло, талантів і здібностей. Зрештою, людині просто треба казати, що вона повинна стати найкращою у своїй професії, це підвищує самооцінку.

Цього року дипломи нашим магістрам вручав і Томас Естерманн, гість із Бельгії, директор з питань управління, фінансування та розвитку суспільної політики Європейської асоціації університетів. Виступаючи перед колективом нашого вишу, він говорив про свої враження, і вони — це не просто похвала, а констатація факту, що ми — найкращі. Йому імпонує і наше бачення перспектив, а воно — в європейському майбутньому для вишу. Водночас — і для регіону, бо університети завжди були рушіями прогресу тієї території, на якій вони розташовані й діють. Ми маємо партнерів у Польщі, Німеччині, стали учасниками Балтійсько-українського академічного консорціуму, мали контакти і налагоджуємо співпрацю з навчальними закладами в США, у нас нещодавно побували посли Великобританії та Канади в Україні, і такі зустрічі також розширюють можливості для університету загалом і для кожного студента зокрема.

Мабуть, ще із самого початку, коли я тільки став ректором, ми мріяли про те, щоб вийти, образно кажучи, за межі Волині, не залишитися провінційним вишем. Ми стали національним університетом, додали до нашої назви слово «Східноєвропейський» ще тоді, коли про євроінтеграцію говорили пошепки, бо нашим головним партнером залишалася Росія... Час показав, що ми мали рацію. Ми видаємо міжнародні сертифікати, наші дипломи бакалаврів визнають у Європі, і чимало студентів таки користуються цим правом. У польських університетах, здобуваючи другу магістерську освіту, наші випускники навчаються безкоштовно.

— Цьогорічні першокурсники Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки вже навчатимуться за програмами, максимально наближеними до європейських. Англійську мову вони вивчатимуть із першого курсу...

— ...І до четвертого мають вільно володіти цією мовою.

— Ви роками про це говорили, це була, мабуть, одна з ваших ректорських мрій, які часом називали «блакитними»... Тобто такими, що мало шансів на те, що здійсняться. Проте вивчення іноземної мови на серйозному рівні всіх першокурсників незалежно від обраного фаху — це ваше бачення чого?

— Це бачення перспективи для кожного студента, кожного викладача та університету загалом. Англійська мова перестає бути іноземною в нашому університеті, а стає однією з робочих мов. Що сьогодні робити у світі, коли не знати, приміром, тієї ж англійської — визнаної всім світом мови міжнародного спілкування? А тим паче, без цього неможливо займатися науковими дослідженнями, захищати дисертації. Тому ми, нарешті, здійснюємо загальноуніверситетську мрію та вимогу часу: студент тільки тоді одержить диплом бакалавра, коли складе тести з іноземної. Та ж сама вимога буде й щодо вступу в магістратуру. У магістратурі набиратимуть групи, де основною мовою навчання буде або англійська, або українська. Паралельно на вибір будемо пропонувати для вивчення ще одну іноземну: польську, італійську, іспанську й навіть словацьку, бо від цієї країни ми зовсім недалеко, і є хороші перспективи різноманітних контактів як на рівні регіону, університету, спілкування пересічних людей.

— Ніколи раніше головний волинський виш, як традиційно називають уже Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, не мав таких широких міжнародних контактів. Як з окремими вишами у різних країнах Європи, так і з цілими консорціумами...

— Наш університет уже знають у Європі. Знають значно більше, аніж кілька років тому. І великою мірою — завдяки нашим партнерським контактам із вишами в європейських країнах. Нас знають навіть у Раді Євросоюзу, куди ми подали документи на фінансування майбутнього науково-технологічного парку університету. Він має стати тим рушієм, інтелектуальним осередком, завдяки якому відбудеться піднесення нашого краю. Відомо ж, що провідні університети світу часто розміщуються в невеликих за чисельністю населення містах. Чому б Луцьку не мати свою «українську Сорбонну»? Тому ми шукаємо і знаходимо партнерів серед європейських вишів, серед провідних українських, бо наш принцип — робити ставку на найкраще.

* * *

«День» сердечно вітає професора Ігоря Коцана з ювілеєм. Ми також робимо, образно кажучи, ставку на найкраще і найкращих! Східноєвропецський національний університет імені Лесі Українки є вже багаторічним партнером газети «День», підтримує чимало її просвітницьких проектів. Зокрема, першу книжку із Бібліотеки «Дня» — «Україна Incоgnita» свого часу було представлено саме в Луцьку, в університеті. Кращі роботи з міжнародної Фотовиставки «Дня» також не один рік поспіль представляли після Києва в Луцьку. В університеті традиційно відбуваються обговорення всіх нових книжок «Дня», з публічною лекцією виступала голова Наглядової ради СНУ імені Лесі Українки головний редактор «Дня» Лариса Івшина.