Принади й пастки пам’яті

Становлення України як держави тисячоліттями залежало від її сусідів. І сьогодні, й сто років тому саме деякі сусіди нашої держави намагаються втрутитися в її внутрішнє життя, нав’язати нам свою правду. Дехто робить це відкрито, інші     — поступово, ще хтось тримає нейтралітет... Щоб вистояти в складні часи, треба не лише добре знати витоки міжнаціональних конфліктів, а й шукати шляхи до примирення.

Науковий семінар «Образи «сусідів» на прикордонні України, Польщі й Білорусі: конфліктні історичні дискурси про минуле та моделі примирення», що відбувся в Міністерстві освіти та науки України, зібрав визнаних науковців і тих, хто щойно сів за університетську лаву, — студентів-правників. Цей захід організував Державний фонд фундаментальних досліджень, який особливо сприяє вивченню міжнаціональних відносин українців із сусідами. Із науковою доповіддю виступив професор кафедри історії України Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, доктор історичних наук Віталій Масненко, який представив колективне дослідження науковців, присвячене відносинам українців із поляками й білорусами.

Вибір такої теми був невипадковим, адже, попри конфлікт із «старшим братом» на першому плані, біда може прийти, як кажуть, зовсім не звідти, звідки її очікували. І якщо в контексті українсько-білоруських відносин такий висновок видається поспішним, то, проаналізувавши відносини із поляками, можна зустріти чимало моментів, що відкрито провокують міжнаціональний конфлікт. Прикладами можуть стати рішення Сейму про визнання Волинської трагедії етноцидом поляків, ставлення до Коліївщини або ж просто реакція на відкриття пам’ятника Іванові Гонті в Умані... Метою науковців був пошук спільної платформи у вирішенні складних питань минувшини та формування експертних рекомендацій для Міністерства закордонних справ та інших профільних інституцій.

Найперше важливо, який образ українців склався у свідомості сусіда. «Конфліктні ситуації» часто імплантуються ними в більш складні конструкції — національні ідеології, міфи, національну свідомість, а згодом — і в історичну пам’ять. Саме тому деміфологізація негативних уявлень про сусідів є першим кроком до досягнення міжнаціонального примирення.

Один із ідеологів української державності ХХ століття В’ячеслав Липинський деякий час розглядав Україну як прикордонну територію між Заходом і Сходом. На думку науковців, варто дещо змінити уявлення про прикордоння. Передусім — відійти від російської концепції «единства» слов’ян, «русского мира», чітко усвідомити національну розрізненість українців та інших народів. Далі — знайти шляхи примирення й разом протистояти російському імперіалізмові.

У контексті українсько-білоруських відносин варто відзначити, що вони мають невелику кількість проблемних питань. Інша справа — офіційний курс нинішньої білоруської влади, яка неохоче шукає досягнення повного порозуміння з українцями. А також те, що ці два народи, які мають чималий досвід спільного історичного буття, нині опинилися в несхожих умовах розвитку історичної науки та формування історичної пам’яті.

Якщо говорити про українсько-польські відносини, то вони багато в чому залежать від офіційного курсу влади. Зокрема, поляки стверджують, що українці з Бандерою до Європейського Союзу не вступлять. А як бути із Пілсудським, Галлером та іншими польськими націоналістами? Вони не стали їм на заваді для вступу до європейської спільноти...

Професор КНУ імені Тараса Шевченка, історик Володимир Сергійчик, зазначив: «У історії є завдання — пошук істини. Ці пошуки мають бути рівнозначними. Ні про які поступки комусь тут не йдеться. У політичній та інших сферах все зовсім інакше. Зараз поляки відкрито ігнорують українську історичну позицію, починаючи із спільної заяви  2003-го й закінчуючи резонансним рішенням Сейму про Волинську трагедію  2016-го».

Науковці ЧНУ імені Богдана Хмельницького вже презентували своє дослідження в Польщі та Білорусі, зокрема й на ІV Міжнародному конгресі дослідників Білорусі у Варшаві у вересні 2017 року. За результатами досліджень видали книжки: «Принади і пастки сусідської пам’яті: рецепція історичного простору «Україна—Білорусь» та «Образ Білорусі в історіографії та історичній пам’яті українців», дослідження тривають і надалі.

У ході обговорення семінару студенти мали можливість поставити запитання, які їх цікавлять, з цієї теми. Врешті всі дійшли висновку — на пропаганду потрібно відповідати просвітницькою роботою, українці повинні шукати шляхи примирення із сусідами, але при цьому втрата національної ідентичності є вкрай неприпустимою.