«За силу духу і незламність»

Тероризм, шпигунство, вбивство журналістів, вбивство військових у Чечні (між іншим, у компанії з чільним українським прем’єр-міністром Арсенієм Яценюком) — такі злочини російські слідчі інкримінують українцям, яких незаконно утримують в Росії і в окупованому РФ Криму. Загалом, за підрахунками активістів кампанії Let my people go, таких бранців нині 21.

За цей рік були й хороші, й погані новини по темі. З позитиву — у травні, після 368 днів фактичного полону, повернули додому студента зі Львова Юрія Яценка. У Росії хлопця звинувачували у контрабанді вибухових пристроїв. Після катувань, абсурдного слідства і низки не менш абсурдних судових засідань Юрія засудили до дев’яти місяців колонії-поселення і звільнили.

Тішить, що «в’язні Кремля» мають в Україні великий пул підтримки: громадські активісти, правозахисники — чого лише варте згадувана кампанія Let my people go. У Росії за справи наших бранців беруться відомі адвокати, історії в’язнів спливають на важливих міжнародних зустрічах. На жаль, близькі в’язнів і правники періодично скаржаться на брак уваги з боку української влади: то ігнорують запити російських слідчих, то не допомагають опитувати свідків, то просто не порушують кримінальні справи через викрадення людей. І тут ми переходимо до новин поганих...

НАДІЯ САВЧЕНКО / ФОТО З «ФЕЙСБУК»-СТОРІНКИ МАРКА ФЕЙГІНА

Декілька українців вже отримали вироки в Росії. Влітку жителя Сімферополя, відомого режисера Олега Сенцова засудили до 20 років колонії суворого режиму, його «спільника», активіста Олександра Кольченка — до десяти років. Українців звинуватили в організації терористичного угруповання і підготовці терактів. Менші вироки отримали свідки у справі — Олексій Чірній і Геннадій Афанасьєв, кожного з них приговорили до семи років ув’язнення.

Хоробрість, яку являли українці в російських судах, вразила багатьох. Афанасьєв відмовився від свідчень проти Сенцова і Кольченка — заявив, що давав їх під тортурами. Від своїх свідчень — із тих самих причин — відмовилися Микола Карпюк і Станіслав Клих, яких звинувачують в участі в бойових діях у Чечні 20 років тому. Коли Сенцову і Кольченку зачитували вирок, вони співали Гімн України. А у своєму останньому слові на суді Олег Сенцов порадив росіянам, які усвідомлюють ситуацію в країні, але мовчать, навчитися не боятися.

Окремо варто згадати Надію Савченко, яка стала символом незламності у буквальному сенсі — її не зламали ні психологічно, ні фізично. Напевне, саме до справи Савченко прикуто найбільше уваги і в Україні, і у світі. Надія Савченко вразила світ, коли оголосила голодування і не відступилася від нього протягом 83 днів. У Росії українку звинувачують у причетності до загибелі російських журналістів на Донбасі влітку минулого року і незаконному перетині кордону. Надія всі звинувачення відкидає. Нещодавно, 17 грудня, вона знову оголосила голодування, коли російський суд продовжив її арешт до 16 квітня 2016 року. Важливо, що в цей день вона одягла на суд футболку газети «День». Говорячи про Надію Савченко, не можна не згадати її родину — маму Марію Іванівну і сестру Віру. Можливо, без їхньої підтримки і активної позиції, ця справа не набула б такого розголосу. Ці дві жінки щоденно проявляють не меншу мужність, ніж Надія. Як, власне, і родичі деяких інших бранців.

«В’язні Кремля» стали прикладом сили духу. Здається, більшість людей, які відкрито виступили проти абсурдного і несправедливого устрою сучасної Росії, — це українці за ґратами. Але просто пишатися такими громадянами — страшенно замало. Маємо постійно пам’ятати про них, підштовхувати українську владу до активніших дій, писати листи до колоній — близькі в’язнів постійно підкреслюють, наскільки це важливо. Вміти відстояти своїх громадян — показник зрілості суспільства. Мусимо скласти цей іспит.