Анатомія колапсу

Жахлива за своїми наслідками катастрофа в Кримську практично змила з новинної стрічки згадки про річницю трагедії на Волзі, коли в лічені хвилини затонуле судно радянського зразка забрало життя 122 людей. Тоді чимало говорили про неминучість нових техногенних катастроф, пов’язаних з крайньою зношеністю нещадно експлуатованої радянської інфраструктури, але безконечний барабанний дріб кремлівської пропаганди заглушив критичні голоси.

Нинішня трагедія, за деякими оцінками, забрала більше людських життів, ніж усі попередні аналогічні катастрофи путінського правління разом узяті. Звісно, МВС, що володіє в нашій країні монополією на правдиву інформацію, всіляко прагне применшити масштаб лиха, якого зазнав регіон, але є впевненість, що сучасні засоби масової інформації дозволять нам дізнатися всю правду, хоч би якою гіркою вона була.

Цілком відповідно до усталеної в путінські роки традиції «єдросівська» нелюдь здійняла галас про неприпустимість піару на крові, хоча, як усі ми пам’ятаємо, саме піар на крові став головним передвиборним козирем Путіна 13 років тому. Усі ці роки Путін і його оточення в будь-якій критичній ситуації нехтували життями простих російських громадян. Фраза Ткачова: «Ви що думаєте, любі мої, якби сьогодні навіть о 22.00, з перервою до першої години ночі, можна було кожного обійти? Це неможливо. Якими силами? Це перше. Друге. І ви б що, знялися й пішли б із дому?» — якнайкраще передає ставлення сановного путінського вельможі до підвідомчого населення.

Кримськ поповнив список трагедій путінської епохи, яких цілком можна було б уникнути, якби збагачення за будь-яку ціну, зокрема й на крові своїх співгромадян, не стало б лейтмотивом дій правлячої бюрократії. У будь-якому ланцюжку подій, що зазвичай передує подібним катастрофам, у путінській Росії завжди можна знайти інтереси певних чиновницьких груп, і Кримськ не став винятком (детально про це в блозі Марини Литвинович). Але високопоставлені злодії продовжують почуватися комфортно — лояльність Паханові виправдовує будь-які злочини, чи то вбивство Магнітського, чи то масштабну крадіжку, що унеможливила порятунок багатьох сотень людських життів в умовах природної катастрофи.

Показово, що Краснодарський край за вкладеннями в інфраструктуру сьогодні є одним із лідируючих регіонів Росії. Сочинське будівництво століття, покликане реалізувати безумну путінську мрію про проведення зимової олімпіади на субтропічному курорті, вже встановило сумні рекорди з розграбування виділених коштів. Закопані в землю мільярди доларів, будучи вкладеними в дійсно необхідні інфраструктурні проекти, могли б урятувати багато людських життів. Але нахабство непотоплюваного Ткачова пов’язане не лише з розпорошенням бюджетних коштів, виділених на будівництво олімпійських об’єктів, а й з перетворенням Краснодарського краю на заповідну зону путінської камарильї, яка облаштовується там з такими ж завзяттям і жорстокістю, з якими Петро I прорубував вікно до Європи.

За такого рівня корупції й безкарності ціна на нафту перестає серйозно впливати на соціально-економічне становище в нашій країні. Будь-яка державна програма, навіть оголошена пріоритетною, неминуче стає об’єктом для збагачення чиновників, які контролюють відповідні фінансові потоки. Показовим у цьому плані є інтерв’ю двічі Героя Радянського Союзу, льотчика-космонавта Олексія Леонова газеті «Московский комсомолец» про стан справ у російській космонавтиці, що повністю занепала через хронічне недофінансування й скорочення технічної інфраструктури. Таке ставлення до галузі, в якій ми могли б конкурувати з США, ще раз свідчить, що головним зовнішньополітичним інтересом путінського режиму є збереження авуарів російських шахраїв і злодіїв у західних банках, а аж ніяк не турбота про підвищення конкурентоспроможності та військової потужності нашої країни.

Трагедія в Кримську стала ще одним страшним нагадуванням про те, що виживання путінського режиму ставить під питання саме існування Російської держави.