Наближення венесуельського Майдану

Ситуація у Венесуелі нестримно наближається до свого логічного завершення. У чомусь вона нагадує СРСР на початку 1990-х рр. Порожні прилавки, черги, фактично карткова система розподілу найважливіших продуктів тощо. Є й відмінності.

У СРСР агонізувала система розподілу, але продукти здебільшого були. Щойно відпустили ціни в країнах СНД на початку 1992 року, і ніби за помахом чарівної палички в магазинах практично все з’явилося. У Венесуелі розпалася не лише система розподілу продуктів. Їх немає у фізичному сенсі. Щось приховано до кращих часів, але зовсім небагато.

Практика лівацького популізму, суцільної націоналізації призвела до того, що дуже багата країна світу за розвіданими запасами нафти — 296 млрд барелів, тоді як у Саудівської Аравії 263 млрд, не виробляє необхідної кількості електроенергії. Через її дефіцит робочий тиждень триває два дні, а в школах немає занять щоп’ятниці.

За рівнем корупції Венесуела посідає перше місце в Латинській Америці і 158-ме з 167 у світі. За рейтингом економічної свободи 176-е місце з 178. Інфляція за оцінкою МВФ становить 720%, на думку незалежних експертів вона давно перевищила 1000%. На офіційний курс валют ніхто не звертає уваги. У колумбійському місті Кукута — центрі контрабандної торгівлі венесуельськими товарами за штучно заниженими цінами, які з’являються в сусідній країні, поточний курс — близько 1000 боліварів за долар.

Як результат, у країні немає грошей. У фізичному сенсі. Найбільший номінал банкноти становить 100 боліварів. На такі гроші в найкращому разі можна купити одну сигарету, звісно, якщо пощастить їх знайти у продажу. Відповідно, необхідна величезна кількість банкнот різної вартості. Біля банків за готівкою вишиковуються величезні черги, хоча отримати можна від 3 до 12 тис. боліварів.

Свого монетного двору у Венесуелі немає, тому друкування грошей здійснювали за кордоном. Торік Центральний банк країни замовив друк майже 13 млрд банкнот. Для порівняння Федеральна резервна система США випустила всього лише 7,6 млрд доларових купюр. Порівнювати економіки Венесуели й США безглуздо. Врахуємо, що долари ходять по всьому світу, а про болівари навряд чи хтось чув за межами Венесуели і країн, що межують з нею.

Замовлення на друк грошей Каракас розмістив, зокрема, в англійській De La Rue. Перший — 2,6-мільярдний   наклад купюр, замовлений Венесуелою в листопаді 2015 року,  доправляли в країну на десятках літаків. Далі справа не пішла, оскільки De La Rue зупинила виробництво через непогашений борг у $71 млн.

Поки були високі ціни на нафту й доходи від її продажу, влада підгодовувала бідні прошарки в магазинах з фіксованими низькими цінами (precio justo). Відповідно на виборах вони підтримували «команданте Уго». Проте цей адміністративний комунізм закінчився з падінням цін на чорне золото. Як сказала Маргарет Тетчер, «проблема соціалізму в тому, що у вас рано чи пізно закінчуються чужі гроші». Винятків з цього правила немає. У Венесуелі воно підтверджене в черговий раз.

Економіка фактично не функціонує. Країна довгі роки експортувала сільськогосподарську продукцію, після 2005 року перейшла на повний імпорт не лише м’яса й кави. Для латиноамериканської країни, розташованої приблизно на 109 км північніше екватора, це, взагалі кажучи, нонсенс. Кава й м’ясо з Венесуели експортували ще в період іспанського колоніалізму. Щоб довести країну до переходу на імпорт у продуктах сільського господарства треба дуже постаратися. Утім, якщо СРСР імпортував зерно, традиційний експортний продукт, то нічого дивуватися послідовникам російських більшовиків і кубинських революціонерів. Нині практично всі продукти харчування отримуються через імпорт, а валюти для цього просто немає. Країна стоїть фактично на межі голоду. У ній почастішали продовольчі бунти, зневірені громадяни грабують магазини й склади, нападають на вантажівки, що перевозять продовольство. Так сталося на вулиці Fuerzas Armadas у Каракасі.

На довершення — політична безвихідь. На парламентських виборах наприкінці минулого року перемогла опозиція. Негайно послідував клінч виконавчої й законодавчої гілок влади. У парламенті ставиться питання про проведення референдуму про довіру президентові Мадуро. Він з останніх сил затягує його проведення, сподіваючись на якесь диво. Воно щось ніяк не відбувається. Навпаки, до всіх проблем додалася відсутність туалетного паперу.

Спадкоємець харизматичного Уго Чавеса — Ніколас Мадуро — йти не хоче. Для цього він, схоже, вирішив використовувати досвід попередньої української влади. Проти опозиціонерів дедалі частіше виступають найняті кримінальні елементи, які нападають на мітинги, функціонерів опозиційних партій. Дедалі виразніше наростає загроза венесуельського Майдану. У штатах, якими управляє опозиція, фактично не виконуються розпорядження Каракаса. На площах провінційних центрів уже фактично діють майдани.

У відповідь деяка подібність «тітушок» місцевого розливу роз’їжджає на мотоциклах по Каракасу, здебільшого бідними районами. Щось схоже на пам’ятний нам антимайдан.

Звісно, влада в усьому звинувачує спекулянтів і зовнішні сили. Колумбійців вислали з країни, сусідам загрожують війною. Тільки це не дуже допомагає. Дедалі більша частина бідняків, які нещодавно славили команданте Уго і його спадкоємця, відвертається від них.

Фактичний колапс економіки й фінансів змусив китайських кредиторів почати неофіційні переговори з лідерами опозиції. Усього Пекін видав кредитів Каракасу на $65 млрд. Втратити їх він не хоче, але очевидно, що Венесуела в найближчій перспективі повернути їх не зможе.

Для Мадуро це дуже неприємний сигнал, його міжнародна підтримка фактично звужується до Куби й Нікарагуа. Навіть Болівія дещо відстороняється.

Із 1 травня Венесуела перейшла на літній час. Схоже, що для президента країни почався зворотний відлік часу. Як пише журнал «Эхо России», йдучи, йому навіть не доведеться гасити світло. Електроенергію й так відключать.