Про високотехнологічне партнерство

Зустріч студентів Літньої школи «Дня» з послом Канади в Україні Романом ВАЩУКОМ відбулася буквально через кілька днів після підписання Угоди про ЗВТ між обома країнам під час візиту нового канадського прем’єра до Києва. Тому, звісно, студентів цікавило насамперед значення цієї угоди і те, які це відкриває перспективи для розвитку економічних відносин між Канадою та Україною. Посол, який чудово розмовляє українською мовою, також поділився секретом, як його країна домоглася рівноправних відносин зі своїм сусідом США, які є найбільшою потугою у світі, а також про те, як регулюється в Канаді двомовність.

«ЦЯ УГОДА Є ВИГІДНІШОЮ ДЛЯ УКРАЇНИ, НІЖ УГОДА З ЄС»

Олена КУРЕНКОВА, абітурієнт Київського національного університету ім. Т. Шевченка:

— Нещодавно в Києві було підписано Угоду про зону вільної торгівлі України з Канадою, і прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо пообіцяв, що це буде новий сплеск розвитку нашої економіки. Як ви оцінюєте цей документ?

Роман ВАЩУК: — Завдяки цьому документу можна буде використати повною мірою наявний потенціал цих економічних відносин. На мою думку, деякі експерти звертали увагу на досить скромні цифри. Але в цій угоді йдеться про те, щоб їх значно збільшити. Наприклад, що стосується переробки аграрних продуктів, то український експорт до Канади має великий потенціал, і ця угода є вигіднішою для України, ніж Угода про асоціацію з ЄС, за винятком кількох секторів, які в нас для всіх інших є відносно закритими, а це: курячий, молочний, яєчний сектори. Усі інші — спадають методом «нуля» одразу, як набуде чинності ця угода, і без жодних квот. Отже, тут для українських виробників олії, консервів та інших продуктів існує відносна перевага та великі можливості. І ми вже почали працювати з представниками найбільших канадських супермаркетів, щоб ознайомити їх з українськими виробниками, які вони могли б включити у свої мережі.

Крім того, ми ще запустили канадсько-український проект з підтримки торгівлі та інвестицій на суму 13 млн канадських доларів протягом п’яти років. Мета цього проекту, по-перше, вибудувати в Міністерстві економіки та в інших урядових структур аналітичні можливості, щоб могти визначати експортні прориви для українського, північноамериканського та інших ринків. А по-друге, підтримувати намагання України підтягувати інвесторів, зокрема в цьому конкретному випадку канадських. Відтак є підтримка українських середніх та малих підприємств, щоби представляти свою продукцію на канадському ринку, так і для України у виробленні документації, яка допомогла б переконати на основі правдивої інформації потенційних інвесторів у можливостях України.

«ТРИ КОНТРАКТИ ЦЬОГО РОКУ — ЦЕ ДУЖЕ ДОБРИЙ ПОЧАТОК»

Віта ШНАЙДЕР, Національний університет «Києво-Могилянська академія»:

— А що ви скажете про коментар аналітика, який брав участь у підготовці угоди і сказав, що вона не на користь Україні?

Р. В.: — Навпаки, для України діє перехідний період — сім років щодо багатьох тарифів, а для Канади такого немає. Для нас вони відпадають одразу за ратифікації, набрання угодою чинності. Якщо хтось є українським виробником, скажімо, курятини, то, напевно, він може мати певні застереження, бо наш підхід до цього сектору є таким, як і до США, ЄС та інших країн, з якими ми підписали Угоду про ЗВТ. Ми не маємо меркантилістського підходу, за яким якщо Україна більше експортує, то це чимось гірше для нас. А взагалі ми також хочемо сприяти тому, щоб відбувалися спільні проекти, спрямовані на треті ринки. Якщо ви стежили за новинами із Фарнборо, то вам відомо, що там підприємство «Антонов» підписало угоду з двома канадськими підприємствами — SMС Esterline із Монреаля, які є виробниками систем авіоніки. Отже, нові системи управління для «Руслана» Ан-124 і для серії літаків Ан-148, Ан-158, Ан-178 буде оснащено канадською авіонікою, і їх використовуватимуть на третіх ринках. Спільно з Саудівською Аравією розробляється проект Ан-132: тут є канадські двигуни на українському фюзеляжі. Очевидно, це якраз приклад високотехнологічного партнерства, за якого кожна країна знаходить свої переваги, а гроші — на світових ринках. Я вважаю, що це багатонадійний факт: дві компанії та три контракти цього року — це дуже хороший початок.

«УКРАЇНЦІ Й НАДАЛІ ЗАЛИШАЮТЬСЯ ВАЖЛИВИМИ В КАНАДСЬКІЙ МОЗАЇЦІ»

Христина СОЛТИС, Львівський національний університет ім. І. Франка:

— Офіційно Канада є двомовною, за винятком Квебека. Як ви загалом регулюєте мовну політику?

Р. В.: — Слід одразу уточнити, що вся Канада — на федеральному рівні і стосовно федеральних послуг — є двомовною. Квебек на провінційному рівні є одномовним офіційно, але з послугами англійською, якщо її потребують. New Brunswick — офіційно двомовна провінція; Онтаріо має дуже широкий набір французький послуг — скажімо, телебачення тут також французькою; територія Нунавут є тримовною: тут офіційними є англійська, французька та інуктитут; шість офіційних мов у північно-західних територіях. Отже, по Канаді ми маємо різні варіанти. Наш федеральний устрій дозволяє пристосовувати такі мовно-культурні режими до потреб конкретного регіону. Коли мене в Україні розпитують про це, я завжди кажу, що не можна copy-paste’тнути досвід однієї країни на другу. Французька мова є законодавчо забезпеченою щодо культурної та медійної інфраструктури. Можливо, з часом треба буде дещо переглянути. Якщо в містах британської колонії, скажімо, кількість людей, які розмовляють китайською чи панджабі, — у десять-двадцять разів більша, ніж тих, хто розмовляє французькою. Але тут є дуже важливий фактор, на який необхідно зважати: все-таки французька та англійська — мови політичних культур, які сформували націю, саму структуру нашого суспільства. І тому вони мають, незважаючи на різні хвилі еміграції, унікальне значення для нашого суспільства. Багатокультурність є важливим фактором. Цікаво, що теперішній прем’єр-міністр Трюдо продовжує політику свого батька, проголошену 45 років тому саме на Конгресі українців Канади у Вінніпегу. Це платформа, на якій було декларовано політику багатокультурності в Канаді. Тепер уже набагато більше етнічних груп долучилося до канадського суспільства й цієї політики, але, так само як французька та англійська, залишаться основними носіями ідентичності. Так само й такі давніші групи еміграції, як українці, й надалі залишаються важливими в канадській мозаїці.

«ПРОСТІР ДЛЯ АВТОНОМНОЇ ДІЇ НЕ ВИМОЛЮЮТЬ, А ВИБУДОВУЮТЬ»

Х. С.: — Канада, як і Україна, є сусідом дуже сильних геополітичних держав, але нам, на відміну від вас, не вдалося встановити рівноправні відносини. Поділіться, будь ласка, як це вдалося вашій країні.

Р. В.: — Передусім, жодна сторона не одержала беззаперечної перемоги у війні 1812 — 1815 рр., коли було встановлено кордон між Сполученими Штатами і Британською Північною Америкою, яка пізніше стала Канадою. Але за останні 50 років, у період після Другої світової війни, важливим було вибудувати власні структури і власні підходи до справ, а також створити простір для автономної дії в культурному та політичному аспектах. А його не вимолюють, а вибудовують власними ідеями, ресурсами та громадянами. Це ми зробили: тодішній канадський міністр закордонних справ, а пізніше прем’єр-міністр Лестер Пірсон, який першим започаткував миротворчі сили ООН і створив завдяки цьому нішу, яка здійснила величезний вплив на становлення й розвиток канадських збройних сил упродовж 40 — 50 років по тому. Ми трохи відійшли від цієї діяльності, але збираємося невдовзі повернутися у миротворчий контингент Об’єднаних Націй. У цьому ми маємо свій власний, окремий від Сполучених Штатів простір. А багато в чому маємо економічно спільний з угодою НАФТА. Але свої ніші затримуємо і при цьому також знаходимо ролі за кордоном, на інших контингентах, де ми можемо відігравати роль, яка є корисною для нашого великого сусіда. Тобто де їхня пряма присутність, можливо, не дала б оптимальних результатів, а дещо менш контроверсійна — могла б розв’язати якусь проблему.

НА ПАМ’ЯТЬ ПРО ЛЕКЦІЮ  В ЛІТНІЙ ШКОЛІ ЖУРНАЛІСТИКИ КАНАДСЬКОМУ ПОСЛУ РОМАНОВІ ВАЩУКУ ПОДАРУВАЛИ ФУТБОЛКУ ТА КНИГУ З БІБЛІОТЕКИ «Дня» «ПОВЕРНЕННЯ В ЦАРГОРОД» / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

«БІЛЬШІСТЬ ОСНОВНИХ АНГЛОМОВНИХ ПІДРУЧНИКІВ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ НАПИСАНО В КАНАДІ»

Дмитро БАЙДА, Національний університет «Острозька академія»:

— Як у Канаді вивчають історію України? Чи змінилось, зокрема, її вивчення після подій, які відбувалися протягом останніх двох років в Україні?

Р. В.: — Мені здається, що більшість основних англомовних підручників історії України написано в Канаді. Є дуже багато їхніх перекладів, і ними користуються й тут, в Україні, як і працями професора Пола Маґочі з Торонтського університету. У нас, можливо, серед усіх західних країн є найбільша — я би не сказав україноцентрична — але подібна ситуація, де українців сприймають як природну даність: що це не якась екзотика чи скороминущий тренд. Це — частина регіону, з якою кожна людина, яка вивчає історію, має рахуватися. Я не бачу дуже серйозних змін, але це тому, що історія України вже була досить широко і професіонально представлена в наших університетах.

І я хотів би відзначити ще одну зміну, яка відбулася у вашій країні — український книжковий ринок. Україномовне книговидання вийшло із філологічно-історично-етнографічного гетто і спрямувалося в більш комерційні практичні сфери. На мою думку, це надзвичайно позитивна зміна і наближення до певної парадигми, яку ми виробили в Канаді. Потрібно, щоб було культурне розмаїття — і щоб різні культури взаємно підтримували одна одну.

«Я МАЮ У СВОЇХ АРХІВАХ ПЕРШИЙ НОМЕР ГАЗЕТИ «День» 1996 РОКУ»

Оксана КОВАЛЬ, Львівський національний університет ім. І. Франка:

— Цього року газета «День» відзначає своє двадцятиріччя. Як ви оцінюєте позицію газети, зокрема вплив на певні вектори розвитку України?

Р. В.: — Я маю десь у своїх архівах перший номер газети «День» 1996 року, але він, мабуть, залишився у Канаді. А взагалі, мені шкода, що газета «День» не має більше конкуренції в Україні як чудова платформа не тільки для дискусій про щоденні новини, а й подальших трендів розвитку України, і яка цікавиться життям у регіонах. Це два дуже важливих напрямки газети.

Але той факт, що вона продовжила свою роботу за таких складних умов — само по собі є подвиг. І дотримується свого інтелектуального рівня упродовж усього цього часу — теж.

Нагадаємо, що цьогорічна Літня школа журналістики «Дня» відбувається за підтримки Центру інформації та документації НАТО в Україні.