«Стоп-кадр» епохи

Майже кожна людина любить гортати родинний альбом. Хоча сьогодні світлини часто зберігаються на смартфонах і комп’ютерах, «жива» книжка дає можливість буквально доторкнутися до спогадів. З таким самим трепетом ми гортали каталог робіт, представлених на першій виставці «Дня» 1998 року. І як цікаво було перечитувати книгу відгуків — «літопис» вражень відвідувачів з різних міст, а за ці роки виставку відвідали десятки тисяч людей!

Життя країни за ці 20 років було бурхливим. Одразу спадає на думку політика: «реставрація» кучмізму, помаранчева революція, Революція Гідності, анексія Криму, війна та окуповані землі сходу. Водночас «День» досі залишається, за словами головного редактора Лариси Івшиної, газетою для країни, якої ще немає. І хоча стає модним подорожувати країною, можна більше бачити і більше спілкуватися завдяки соцмережам, виставки «Дня» досі допомагають відкривати Україну. До того ж такі ракурси ви навряд чи знайдете в інтернеті!

«Конкурс показує, наскільки наша країна ще incognita. Кожного року все ще наявні ознаки стагнації, застою, депресії чи деградації. Але кожного разу я так само бачу, як частина живого суспільства (іронічна, самокритична — різна: і добра, і тепла, і просто пристрасна) знаходить нові фарби навіть у нашому покрученому світі. Це дає великі сили... Це безпрецедентне культурне явище із пізнання себе», — говорила Лариса Івшина в інтерв’ю Марині Кучук 2012-го. Погодьтеся, ці слова актуальні й сьогодні.

НА ХІХ МІЖНАРОДНІЙ ФОТОВИСТАВЦІ «ДНЯ» ФОТО ІННИ ОСКОЛЬСЬКОЇ «ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ... НА ЖАЛЬ, БЕЗ МЕНЕ» ПОСІЛО ПЕРШЕ МІСЦЕ В НАРОДНОМУ ГОЛОСУВАННІ ЗА НАЙКРАЩУ РОБОТУ. ГЕРОЙ ЗНІМКУ — ОЛЕГ ДИНЬКА З ПОЗИВНИМ «ЄГЕР», ДОБРОВОЛЕЦЬ 1-Ї ОКРЕМОЇ ШТУРМОВОЇ РОТИ ДУК, ЯКИЙ ЗАГИНУВ У ВЕРЕСНІ 2017 РОКУ / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «ДЕНЬ»

За ці 20 років не змінились і принципи фотоконкурсу: жива світлина, жива музика, живе спілкування й живі квіти. «Завжди та всюди, в усіх містах, які ми відвідували, всі ці параметри витримувалися. Але зрозуміти, що таке живе, для багатьох людей непросто. До цього треба йти багато років, щоб мати право на суб’єктивність. Треба наростити собі певний запас, культуру, рівень першої реакції, тому що може статися велика дурниця. Але коли ти вже попрацював, то перша реакція стає дуже точною, лазерною, імпульсною. Ти береш світлину й одразу думаєш: «Що це? Що ти побачив — зафіксуй...» Просте мислення виглядає так: пишеш про газопровід — значить ілюструєш трубою... Ні, має бути парадокс, — зазначала у згаданому інтерв’ю головний редактор «Дня». — До слова, нас часто хвалять на фотоконкурсах за оригінальні текстівки. Це знову ж таки принцип — ми не ілюструємо. Я кажу, що фото успішне тоді, коли на ньому є ще щось, окрім фото».

Звісно, ХХ фотовиставка повинна бути особливою. Цей конкурс ми назвали «Фото першої шпальти». З кількох тисяч робіт з усіх регіонів України ми відібрали кілька сотень. Ми вишукували знімки з яскравим публіцистичним акцентом, ті, які відображають настрій року, квінтесенцію важливих подій 2018-го. На виставці будемо ламати стереотипи про те, якою має бути перша шпальта. Зрозуміло, парадоксальною, але водночас вона повинна зацікавлювати глядача, який не в контексті. Так фото може стати приводом відкривати нові світи. Ви готові? Приходьте на ХХ Міжнародну фотовиставку «Дня», яка триває з 27 жовтня до 5 листопада в Українському домі.

Між іншим, в оформленні цієї виставки відвідувачі побачать унікальний момент газетної «кухні»: перетворення репортажної зйомки на те саме «фото першої шпальти». І так ви зможете пересвідчитись, що світлини «Дня» не просто гостропубліцистичні — нерідко вони стають пророчими.

А зараз ділимося з вами, читачі, цінними «родинними» спогадами — розповідями гостей та авторів тої самої виставки 1998 року, відгуками перших відвідувачів, рефлексіями щодо виставки учасниць Літньої школи журналістики, які 1998-го ще й не народились.

ФОТО З АРХІВУ «ДНЯ»

ПЕРШІ АВТОРИ ТА ВІДВІДУВАЧІ

«ТАКИМ БУВ ДУХ ЧАСУ»

Валерій МIЛОСЕРДОВ, співавтор першої виставки «Дня», сьогодні працює в фонді «IЗОЛЯЦIЯ»:

— Щодо першої виставки, то робили її разом із Віктором Марущенком зі світлин фотографів «Дня». Одночасно працювали над каталогом. Це був час ідеалізованих, напевне, надій і сподівань. І мені здається зараз, що вся та виставка була пронизана таким настроєм. Але таким був дух часу.

«КОЖЕН ФОТОКОР БУВ ЗІРКОЮ В ПРОФЕСІЇ!»

Сергій ВАСИЛЬЄВ, театрознавець, із 1997 по 1999 рік — редактор відділу культури газети «День»:

— Проводити щорічно фотовиставку «Дня» вже стало традицією. І це прекрасно, бо на цю подію чекають, вона завоювала популярність у багатьох людей. Роботи, які презентують на вернісажі, відображають не стільки майстерність фотографів, хоча це теж дуже важливо, а дають панораму нашої країни, погляд на суспільство у масштабах всеукраїнської газети.

Я вважаю, що організація фотовиставки «Дня» була пов’язана також і з тим, що на той час (кінець 1990-х) у більд-редакції працював унікальний склад прекрасних фотокорів газети. Всіх хочу назвати. Це Леонід Бакка — спокійний, врівноважений, дуже добрий чоловік, який умів чудово організовувати зйомки, а також був видатним військовим фотографом; Валерій Мілосердов — майстер зйомок соціальної тематики, який тонко відчуває пульс часу; Віктор Марущенко — фотомитець, що в той час уже зі своїми документальними світлинами брав участь у Венеційській бієнале і мав великий міжнародний досвід; Володимир Раснер — один із найкращих фотографів у нашій країні, який вміє ухопити миті у спорті та Микола Трох — прекрасний арт-фотомитець, завдяки якому знімалося те, що раніше ні одна газета в Україні не робила, зокрема, нічне життя, світська хроніка, і взагалі він умів побачити багато несподіваного в житті. Кожен фотокор був зіркою в професії!

Мудрість керівництва «Дня» виявилась у тому, що завдяки виставці широкий загал знайомився зі світлинами майстрів, ширше міг побачити нашу країну, людей, навіть світ. А ще це стало сильним піар-ходом із розкрутки газети, бо перші вернісажі будувалися на кращих із кращих світлинах фотокорів та авторів «Дня».

Поступово географія учасників вернісажу стала розширюватися, і багатьох людей це спонукало взяти в руки фотокамеру. Нині чимало учасників виставок уже стали фотомайстрами. І хоча нині фотокоманда «Дня» змінилася, але газета лишається одним із небагатьох видань, де приділяється велика увага саме візуальній подачі матеріалу. Інколи кадр, вхоплений фотографом, буває навіть сильніший, ніж сам текст. Дуже шкода, що цього досі не розуміють у деяких ЗМІ, і продовжують друкувати «карточки», немов взяті з сімейного альбому.

«ФОТОВИСТАВКИ — ЦЕ ЗАСТИГЛІ МИТІ НАШОГО ЖИТТЯ»

Олексій БОГДАНОВИЧ, актор Національного театру імені ІIвана Франка:

— Я мав честь бути ведучим першої церемонії дня народження «Дня» і фотоконкурсу. Готувався до цього. Спеціально замовив у майстерні, щоб пошили смокінг, але коли прийшов забирати замовлення, то ательє виявилось... зачиненим. Кинувся до театру. У реквізиті знайшов якийсь смокінг (він був великий і сидів на мені мішком)... Хотів бути стильним, а вийшло, як вийшло...

Пам’ятаю теплу атмосферу заходу. Було багато відомих особистостей — політиків, бізнесменів, діячів науки і культури.

Фактично з перших номерів газета «День» зайняла своє особливе місце у списку друкованих ЗМІ. Мені дуже подобаються сторінки, присвячені історії і мистецтву. Вже стало традицією після прем’єр купувати «День», щоб прочитати рецензії на новинки в театрі чи кінематографі.

Фотовиставки — це застиглі миті нашого життя, з радощами і болем, проблемами і відкриттями. Я бажаю «Дню» продовжувати високо тримати творчу планку в різнобарв’ї газет.

«ЦЕ БУВ ПОЧАТОК НОВОЇ ТРАДИЦІЇ В ЖУРНАЛІСТИЦІ»

Наталія ЛIГАЧОВА, шеф-редактор інтернет-видання «Детектор медіа»:

— Це було незвично тоді, на відкритті (першої виставки. — Ред.) було дуже багато людей. Можна сказати, що це був початок нової традиції не лише для «Дня», а й для української журналістики в цілому — і таких виставок, і того, що саме так, а не банальним фуршетом, відзначалися дні народження газети.

«ВИСТАВКА ЗБИРАЛА ПО КРИХТАХ ЖИТТЯ КРАЇНИ»

Андрій КУРКОВ, письменник:

— Дуже смутні спогади, але відчуття пам’ятаю — відчуття, ніби виставка збирала по крихтах життя країни, невидиме через рухливість цього життя і не чутне через шум доріг. Стоп-кадри.

НАЙЦІННІШІ СПОГАДИ. ЗА 20 РОКІВ ФОТОІСТОРІЇ У НАС ЗІБРАЛОСЬ ДЕСЯТЬ ТОМІВ ВІДГУКІВ — ЕМОЦІЇ ВІД ВИСТАВКИ ТИСЯЧ ЛЮДЕЙ З УСІЄЇ КРАЇНИ / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «ДЕНЬ»

«У ТЕКСТАХ ЖУРНАЛІСТІВ І У СВІТЛИНАХ ФОТОГРАФІВ ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ ДЕРЖАВНИЦЬКИЙ ПІДХІД»

Олександр ЄЛЬЯШКЕВИЧ, народний депутат II і III скликань:

— Поява газети «День» 1996 року стала подією для нашої молодої держави. Позиція і підхід у роботі Лариси Івшиної і команди «Дня» одразу зробили газету впливовою силою в журналістиці, політиці, суспільстві. В країні з’явилася платформа, яка пропонувала не просто якісний продукт, а й принципову журналістику. Газету читали, до неї дослухалися і на неї рівнялися. Можливо, «День» був не настільки масовим у суспільстві, бо громадянам ще потрібно було підтягнутись до відповідного рівня, але газету точно читав увесь бомонд — український та іноземний.

Започаткування за два роки після заснування газети міжнародної фотовиставки «Дня» стало оригінальним підходом у святкуванні дня народження видання і ще однією подією в українському житті. Пам’ятаю першу фотовиставку — там було багато високих гостей, тому що прийти на таку подію до «Дня» вважалося честю. Але головне — фотовиставка одразу взяла високу планку, як з точки зору естетики, так і з погляду змісту фото. Тобто «День» створив ще одну якісну платформу для країни, де тепер, окрім журналістів, могли проявити себе і фотографи, як професіонали, так і аматори.  

Хочу зауважити, що тоді — в другій половині 1990-х — було багато надій і сподівань. Країна ще мала шанс звернути з ганебного і хибного шляху кучмізму, і заслуга «Дня» якраз була в тому, що газета демонструвала альтернативу. Тобто, йшлося не лише про проблеми і «гарячі новини», а й про рецепти. Фактично в текстах журналістів і у світлинах фотографів проявлявся і проявляється державницький підхід. Недарма пізніше почали говорити про Школу «Дня», яка виховала чимало журналістів і фотографів.

Згодом, як відомо, на базі газети був заснований ще один потужний проект — Бібліотека «Дня». Якби суспільство і політикум дослухалися до рекомендацій вашого видання, ми жили б у зовсім іншій країні. Але, на жаль, більшість журналістів і політиків обрала сторону кучмізму, як результат ми отримали «справу Гонгадзе — Подольського», потім майдани, які все одно не змогли зламати ситуації, а на сьогодні маємо війну з втратою тисячі життів і територій.

Та навіть у таких складних умовах газета не перестає нести світло і працювати з суспільством, бо ми всі віримо, що наша країна достойна і здатна жити краще. Многая літа газеті, многая літа ювілейній 20-й фотовиставці «Дня»!

З КНИГИ ВІДГУКІВ

1998 рік

Анатолій ЄРЕМА, тоді ведучий «Сніданку з 1+1»:

— Якби мене запитали, що найбільше люблю на сніданок, то без хвилі сумніву відповів би — «день». І так щодня, без «Дня» жоден сніданок не смакуватиме. Зичу успіхів, люблю і поважаю.

Богдан СТУПКА:

— Є смак! Є культура! Є принципи! Так тримати! Добрий вам День.

Iрена СТЕЦУРА, Київ:

— Я живу в Україні вже п’ять років. Будучи з Нью-Йорка, де я прожила майже ціле життя, я дуже сумувала за New York Times, знайомі його час від часу привозили. Тут не було газети, яка б належно інформувала про світові події і про культуру. Але з’явився «День» — і повністю задовольнив мої прагнення. Тепер мене New York Times не цікавить. Треба було жінки, щоб створила таку газету!

1999 рік

Ольга ГОРОДЕЦЬКА, Житомир:

— Вдячна авторам робіт і «Дню», який представив ці роботи. У них багато сенсу, який потрібно зрозуміти, щоб в житті не заблукати. Майже неможливо виділити якісь особливі кадри — всі вони — сутності, повні і цілісні. Всі роботи талановиті. Велике спасибі за те, що через вас, автори, в світ ллється щось світле і непохитне, що рятує і людину, і сам світ.

2000 рік

Віль БАКIРОВ, ректор Харківського національного університету імені Василя Каразіна:

 — Фотовиставка — це завжди цікаво. Ця виставка відрізняється тим, що є загальним портретом нашої пострадянської дійсності, портретом, який примушує ще раз замислитися над вічними питаннями: хто ми, звідки ми, куди йдемо. Спасибі авторам і організаторам.

Юлія ГОРДА, Чернігів:

— Кожна окрема фотографія — наче окреме життя. І коли ти заглядаєш в її «замкову щілину», на тебе вихлюпується потік емоцій, як холодна вода з цебра. І ти відчуваєш захват, розчулення, замилування. Дякую за кількість цих почуттів!

ВРАЖЕННЯ ЛІТНЬОЇ ШКОЛИ ЖУРНАЛІСТИКИ

«РОБОТИ «Дня» РОЗПОВІДАЮТЬ ІСТОРІЇ»

Богдана КАПIЦА, випускниця Літньої школи журналістики «Дня»-2017:

— Близько року тому я отримала можливість постажуватися в газеті «День». Насичені робочі дні, хороший колектив і відкриті люди поруч — такими були мої перші враження. Однак газета «День» — це не просто новини та аналітика на папері, «День» — це ціла планета: проекти та ініціативи, покликані робити нас більш обізнаними та свідомими громадянами. Однією з таких є фотовиставка «Дня». Цього року вона ювілейна, усього на два роки «молодша» від газети.

Часом, коли пригадую стажування в ЛШЖ, чомусь у голові з’являються фотороботи з виставок, які висіли на стінах редакції. Хлопчик, який купається в річці, і бризки води нагадують крила, маленька дівчинка з великими, повними надії очима, на фоні державного стягу, маленький хлопчик, що тримає за руку солдата...

Я задумуюся над тим, чим ці роботи привертають увагу, в чому їх особливість? Як аматорка-фотограф, можу сказати, що просто красивої картинки для хорошого знімка не достатньо, потрібно щось більше, щось глибше. Роботи виставки «Дня» розповідають історії, і саме це їх, на мою думку, вирізняє. Ти дивишся на фото, пов’язуєш деталі й у своїй голові вимальовуєш сюжет.

Це так само, як читати хороший матеріал, тільки візуально. А навіщо ми читаємо? Ми ж хочемо не просто щось дізнатися. Ні, ми аналізуємо. Ми здатні поставити перед собою певні запитання та шукати відповіді на них у матеріалі. Так само і з фото. Сподіваюся, і на цій виставці кожен зуміє побачити сюжет і знайти відповіді на свої питання.

«ФОТОГРАФІЇ «Дня» ЗМУШУЮТЬ МИСЛИТИ»

Владислава ШЕВЧЕНКО, випускниця Літньої школи журналістики «Дня»-2018:

 — 20 років фотоісторії України від «Дня» — це щастя, біль, любов і сльози. Моменти зради і перемоги, Майдану і війни, політики і мистецтва. Це все найважливіше, що переживають українці кожен рік.

Як відомо, країна — це люди. Тому будь-яка подія висвітлюється крізь призму їхніх відчуттів. Емоції на світлині неможливо підробити, викривити чи доповнити власним судженням. Вони справжні та найкраще передають стан суспільства в даний час. Можливість усвідомити це дає фотовиставка газети «День», яка зафіксувала на своїх кадрах більшу частину історії незалежної України.

Цього року мені пощастило бути учасницею Літньої школи журналістики «Дня». Тоді я приїздила до редакції рано-вранці та в моменти повної тиші сідала та передивлялася альбоми з фотографіями «Дня» за всі роки. Вони красномовно розповідають про українські події, але водночас змушують мислити. Не просто прочитав і забув. А думаєш, чому це сталося, як можна було зашкодити цьому. Це дозволяє зануритися у різноманітні сторінки історії України. Тому фотовиставка є важливим інструментом, який допомагає суспільству пізнати свою країну.

Також у Літній школі відбуваються зустрічі в тому числі з видатними українськими фотографами. Так, ми мали можливість поспілкуватися з Валерієм Мілосердовим, який зазначив важливу річ: «У фотомистецтві важливо поєднати задум і контекст». Це швидше теоретичний бік фотографії. За практичною ми спостерігали кожного дня, працюючи з найкращими фото-корами пліч-о-пліч у редакції. Ти завжди знаєш, що на кожній події вони зніматимуть кадр із розрахунком на першу шпальту.

Іноді буває: готуєш якийсь матеріал та хочеш побільше прочитати, що писали до тебе. Майже в усіх першою думкою буде зайти в Google, а в мене — на сайт «Дня». Я знаю, що прочитаю там якісні матеріали, доповнені потужною фотографією. Так було, коли я писала про проект фотожурналіста Олексія Фурмана, який ще 2010-го року вперше був учасником і призером міжнародного конкурсу газети. Тоді усвідомлюєш, що існує особливе місце, яке об’єднує тебе з багатьма визначними людьми.

І це «День», який робить неймовірну справу, виховуючи молодь і наступні покоління через фотоконкурс і Літню школу журналістики. Ти потрапляєш в осередок інтелектуальних людей, який доводить тобі, що можна писати правду. Лише від тебе залежить: залишатися в цій системі координат чи ні.