Щоб врятувати життя
Українці не вміють надавати першу медичну допомогу. І це факт. Якщо вірити статистиці, то 87% людей під час критичних ситуацій бояться вчиняти будь-які дії, 10% хочуть, але не знають, як їм треба діяти, і лише 3% вміють надавати першу медичну допомогу. Байдужість, переляк і відсутність знань призводить до того, що 40% постраждалих у нещасних випадках (зокрема в ДТП) не доживають до приїзду «швидкої». Третьокурсник вінницького медуніверситету, учасник АТО Роман Бенцак впевнений: якщо десята частина українців навчиться вчасно надавати домедичну допомогу постраждалим, це дозволить врятувати тисячі життів щороку. З цією метою він разом зі своїми бойовими побратимами, інструкторами з громадської організації «44-й навчальний центр», ініціювали у Вінниці курси з надання першої медичної допомоги.
«Мета дуже проста — щоб люди вміли й знали на побутовому рівні, як врятувати життя своїм близьким та оточуючим. Адже зараз спостерігається зовсім інша ситуація: якщо на вулиці комусь стає погано, то всі починають «фоткати» на телефони, і рідко хто кинеться рятувати людині життя, бо не мають уявлення, як це робиться. Я та мої колеги знаємо, що і як треба робити у критичних ситуаціях, а тому прагнемо передати свій досвід усіх охочим, — розповідає Роман. — Наші курси — це не нудні лекції, а заняття за сучасними стандартами, з яких 80% — це практика. Під час занять ми детально розбираємо «по буквах», як треба діяти при кровотечах, ДТП, зупинці серця, інфарктах, інсультах, епілепсії, удавленні, утопленні та інших ситуаціях. Курс розраховано на людей без базової медичної освіти і не є професійним у підготовці медичних працівників, але відвідувати його можуть всі, зокрема й медики. Знання зайвими не бувають».
Роман — сертифікований санінструктор з тактичної медицини. Під час навчання на першому курсі відвідував курси «Медсанбату», «Білих беретів», «Захисту Патріотів». Паралельно працював у Вінницькому військово-медичному шпиталі. На літніх канікулах після першого та другого курсів, коли його однокурсники відпочивали на канікулах, він їздив у зону АТО. У липні-серпні 2015-го працював медбратом у складі 65-го військового мобільного госпіталю. Наступного року — у складі евакуаційної медичної служби ASAP RESCUE. Працював парамедиком на самісінькому «нулі» — поблизу Майорська, Зайцевого, на Дебальцівському напрямку та Світлодарській дузі. Весною 2016 року став керівником вінницького осередку ГО «44-й навчального центр». Проводив багато поїздок у зону АТО (як офіційних, так і ні). Навчав тактичній медицині військових різних підрозділів. А зараз вирішив допомогти освоїти «ази» домедичної допомоги цивільним.
«Медицина на полі бою і цивільна екстрена допомога відрізняються кардинально, бо нереально проводити серцево-легеневу реанімацію на полі бою. У цивільному житті — це знати необхідно. Дуже часто ваші знання можуть врятувати життя, а незнання чи бездіяльність — вбити людину, — констатує парамедик. — Щоб записатися на заняття, потрібна попередня реєстрація. Адже проводити подібні тренінги для великої кількості людей одночасно складно, в групу, зазвичай, набираємо до 15 «курсантів». Оплата символічна — тільки за витратні матеріли».
Із Романом заняття проводять ще двоє інструкторів — це учасник АТО Євген Ісаєв, який втратив на війні кінцівку, та Юрій Василець, котрий тривалий час працював із дітьми та жителями Маріуполя, розповідав їм про мінно-вибухові травми, осколкові поранення та перші правила домедичної допомоги. Усі вони атестовані інструктори з невідкладної медичної допомоги. Разом із курсами для цивільного населення хлопці проводять безкоштовні заняття для працівників правоохоронних органів. Моделюючи різні екстремальні ситуації, вони на практиці змушують поліцейських відпрацьовувати алгоритм дій при дорожньо-транспортних пригодах, епілептичному нападі, удушенні тощо. У планах — залучити до роботи ще й працівників СБУ, які також повинні знати, як слід діяти у екстрених випадках з точки зору надання домедичної допомоги. Хлопці переконані, що відпрацьовані різні ситуаційні завдання, практичні навички та поради в подальшому врятують не одне життя.
