«Системність провокацій змушує говорити про російський слід»

Стріляли із заднього двору установи, цілячись у вікно на останньому поверсі: це житлове приміщення для працівників консульства. Консул Республіки Польща Кшиштоф Савіцкі в коментарі волинським засобам масової інформації повідомив: він вважає, що було скоєно терористичний акт, який мав на меті призвести до людських жертв. Цього не сталося лише тому, що снаряд влучив не у саме вікно, а трохи вище, у дах. На місці його попадання — пробоїна розміром 70 сантиметрів. Терористичний акт як одну з версій того, що сталося, розглядають і волинські силовики, повідомивши про це на брифінгу наступного після надзвичайної події ранку.

Обстріл будівлі Генерального Консульства Республіки Польща засудив Президент України Петро Порошенко, він доручив правоохоронцям терміново вжити всіх заходів для розслідування цього інциденту і встановлення винних. Голова МЗС Павло Клімкін висловив обурення з приводу провокації проти Консульства Польщі у Луцьку, назвавши її «підлістю від тих, хто проти нашої дружби з Республікою Польща». Голова парламентського комітету у закордонних справах Ганна Гопко у дописі на своєму фейсбуці також звернула увагу, що «не випадково ця подія збіглася в часі з успішним завершенням у Варшаві засідання Міжпарламентської асамблеї України, Литви та Польщі. Правоохоронні органи мають зробити все можливе для якнайшвидшого розслідування злочину. Очевидно, що організатори цієї, як і попередніх провокацій, спрямованих на погіршення взаємин між Україною і Польщею, перебувають за межами України. Є лише одна сторона, яка зробила провокації, тероризм і агресію ключовими інструментами зовнішньої політики. Це путінська Росія, яка ніяк не може змиритися з існуванням вільної України і вільної Польщі та міцним партнерством між нашими країнами».

ФОТО VOLYN24.COM

Генеральне Консульство Республіки Польща у Луцьку працює з 2003 року. Волинська область — як прикордонний регіон — пов’язана з сусідньою державою багатьма економічними, культурними, соціальними та навіть родинними контактами. Проте певні сили, зацікавлені у дестабілізації цих стосунків, час від часу піднімають, зокрема, тему етнічного протистояння на українсько-польському пограниччі у роки Другої світової війни. «Те, що сталося вночі у Луцьку, свідчить, що провокації виходять на новий, ще небезпечніший рівень, — заявив Володимир В’ятрович, директор Українського  інституту національної пам яті. — Цілилися не лише в будинок польського консуляту, а в польсько-українські стосунки. При чому знову з використанням історії: «напад», «Волинь», «польський» — слова, які нині почують в новинах наші західні сусіди, мають налякати не менше, ніж сам факт обстрілу».

«КОМУ ЦЕ ВИГІДНО?» ТА «ЩО З ЦИМ РОБИТИ?»

Оксана КАЛIЩУК, доктор історичних наук, професор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки:

— Українсько-польські відносини проходять чергове випробування. У ніч на 29 березня 2017 року пролунав резонансний вибух у адміністративному приміщенні Генерального Консульства Республіки Польща у Луцьку. Подія, вочевидь, неприємна і навіть небезпечна. Однак, хто б не виявився безпосереднім виконавцем цього акту (гарячі голови та агенти є по обидва боки Бугу), важливішим є відповісти на два засадничі питання — «кому це вигідно?» та «що з цим робити?».

Системність різноманітних провокацій, які відбуваються на українсько-польському порубіжжі з початку російсько-української війни, змушує говорити про російський слід. Варто нагадати, що це не перший інцидент, пов’язаний з консульськими установами. Так, ще 7 жовтня 2015 року пізно ввечері пролунав вибух з гранати РГ-42 на території консульства Республіки Польща у Львові. Уночі 8 лютого 2017 року невідомі обписали паркан польського консульства у Львові, що на вулиці Івана Франка, 108. Тоді на паркані з’явився напис білою фарбою «наша земля» та плями червоної фарби на будівлі. Тепер — консульська установа у Луцьку.

ФОТО VOLYN24.COM

Якщо до цього додамо так звану «війну пам’ятників», яку ми спостерігаємо по обидва боки українсько-польського кордону, коли нищаться або плюндруються меморіальні місця вшанування українських чи польських жертв (прикметно, що цього року вона перенеслася на українські терени — Гута Пеняцька, Биківня), то так чи інакше напрошується висновок про певний сценарій загострення і так не простих українсько-польських відносин. Як би це не виглядало банально, однак іншої відповіді на запитання «кому це вигідно?» немає — у цих подіях зацікавлена лише «третя сторона». Ні українська влада, ні українське суспільство не мають жодних причин псувати відносини з сусідньою Польщею.

Вочевидь, вплинути на те, що відбулося, не можуть ні українці, ні поляки. Важливішим є те, як ми можемо нейтралізувати дію цих провокацій. І тут потрібна скоординована і ефективна робота дипломатичних і правоохоронних структур обох держав. Виконавці провокації повинні якомога швидше бути віднайдені — і це престиж української держави. А дипломати — ще більше докладати зусиль для збереження добросусідських відносин.

Хочеться сподіватися, що обидва наші народи вийдуть з цих випробовувань ще сильнішими і зерно розбрату не проросте, попри всі зусилля.