«Постмайданні» вибори. Фінішна пряма

До місцевих виборів залишилися лічені дні. І перед тим, як 25 жовтня відчиняться виборчі дільниці, а згодом народ дізнається про переможців перегонів, варто пригадати, в яких умовах відбувалася ця кампанія перегонів кандидатів. Як президентські й парламентські, так і місцеві — це вибори в умовах війни. І незважаючи на те, що зараз на фронті закріпилося крихке перемир’я, а бойовики почали самі з’ясовувати стосунки між собою, скидати з рахунків факт російської агресії не варто. Перш за все тому, що саме вибори є дверима для потрапляння до влади тих, хто цю війну покликав, а тепер під маскою нових політичних проектів говорить про мир. Отже, однією із особливостей і небезпекою цих виборів є реінкарнація регіоналів і навіть комуністів, тільки вже у мантіях Опоблоку та суміжних партій. Сергій Льовочкін місяць тому заявив, що його сила має на меті з часом зробити ребрендинг і відмовитися від приставки «опозиційний». Льовочкін це пояснює своєю впевненістю в перемозі.

«А ВИБОРУ ТО НЕМАЄ...» / ФОТО ВОЛОДИМИРА ФАЛІНА

Показовою є поява проросійських політиків не лише на українських телеекранах, а й у виборчих списках. Саме тому багато хто почав робити припущення про те, що нинішня влада готує індульгенцію попередникам. І вибори в цьому плані є механічною легітимізацією такої реінкарнації. Одностайне голосування з низки питань БПП, НФ і Опоблоку натякало: у вищому законодавчому органі існує таке поняття, як «ширка» — широка неформальна коаліція. Ця консенсусна особливість провладних і начебто опозиційних політиків, за думкою експертів, після місцевих виборів стане ще більш міцною. «Революційна доцільність» уже давно відійшла на другий план, і по усьому видно, що настав час домовлятись. І не лише тому, що суспільство прагне консолідації, а політики мають стати на чолі таких процесів. Гроші люблять тишу, то наївно було б думати, що ворони переклюють один одному очі. Саме цей момент і є основним тлом цьогорічних місцевих виборів, як, зрештою, взагалі загальнополітичних процесів.

Варто також згадати, що ці вибори будуть проходити згідно з новим законодавством, у тлумаченні якого сперечаються навіть експерти, додаючи, що аналогій такому законодавству немає в світі, адже в новому законі буквально змішана низка систем. Ясно те, що самовисуванці як такі просто зникнуть, адже кожен кандидат представляє якусь партію, навіть якщо він до неї не вступив. Також буде запроваджено імперативний мандат, тобто можливість відкликати за народною ініціативою міського голову або депутатів.

«СИТУАЦІЯ НАСТІЛЬКИ СКЛАДНА, ЩО ЗАЛИШАЄТЬСЯ ЛИШЕ СМІЯТИСЯ» / ФОТО ІГОРЯ ЖОЛОБАКА

Ще однією особливістю нинішніх виборів є те, що велика частина громадян не зможуть брати в них участі. Мова йде про так званих переселенців, рахунок яких давно вже перевалив за мільйон. Ця категорія громадян перебуває в підвішеному стані. Повернутися до своїх осель вони не можуть. Обирати владу міст, де вони живуть, переселенці права не мають, а на їхній рідній території панує влада окупанта. Таким чином, Україна має прецедент, якому соціологами ще не дано належної оцінки, — в Україні значну частину громадян відлучено від виборчого процесу, а отже, думку цих членів суспільства не буде взято до уваги. Дискусійним питанням виявилося проведення виборів і в прифронтовій зоні Луганської та Донецької областей. Місцеві голови ВЦА скептично ставилися до можливості взагалі забезпечити нормальний перебіг виборчого процесу на цій території. Але все ж таки рішення в цьому плані було прийнято як позитивне. Тепер ми бачимо, як на сході України в місцеві ради, які й без того були заповнені латентними сепаратистами, абсолютно легітимно можуть зайти ті, хто не соромиться говорити про принади «русского мира». І тоді Києву вкотре доведеться мати справу з намісниками Кремля. Хоча враховуючи згадану «ширку» в парламенті, такий досвід буде не новим.

Щодо істинної опозиційності, то вийшло, що в реальну суперечку між собою нині увійшли провладні партії й новий бренд — «УКРОП». Можливо, «ширка», тільки вже загальнодержавного масштабу, й є фронтом, з яким Ігорю Коломойському доведеться або воювати, або домовлятися. Тому однієї з головних інтриг у суспільстві залишається питання, як довго й як ефективно зможе дніпропетровська команда протидіяти явно існуючій консолідації інших багатіїв.

Безумовно, такий стан речей формує в суспільстві попит на нові обличчя. Причому обличчя, які несуть у собі реальну альтернативу, адже саме її виборець і не відчуває. Прикладом появи такої альтернативи може слугувати Глухів — місто на Сумщині, де в мери балотується Мішель Терещенко — нащадок відомих бізнесменів і меценатів. Людина поза сталої порочної системи, що є скоріше винятком, ніж закономірністю. Винятком, який наштовхує на думку — може, варто нашому суспільству системно запрошувати до управління українських європейців?

Негативів багато, а от  які ще є позитиви в нинішній кампанії? І чи є вони взагалі? Відповідають експерти «Дня».

КОМЕНТАРІ 

«ЛЮДИ ОБИРАТИМУТЬ ГОЛІВ, ДЕПУТАТІВ ОБ’ЄДНАНИХ ГРОМАД»

Iгор ПРОЦИК, керівник виборчих програм Громадянської мережі «Опора» в Тернопільській області:

— У цій виборчій кампанії дуже складно знайти позитиви, бо надто багато негативу. Особливо, якщо говорити про порушення виборчого законодавства. Але все ж позитивом, напевно, є те, що в об’єднаних територіальних громадах — перші вибори. Люди обиратимуть голів, депутатів об’єднаних громад. Можна вважати позитивом і новий закон, за яким відбуваються вибори. Але треба зазначити, що він не зовсім досконалий, оскільки під час моніторингу ми виявляємо багато не уточнених речей, котрі використовують політичні партії. Добрим є те, що, згідно з новим законом, поменшає депутатів, а це, відповідно, потягне за собою і зменшення витрат на їхнє утримання в радах. Проте, з іншого боку, посилюється конкуренція між політичними партіями у боротьбі за депутатські мандати. А вона, як ми бачимо, є не зовсім чистою, прозорою.

Як показує загальна картина, значна частина жителів Тернопільської області досі не визначилася, за кого їм голосувати. Багато людей, принаймні зараз, говорять про те, що не підуть на вибори. А це навряд чи свідчить про позитивні настрої. Варто очікувати певних порушень у день виборів, що стосується виборчих бюлетенів. Ми вже цього тижня бачили, яка ситуація була з надлишковим друком їх у Тернополі. Уже можна передбачити фальсифікації під час виборчої кампанії. Ну, а це, думаю, негативно вплине на думку людей, і значна частина все-таки не прийде на виборчі дільниці. Кандидати також не були досить активними у своїй, так би мовити, передвиборчій агітації. Мало хто з них зустрічався з людьми. Отже, очікуємо, що явка на місцевих виборах може бути не зовсім високою.

«КАНДИДАТИ ПОЧАЛИ ІДЕНТИФІКУВАТИ СЕБЕ З ТІЄЮ ЧИ ІНШОЮ ПАРТІЄЮ»

Олександр ЛОГИНОВ, політолог, Вінниця:

— З огляду на те, що на місцевих виборах головні політичні партії проводять свою кампанію у форматі загальнонаціональних виборів, визначити позитивні моменти складно, але можливо. Один із них полягає в тому, що кандидати почали ідентифікувати себе з тією чи іншою партією. Програє він — програє партія. І це змусило наших неактивних політиків діяти. Однак стверджувати, що співвідношення певних кандидатів із брендами, блоками, командами допоможе якось місцевій громаді, не можна, бо для того, щоб перемогти на виборах, партія повинна проводити системну роботу. Цієї думки, до речі, дотримується абсолютна більшість вінничан.

Під час нещодавнього соціологічного опитування ми намагалися з’ясувати, що для виборців є головним — список, бренд, команда чи комплексний підхід. Більшість респондентів віддала свій голос за комплексний підхід. А це свідчить про те, що виборці виступають за те, що партії повинні працювати системно, мати гарну команду, розкручений бренд і список кандидатів, яким довіряють люди.

«ЗБІЛЬШЕННЯ ВИМОГЛИВОСТІ ГРОМАДЯН»

Володимир МОЛЧАНОВ, експерт Херсонської обласної організації КВУ:

— Загалом позитивом є поступове збільшення вимогливості громадян до реальних програм кандидатів і до їхнього минулого. Якщо раніше підсумки моніторингів КВУ на ці теми були схожі на глас волаючого в пустелі, то тепер, через поступову трансформацію активістів Майдану в свідомий прошарок, що пронизує усі соціальні верстви, спостерігаємо суцільний тиск на кандидатів. Певною мірою це допоможе партіям, чиє рекрутування здійснювалося не продажем місць абикому, залученням не посадово впливових, а саме розумних і активних. Допоможе поки що не перемогти, а хоча би зайти до рад і отримати шанс, «відкусивши» частину голосів у партії влади, офіційної опозиції та кількох галасливих телепроектів загальнонаціонального масштабу.

Від цих виборів одні нічого не очікують і не прийдуть, інші традиційно проголосують за найпопулярніших із числа ідеологічно «своїх» (дарма, що за персональним складом вони вже мало відрізняються від «чужих» у силу дифузійних міграцій). Частина обиратиме (серед «своїх», звісно, бо цивілізація та ідеологія — це нездоланна стіна) тих, хто справив найкраще враження вмінням підлаштуватися під потреби виборця. Серед останніх будуть як популісти, яким не важко набрехати, так і навпаки, серйозні професіонали, для яких ніша відкрилася чи не вперше в історії. На все це певний вплив матимуть фальсифікації з кількох центрів впливу, що взаємно зменшуватимуть загальний негатив від себе, конкуруючи між собою.

Підготували Іван АНТИПЕНКО, «День», Херсон; Лариса ОСАДЧУК, Тернопіль; Оксана СОБКО, Вінниця