Кінець скандинавського неприєднання
або Чому Швеція і Фінляндія більше не проти зближення з Альянсом![](/sites/default/files/main/articles/23102018/4nato.jpeg)
Після висадки в портах західної Швеції військові конвої з різних країн НАТО заполонили шведські вулиці, і це навіть змусило поліцію опублікувати попередження про пробки на дорогах. Військові перебувають на шляху до Норвегії, де приблизно 50 тисяч солдатів, льотчиків і моряків зберуться на найбільш масштабні за багато років військові навчання НАТО. Ця операції під назвою «Єдиний тризуб» має тверду мету: показати здатність Альянсу захистити Норвегію від іноземного агресора.
Немає необхідності називати цього потенційного агресора. Вочевидь, що це не Швеція чи Фінляндія: солдати обох країн беруть участь у цих навчаннях. У період холодної війни Фінляндія зазнавала інколи радянського тиску, оскільки Кремль прагнув розширити свій простір для маневру. Але ця країна завжди залишалася твердо налаштованою захищати свою ідентичність — нордичну та західну.
Швеція теж завжди утримувалася від вступу до НАТО, що пояснювалося її давнім геополітичним нейтралітетом, а також ідеями солідарності з фінами. Тим часом, Данія та Норвегія, хоча і приєдналися до цього блоку, відмовлялися розміщувати іноземні збройні сили на своїй території в мирний час.
Але останніми роками ландшафт безпеки в Північній Європі змінився. НАТО, діючи у відповідь на російську агресію та ревізіонізм, розмістив батальйонні тактичні групи в Естонії, Латвії та Литві, а також авіаційні ескадрильї для охорони неба цих країн. Тим часом, у Швеції та Фінляндії зростають оборонні витрати і точаться дискусії про можливість заміни привілейованого партнерства з НАТО повноцінним членством.
Швеція, зі свого боку, вже розуміє, що її територія цілком може опинитися всередині театру операцій НАТО, якщо в Північній Європі почнеться конфлікт. І цей чинник усе частіше враховується в політиці безпеки країни, а також у її оборонних приготуваннях. Шведський зовнішньополітичний істеблішмент розуміє, що будь-яка загроза суверенітету країн Балтії або Норвегії буде також і загрозою безпеці Швеції. Саме тому Швеція не просто бере участь у навчаннях «Єдиний тризуб», а й розвиває партнерство у царині безпеки з Польщею для нагляду за обороною території Балтійського моря.
Поглиблення партнерства Швеції з НАТО суттєво відрізняється від доктрини неприєднання, якої вона дотримувалася в період холодної війни. Тоді вартові нейтралітету негайно підняли б репет, проголосивши будь-які натяки на співпрацю з НАТО та Заходом актом зради. Стратегія полягала в тому, щоб переконати Кремль: подібного ніколи не станеться.
Та це завжди був лише фарс. СРСР було завербовано досить багато високопоставлених агентів у шведському уряді, щоб знати про його секретні зв’язки із Заходом. У чому б не переконували шведський народ щодо нейтралітету їхньої країни, Совєти знали, що це брехня. Тепер цей спосіб відкинуто: окреслюється повномасштабна військова інтеграція з НАТО.
Утім, повноцінне членство в НАТО залишається спірним питанням у Швеції. У колишні часи шведська зовнішня політика металася між двома різними підходами. З одного боку, Швеція була активістом-екстравертом, більше схожим на неурядову організацію, ніж національна держава; з другого боку, вона здійснювала надреалістичну політику «глибокої безпеки», хоча говорили про неї лише пошепки і за закритими дверима. І до наших днів цей конфлікт культур заважає проведенню раціональних дебатів про політику безпеки.
Щодо Фінляндії, то вона завжди активно застосовувала другий підхід і майже ніколи перший. І на тлі відсутності серйозних внутрішніх розбіжностей, їй було легко адаптуватися до нових геополітичних реалій. Наприклад, Фінляндія відверто заявила, що розглядає вступ до НАТО як важливий варіант для своєї політики безпеки. І це те, до чого шведські ліві центристи поки що не готові.
Проте, завдяки навчанням «Єдиний тризуб» шведи побачать, як очолювана Швецією бригада (вона складається з шведських і фінських підрозділів) приєднається до сил НАТО для участі у великомасштабних військових зборах. Вони побачать, що шведські, фінські та норвезькі ВПС на сьогодні вже високо інтегровані. Нарешті, вони спостерігатимуть, як Фінляндія керує військово-морськими маневрами в Балтійському морі.
У наступні роки Швеція продовжить зближення з НАТО. Спільні навчання сприятимуть поглибленню оперативної координації та створенню єдиного потенціалу заборони для всієї Північної Європи та зони Балтійського моря.
Так, звичайно, сьогоднішня мобілізація не викликана гострою загрозою з боку Росії. Але Росія агресивно модернізує свою армію, що вимагає від Заходу підвищення його власного оборонного потенціалу в цьому регіоні. Ми повинні надіслати чіткий сигнал: на опортуністичні акти агресії буде відповідь — і сьогодні, і в майбутньому. Готуючи належну оборону, ми можемо гарантувати мир і стабільність у регіоні, що є необхідною умовою для руху вперед до більш конструктивних відносин з Росією в довгостроковій перспективі.
Проект Синдикат для «Дня»
Карл БІЛЬДТ, міністр закордонних справ (2006—2014 рр.) і прем’єр-міністр Швеції (1991—1994 рр.). Служив спеціальним посланником ЄС у колишній Югославії, Високим представником по Боснії та Герцеговині, Спеціальним посланником ООН по Балканах і був співголовою Дейтонської мирної конференції