«Війна... розбудила українців»

Валентина СТОРОЖУК, письменниця, поетеса, фольклористка:

— У студентські роки я штудіювала класиків марксизму-ленінізму й усвідомила важливий для митця постулат: живучи в суспільстві, не можна бути вільним від нього. Від себе додам: особливо тоді, коли у твоїй Вітчизні — війна. Отож, усі радощі й прикрощі сприймаю крізь цю призму. Нинішнє літо, як і минулорічне, було надто спекотним, осінь — аномально теплою. У моєму селі (та й не тільки в ньому) обміліла річка, пересохли криниці, а відповідно — повсихали кущі й дерева, мізерні врожаї фруктів та городини. Та я не ремствую на погоду, бо розумію, що, коли розпочнуться дощі й холоди, то й нашим солдатам буде непереливки: і на передовій, і в військових частинах. З того часу, як старший син пішов на службу до Збройних Сил України, молюся повсякчас не лише за нього, а й за всіх захисників.

Війна вривається у наше життя, у творчість — хочеш ти того чи ні. Закінчую роботу над книжкою прози, де є розповіді про те, як це неждане-негадане лихо понівечило людські долі. Упорядковую й редагую збірник «Україна в огні», що вийде до кінця року за підтримки обласної влади. Взагалі ж, за останні майже три роки зробила переоцінку цінностей і поважаю людей, які без зайвого галасу, показухи і фарисейства роблять посильний внесок у Перемогу. Дякую їм за це.

Сергій ГЛУХЕНЬКИЙ, голова Вінницької обласної організації Товариства Червоного Хреста, віце-президент Товариства Червоного Хреста України:

— Вчимося жити в умовах війни. Швидше адаптовуватися, вирішувати проблеми і допомагати людям, які залишилися без даху над головою. Наприкінці літа, наприклад, наша організація була включена до проекту «Україна: громадський неспокій», в рамках якої відбулося вручення ваучерів на продукти харчування через мережу продуктових магазинів тимчасово переміщеним особам із зони збройного конфлікту. Фактично ми допомогти трьом тисячам людей, які отримали продуктів на три мільйони гривень. Скринька заяв і пропозицій була заповнена подяками. І ми щиро раділи, що змогли за підтримки міжнародної червонохрестівської спільноти допомогти малозабезпеченим переселенцям. А зараз проводимо традиційну акцію «5 картоплин», під час якої вінницькі школярі збирають овочі для громадян, котрі потребують допомоги. Торік за результатами акції було зібрано майже 100 тонн овочів. Частину ми передали організаціями Червоного Хреста, які працюють у Маріуполі. Так само плануємо зробити і цього року.

З проблемних і неприємних моментів — безвихідь і нерозуміння. Є люди, яким доводиться пояснювати, чому вони не можуть отримати допомогу, або не в такому розмірі, як наприклад, у прифронтових районах (адже посильна допомога надається людям, які мешкають у чи біля зони конфлікту). Крім цього, складнощі полягають і в тому, що наша організація не має пільг. Лише за опалення в сезон виходить щонайменше 170 тисяч гривень. Коли підписую платіжки, щоразу ловлю себе на думці, скільки можна було б закупити продуктів чи медикаментів для малозабезпечених на ці гроші. Від цього стає важко і неприємно, відчуваєш безпорадність.

Ольга КУЦЕВОЛ, доктор педагогічних наук, професор Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського:

— Усі мої справи гуртуються довкола моєї роботи: у центрі — новий навчальний рік. Добре, що наш педагогічний університет набрав достатню кількість студентів, бо викладачі мають роботу, а першокурсники — перспективу навчатися в одному з найдавніших педагогічних вишів України, що наступного року відзначатиме 105-річчя. Упевнена, що ці неофіти, які осягатимуть таємниці педагогічного фаху в нашому виші, матимуть можливість самореалізуватися й розвинути свій інтелектуальний і творчий потенціал. У цьому переконалася ще раз цього літа, 9 липня, коли відбулася ювілейна зустріч моїх однокурсників, котрі закінчили рідну alma mater 35 років тому. Майже всі вони працюють на освітянській ниві і вдячні педуніверситету за те, що вивів їх на високу професійну орбіту. Ще одна радість початку осені — нагородження всеукраїнською премією ім. Михайла Коцюбинського за посібник «Вивчення життя і творчості Михайла Коцюбинського через рецепцію літературних і літературно-документальних джерел». З особливо щемних особистісних подій вересня — 80-річчя моєї мами, на яке ми родиною подарували ювілярці видрукований варіант написаної нею книги спогадів. І хоч мама була банківським працівником, однак у цій аматорській книзі яскраво виявився її філологічний хист і серце, що зігрівало своєю любов’ю не лише домочадців: чоловіка, дітей та онуків, але й багатьох людей, кого вона зустріла на довгій життєвій дорозі.

Серед найбільших розчарувань залишається так звана гібридна війна, що невмолимо й жорстоко забирає життя наших співвітчизників, цвіт нашої нації. Але разом з тим саме війна розбудила нас, навчила спішити жити, шанувати Батьківщину, цінити кожен прожитий день.

Редван УСТЕІНОВ, начальник патрульної поліції Вінниці:

— Із 7 до 20 вересня я пройшов курс підвищення кваліфікації патрульних поліцейських у Києві. Окрім навчання і здачі іспиту, було багато позитивних вражень, найбільше запам’яталося нічне патрулювання вулиць та дворів столиці. Ці два тижня промайнули як один день, та позитивний настрій і нові знання, допоможуть мені на моєму робочому місці. Я пишаюся, що працюю в патрульній поліції. Ця структура покликана змінити українські правоохоронні органи. У нас всі рівні, немає начальників і підлеглих, — лише колеги. Робота відповідальна і... небезпечна. Випадок у Дніпрі, загибель колег, це доводить. На місці Артема Кутишева чи Ольги Макаренко міг бути кожен з нас. На їхню честь 26 вересня на території управління патрульної поліції ми влаштували поминальну акцію. Зібралися інспектори, їхні керівники, працівники апарату та небайдужі громадяни. Запалити свічки та поставити квіти до фотографій загиблих. Загалом було близько півсотні людей. Їхня смерть — це горе для всіх патрульних. Вони будуть прикладом відданості своїй справі для вінницьких полісменів. Нагадуватимуть, що війна триває не лише на сході, вона пускає «метастази» і на мирну територію. А тому наше завдання — завжди бути напоготові, служити народу, який нам довіряє і підтримує. Ми це відчуваємо!