Політичний «штопор»

Заява міністра економіки Айвараса Абромавічуса про відставку явно підвищила температуру в українському політикумі і суспільстві. Латентна політична криза, яка і раніше проявлялася у вигляді гучних заяв, наприклад, екс-голови СБУ Валентина Наливайченка про елітну корупцію і офшори, взаємні звинувачення представників влади, або відставки окремих міністрів в уряді, сьогодні швидко набирає обертів.

Спікер парламенту Володимир Гройсман учора відреагував на ситуацію, заявивши, «не помічати, що ми заходимо в серйозну політичну кризу, — просто неможливо». За його словами, потрібно «перше — оновити коаліційну угоду і план дій, оновити уряд — під конкретний план дій».

Президент також зробив крок — зустрівся з Абромавічусом, після чого заявив, що той залишиться міністром, а Національне антикорупційне бюро одразу зареєструвало кримінальне провадження щодо публічної заяви литовця. Хоча сам Абромавічус наступного дня не з’явився ні в міністерстві, ні на засіданні фракції БПП, куди його запрошували. Сказав, що захворів. Також Петро Порошенко запросив  послів країн «Великої сімки», які напередодні підтримали Абромавічуса, щоб пояснити подальшу долю уряду і реформ.

МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХІВУ «Дня», 1998 р.

Але чи вирішить проблему тактичні зусилля глави держави і чи стануть реальністю слова спікера парламенту? В чому глибинні причини політичної кризи? Який вихід з складної ситуації? В інтерв’ю — з екс-міністром економіки України (1992 р.), президентом Центру ринкових реформ Володимиром ЛАНОВИМ:

«ІНТЕРЕСИ ЛЮДЕЙ, НАБЛИЖЕНИХ ДО ВЛАДИ, ТОБТО ОЛІГАРХІВ, СУПЕРЕЧАТЬ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ І ІНТЕРЕСАМ СУСПІЛЬСТВА»

— Урядова криза об’єктивна, оскільки Кабмін своїми діями не покращив ситуацію в країні, а лише погіршив. Перспектива виглядає похмурою в тенденції руйнування економіки, погіршення фінансового становища, яке триватиме далі і в певних моментах навіть прискорюватиметься. До цього призводить бездіяльність уряду та нерозуміння того, яким чином виходити з кризи. Не кажу вже про те, яким чином нам із такою монополізацією та олігархізацією економіки можна наблизитись до європейських стандартів та стати членом ЄС.

Міністр економіки у цих питаннях є ключовою фігурою. Ми чули про Податковий кодекс та дебати навколо його варіантів, але міністра економіки там не було. Мінфін завжди захищатиме інтереси бюджету, а хто відстоюватиме інтереси суб’єктів економіки? Вихід окремих міністрів перед відставкою Кабміну є достатньо типовим процесом — це стосується тих урядовців, які хочуть зберегти позитивний політичний імідж або хоча б не валитися разом з усім урядом.

Коли зараз розкрутилася тема корупції, то, звичайно, у цих обставинах міністр економіки виглядає краще, ніж інші учасники цього процесу. Проте чому Абромавічус називає корупціонерів тільки у «Блоці Петра Порошенка»? Невже немає корупціонерів в уряді? По-друге, Абромавічус має партнерські відносини із Міхеїлом Саакашвілі, але сам Саакашвілі — проти уряду, а міністр економіки — проти інших учасників цієї політичної гри.

— Цікаво, що Абромавічус і Саакашвілі виступили проти Кононенка, хоча їх всіх можна віднести до оточення Президента. В чому проблема, на ваш погляд?

— Відомо, що ті кандидати в Кабмін, які йшли через «БПП», спочатку проходили процедуру ухвалення самим Петром Порошенком. Це стосувалося і Абромавічуса.

У фракції БПП сьогодні нараховується 90 мільйонерів — це не та політсила, яка відповідає руху в суспільстві, пов’язаному з Майданом, чесністю та гідністю. Інтереси людей, наближених до влади, а фактично олігархів середнього і великого розміру, залишаються такими, що суперечать розвитку економіки та інтересам суспільства — вони дбають лише про власні інтереси. В цьому вузлі суперечностей і був сформований уряд. Ті корупціонери, які зайшли в уряд або у фракцію «Народного фронту», також накинулись на те, щоб роздеребанити останнє, що залишилось в Україні. Зараз ми маємо результат цього. Тож кожен має свою частину відповідальності за це.

Коли Саша Боровик ішов у відставку через те, що Яценюк не допускав його до роботи і висував якісь претензії, Абромавічус чомусь мовчав про свого сподвижника. Для депутатів зараз має стати уроком те, що не можна кого завгодно штовхати в уряд, ставити прем’єром і визначати склад Кабміну, відповідно до особистих інтересів.

«ЯК МОЖНА БУЛО БРАТИ НА ВИЩІ ДЕРЖАВНІ ПОСАДИ ЛЮДЕЙ З ПРИВАТНИХ ІНВЕСТИЦІЙНИХ КОМПАНІЙ?»

— Згадаємо, з якою помпезністю «рекрутингові агентства підбирали» іноземців в уряд, як їм за невідомі досягнення за одну ніч давали українське громадянство.

— Це був постановочний спектакль: як розіграти українське суспільство і частково депутатів, хоча вони розуміли, кого обирають, і просто йшли за інтересами фракцій. Тож громадянам показали, що нібито «рекрутингові агентства» можуть знайти фахових спеціалістів. Насправді, рекрутингові агентства зв’язують на ринку праці вільну робочу силу з компаніями, які їх потребують, — фахово, структурно і кількісно.

Не можна залучати до влади людей, які не розуміються на українській системі державного управління. Як можна було брати на вищі державні посади людей з приватних інвестиційних компаній, які є посередниками та обслуговують обіг цінних паперів — Яресько, Абромавічус? Яке ці люди мають відношення до економіки, бюджету, податкової і банківської системи, грошового обігу, міжнародних експортно-імпортних інвестиційних відносин? Я вже не кажу про тих працівників холдингу Порошенка, які працювали на інших комерційних і рутинних посадах. Це зневага до державної посади вищого рівня. Спостерігається підхід «ставити своїх», які будуть без роздумів та заперечень виконувати вказівки.

— Разом з тим, сьогоднішня урядова криза — це також наслідок проблем і стилю управління, закладених ще в 1990-ті рр. Два Майдани лише похитнули систему, але не зламали її. Коли, на вашу думку, ми все-таки зможемо вирватися?

— У жодній країні Європи не виник клас олігархів, який був би домінуючим та зумовлював розвиток чи деградацію країни. Ніде не допускалася така гіперконцентрація ресурсів, прав, власності, фінансів і майна в руках окремих осіб, компаній, груп чи сімей, як у нас. За часів Кучми по 90—99% прав власності підприємств передавалося в одні руки — такого не було ні в Чехії, ні в Польщі, ні в Угорщині... В Україні через офіційну приватизацію концентрація власності відбувалася у 3—4 сімей.

Інші ж олігархи стали такими завдяки своїм можливостям впливати на банківські відносини, спецслужби та суди. Вони викуповували заборгованості підприємств, які визнавалися банкрутами, та ставали їх власниками Обидві схеми були санкціоновані керівництвом держави, яке було в той час. Тож ми отримали таку спотворену економіку, де немає підприємництва, конкуренції, інновацій, прибутків, які б реінвестувалися у власну економіку або у розвиток інших секторів — як це відбувається в європейських країнах. Українські олігархи викачують свої прибутки за кордон, де вони матеріалізуються у вигляді яхт та підприємств.

Відокремити політику від олігархів — це ключове питання, яке у нас лише проголошувалося, але ніхто не хоче цього робити. Зараз олігархи вчергове щось вирішують між собою, прийшовши до влади в Україні. Вони через підконтрольні ЗМІ нав’язують громадськості дезінформацію тощо. Тому зараз ми в розхитаному стані. Але у дуже відповідальний момент криза може накрити всіх, в тому числі олігархів.

«З БОКУ КУЧМИ ЦЕ БУЛО СЕРЙОЗНИМ МОРАЛЬНИМ ПОРУШЕННЯМ ПРИНЦИПІВ ПРИВАТИЗАЦІЇ»

— Можна по-різному ставитися до Ігоря Коломойського, але ми бачили його роль у протидії російській агресії. Також була показовою його заява на засіданні парламентської комісії з приватизації, де він запропонував переглянути приватизацію ключових державних підприємств за часів Кучми і почати нарешті грати за правилами. У відповідь влада фактично відсторонила Коломойського і його людей від влади. Наскільки реальним є в нинішніх умовах почати грати за правилами?

— З боку Кучми це було серйозним моральним порушенням принципів приватизації. Мабуть, Коломойський хотів повернутися до цього питання, оскільки Донбас не просто так перебуває під контролем Ахметова і інших людей. Думаю, Коломойський знає дуже багато про те, як Ахметов отримував права власності на підприємства Донецької та Луганської областей. Там практично немає інших власників, окрім Ахметова та афільованих з ним політиків та бізнесменів, — а це концентрація великих економічних комплексів — енергетичних, промислових  і т.д.

— Голова ВРУ Володимир Гройсман заявив, що потрібно переписати коаліційну угоду і оновити склад уряду. Чи вирішить це політичну кризу?

— Уряд і парламент пов’язані «пуповиною», одне без одного існувати не можуть і мають зворотні зв’язки. Тож всі розмови про переписування коаліційної угоди, переформатування Кабміну тощо — все це вигідно уряду, тому що для нього затягування часу — це перебування біля «годівниці».

Взагалі коаліційна угода — це внутрішній документ парламенту, в якому її члени встановлюють, в яких питаннях вони мають діяти спільно. Питати ж від депутатів програму для уряду — це нонсенс. В Кабміні мають бути політики, яких поставив парламент і які мають вказувати чиновникам, експертам, радникам, в якому напрямку рухати державу та економіку. У нас же відбувається підміна понять і дискредитація одне одного. Якщо ж депутати не зможуть домовитись про новий уряд, вони мають піти у відставку — це логіка представницької демократії.

— Чи можливі дострокові парламентські вибори?

— Дострокові парламентські вибори об’єктивно потрібні, особливо в період таких серйозних випробувань, які є ззовні і всередині країни. Відбувається соціальна і політична реструктуризація, парламент не може довгостроково відповідати цим зрушенням, які відбуваються. Громадянське суспільство має бути об’єднаним, а це вимагає нових виборів і забезпечення їх чесності та прозорості.

Не думаю, що такі наміри і розуміння є у більшості депутатів, урядових колах чи АП. Президент спробує випустити пару і замінити якусь частину уряду, а парламентарі підуть на це. Не хочу обмежувати ініціативу всіх учасників цього процесу, бо, можливо, у них нарешті виникне ідея створити професійний уряд не за квотами і не з числа депутатів.