«Не боятися правди»

Гібридна війна Росії проти України одним із видів зброї використовує гібридне слово. Зокрема й через «гібридних» журналістів, які часто за псевдооб’єктивністю ховають арсенал маніпуляцій. Протидіяти таким підступним атакам можна лише правдою і послідовною принциповістю без впадання в екстаз радикальної однобокості. Таким був Джеймс Мейс, який у газеті «День» проявив свою відданість Україні. Саме в «Дні» він зміг втілити основні постулати свого бачення історичної правди на тлі трагедії українського народу.

Уже вдесяте в редакції «Дня» вручають Премію імені Джеймса Мейса в дні пам’яті Голодомору. Цю премію започаткувала головний редактор газети «День» Лариса Івшина на знак пам’яті великого журналіста, який кожним рядком своїх текстів нагадував українцям про те, що неможливо забути. Адже забути означає відкрити ворогу двері, впустити його до спотворення власної історії, здобутків, національної ідентичності, а отже, знову приректи себе на біду. 2014-й рік довів нам, що історична амнезія призводить до тисяч смертей та втрати територій. Мейс не дожив до трагедії 2014-го. Але він робив усе, щоб ми пам’ятали про трагедію 1933-го — пролог до майбутніх випробувань. Якби українці та влада своєчасно зверталися до спадку Мейса закарбованого на шпальтах «Дня» та книгах, то, можливо, нам не довелось би бачити регулярні зведення про втрати на фронті...

Цьогорічний лауреат Премії імені Джеймса Мейса кримчанка Лариса Волошина щодня доводить своїми публікаціями принциповість власної позиції. Під час війни це означає спротив злу.

На урочистому заході вручення Премії в середу традиційно мали можливість висловити свої враження лауреати минулих років. Їхні рефлексії в цілому зводилось саме до цієї надважливої риси лауреата — вміння боронити свої позиції, що цілком тотожні національним інтересам. Таким був і Джеймс Мейс, погляд якого в редакції «Дня» незмінно супроводжує журналістів.

ФІЛОСОФСЬКИЙ КАМІНЬ СПРАВЕДЛИВОСТІ

— Газета «День» уже вдесяте проводить церемонію нагородження лауреата Премії Джеймса Мейса в меморіальний тиждень, коли країна згадує, думає, молиться, пам’ятає. І Джеймс Мейс зробив дуже багато, щоб це стало загальнонаціональною духовною подією. Премію Джеймса Мейса я задумувала для того, щоб правда, яку він захищав, жила й прийшла в українське суспільство назавжди, — розпочала церемонію нагородження головний редактор газети «День» Лариса Івшина. — Коли мене запитують про критерії премії, то найперше кажу, що громадянська позиція — це не матеріал написати. Адже трапляється так, що коли ближче до діла, то помітні розбіжності. А мені здається, що важлива цілісність: те, як люди живуть, що пишуть і як взагалі чинять у житті. Ця премія не є посмертної. Ми, хто знав Мейса, його поважали за життя і хочемо поділитися цією історією з людьми, які його не знали. 

Буває, кажуть, що Мейс зацікавився Україною, тому що він індіанець. А індіанці в Америці ще досі потерпають (в їхньому уявленні), й тому він так до України поставився. Це ще раз підтверджує, що тема Голодомору й образ Джеймса потребують культури, підготовки високого рівня та розуміння, що не тільки ця складова (можливо, ця найменше) вплинула на вибір його позиції в університетах, де було засилля русофілів, совєтологів, які й досі морочать там усім голови; його вибір України — як філософський камінь справедливості.

Для більшості українців не було винайдено тієї мови, не було нічого донесено про Голодомор. Тому що насправді не всі можуть так це сприйняти й бачити, як у тяжких фільмах, які потім з’явилися. Треба згадувати Володимира Маняка, Лідію Коваленко. Слід пам’ятати про Василя Барку, Івана Багряного. Якщо вивчити ступінь відомості цих імен, то виявиться, що політика пам’яті, національна свідомість та ідентичність у нас абсолютно несистемно й розірвано подаються. Суспільство не має цілісної картини й причинно-наслідкових зв’язків. Тому відповідальність, осмислення — це потреба нинішньої якісної журналістики, мислячих людей, публічних інтелектуалів, щоб ми впевнено міцні стояли на ногах й не звертали з дороги. Нам маємо дуже добре вчити свою історію та дуже вдумливо. Не для заліку. А якщо для заліку — то великого, історичного.

«ПЕРШИЙ ЛІХТАРИК УКРАЇНСЬКОЇ ПОТУГИ, УКРАЇНСЬКОГО МОРЯ — СВІЧКУ — ЗАПАЛИВ ДЖЕЙМС МЕЙС»

— Хотіла б подякувати за Премію, для мене це велика честь. Враховуючи попередніх лауреатів, це справді найкраще, що є в українській публіцистиці, — поділилася Лариса ВОЛОШИНА, журналістка, авторка «Дня», лауреат премії 2018 року. — Джеймс Мейс наголошував, що Голодомор був геноцидом, що радянська комуністична влада такими методами зруйнувала українців, позбавила їх підґрунтя для самоідентичності. А самоідентичність — це саме те, за що варто було боротися в Криму. Це те, за що потрібно боротися зараз. Саме за самоідентичність, за безкомпромісність до ворога, до власної історії. Тут не може бути напівтонів. І саме це я вважаю завданням українських інтелектуалів — досліджувати цю тему й допомагати українцям повертатися до своєї власної національної ідентичності.

І ще, сьогодні, це теж дуже символічно, — річниця виступу на Майдані. А моїм найбільшим враженням від Майдану були ліхтарики в темряві під час виступу Вакарчука. Він звернув увагу на це, сказавши, що відбувається якась магія. Пам’ятаю, що повернулася й побачила темряву, в якій були тисячі, десятки тисяч ліхтариків. І я вважаю, що перший ліхтарик цієї української потуги, українського моря — свічку — запалив саме Джеймс Мейс. От тому для мене те, що зараз відбувається, — це все магія українського відродження. І я вдячна всім причетним до цієї Премії, видання такого потужного майданчика, як газета «День», тому що ми можемо роками говорити й докладатися до того, щоб цих українських ліхтариків у темряві ставало все більше й більше».

«БЕЗДОГАННО МОРАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ПОЗИЦІЯ НА ЗАХИСТ УКРАЇНИ»

Юрій ЩЕРБАК, голова Наглядової ради з присудження Премії імені Джеймса Мейса:

— Я багато читав публікацій Лариси Волошиної і хочу сказати, що це бездоганно морально-політична позиція на захист України, українських цінностей. Вона дуже влучно сказала, що вимагання миру сьогодні (будь-якою ціною) — це насправді диверсія, яка нагадує мені диверсію більшовиків 1917 рого, які вивели Росію з Другої світової, зрадивши союзників. Вони кричали «припиняйте війну», а потім нав’язали країні ще страшнішу й кривавішу війну.

«ПОТРІБНО ПОЗБУТИСЯ ІЛЮЗІЙ І ПИСАТИ, ОГОЛОШУВАТИ ПРАВДУ»

Iгор СЮНДЮКОВ, редактор «Iсторія і Я», лауреат Премії 2010 року:

— Я хочу подякувати пані Ларисі за дві речі. По-перше, що її, на мою думку, вирізняє серед наших видатних журналістів — це прагнення (і майже завжди їй це блискуче вдається) називати речі своїми іменами. Це те, про що написав І.Лосєв: зараз в епоху турбулентності, коли вітер хитає наш корабель, обов’язково потрібно позбутися ілюзій і писати, оголошувати правду. Поширене нині прагнення «змазувати» правду й замінювати її, особливо в теперішніх умовах, коли все стає дуже жорстко, не доведе до добра. Дякую, що протистоїте цій тенденції і поборюєте її.

Крім того, в мене для вас є особлива подяка. Пригадуєте, минулої зими ми вступили в дружній обмін думками щодо Голодомору. Річ у тім, що те, що ви написали — було абсолютно слушним. Джеймс Мейс нас навчав не боятися навіть страшної, нестерпної правди. Так, Голодомор став можливим лише внаслідок окупації України більшовицькою владою. Але в цьому ще не вся правда. До Голодомору також доклалися ті українці, які ходили по подвір’ях у селах, забирали останнє. Це робили активісти, комсомольці, представники спецслужб та їм подібні. Коли ми це теж візьмемо до уваги, то побачимо увесь масштаб страшної правди. І в результаті, висвітлимо цю проблему в усій повноті.

«ЯКІСНА ПУБЛІЦИСТИКА — ОДИН ІЗ СПОСОБІВ ПОДОЛАТИ ВАДИ ДЕРЖАВИ»

Володимир БОЙКО, історик, автор «Дня», лауреат Премії 2013 року:

— У публіцистиці Лариса Волошина багато уваги приділяє державі. Про державу писати завжди складно, тим паче, про українську, є безліч вад. Напевне, це ті вади, про які писав ще Джеймс Мейс. Однак це не знімає відповідальність за причетних, але, зрозуміло, що ці недоліки — дуже глибокі й погано лікуються. Проте це маємо зробити ми, й для цього є дуже дієві ліки. Якісна публіцистика — один із способів це зробити. Водночас у Лариси Волошиної є червона лінія між критикою вад і держави як такої. Джеймс Мейс, мені здається, теж дуже добре цю червону лінію виокремлював. І цього дуже бракує нам сьогодні.

Щодо причинно-наслідкових висновків, то є речі абсолютно неявні для загалу. Їх розуміє і бачить лише той, хто з цим близько мав справу. Не менш важливим є вміння це показати, що в Лариси Волошиної блискуче виходить. Також таке враження, що й про джерело влади, народ, вона пише критично. А є таке правило, здається, в політиці, що політик ніколи не казатиме нічого поганого про виборця, але якщо починає, то це свідчить, що людина є щирою, хоче донести думки, а не просто бути популярним.

«КОЛИ ЗА СЛОВОМ СТОЇТЬ БРОНЯ ПРИНЦИПОВОСТІ»

Валентин ТОРБА, веб-редактор газети «День», автор книжки «Я — свідок», фільму «Луганськ. Окупація», лауреат Премії 2014 року:

— У нас з Ларисою Волошиною певною мірою подібна історія. Але в ситуації, коли полишаєш рідну оселю, все одно знаходиться втіха. Моральна компенсація, яку можна знайти тільки в середовищі друзів, не просто знайомих, а людей, які дарують розуміння.

Хочу сказати, що нагородження Премії зараз дивляться й у Криму, і в Авдіївці, по всіх наших фронтах. Дякую Ларисі Волошиній за принциповість, бо це важливо для усіх нас. Війна якраз і показала, що коли за словом стоїть броня принциповості, мабуть, і ми живемо, й свічка горить.

«БАГАТО ХТО ОЧІКУЄ, КОЛИ ЛАРИСА ВОЛОШИНА ВИСЛОВИТЬСЯ З ЯКОЇСЬ АКТУАЛЬНОЇ ТЕМИ — ЗВІРЯЮТЬ, ТАК БИ МОВИТИ, ГОДИННИКИ»

Наталя IЩЕНКО, журналістка, авторка «Дня», лауреат Премії 2017 року:

— Думаю, ні в кого немає запитань, чому саме такий вибір — ми це чудово знаємо, читаючи тексти чи дивлячись програми Лариси Волошиної. Я думаю, що багато хто з нетерпінням очікує, коли Лариса висловиться з якоїсь актуальної теми — звіряють, так би мовити, годинники. 

Нещодавно я брала участь у дискусії, в якій теж був присутнім представник Росії. Спочатку все було прогнозовано. А потім ведуча, представниця німецької журналістики, поставила запитання: «Чому Україна зараз дуже активно просуває українську мову. Навіщо? Вона ж відштовхує російськомовних українців». І коли я взяла слово, то сказала: «Потрібно розуміти, що Україна є постгеноцидною і постколоніальною державою, і вона перебуває в процесі відродження, становлення. Вона повертається до себе, відновлює свою ідентичність. Не агресивно просуває й захоплює якісь інші території, а просто відроджує себе». Це був справжній вибух. Російській гість був шокований, він ці слова «геноцид», «колонія», як я зрозуміла, вперше чув. Уже потім він натякав, що це історичні міфи, які ми маємо подолати. Джеймс Мейс підняв цей пласт історії України, і з цим ще працювати й працювати, причому не орієнтуючись на Росію, а з нашими людьми тут.

«Джеймс Мейс прорвав блокаду мовчання про Голодомор в Україні»

В Острозькій академії відкрилася інтерактивна виставка до Дня пам’яті жертв Голодоморів

Із ініціативи проректора з навчально-виховної роботи Руслани Каламаж колективу Музею історії Острозької академії та Інституту дослідження української діаспори в університеті відкрилася виставка, присвячена трагічним подіям Голодоморів в Україні. Вона має інтерактивний характер і умовно розділена на декілька блоків, зокрема там представлені добірка художньої літератури на тематику Голодомору, збірки документів, статистична інформація про ці трагічні події. Також студенти мали можливість побачити інсталяцію із символікою Голодомору та переглянути художні фільми, які транслювалися упродовж дня.

ФОТО ЛЕСІ КАСІЯНЕНКО

Особливе місце на виставці відведене виданням із серії «Бібліотека газети «День», зокрема, це книги «Ваші мертві вибрали мене...» Джеймса Мейса, «День і вічність Джеймса Мейса» та праця Станіслава Кульчицького «Почему он нас уничтожал? Сталин и украинский Голодомор». Також в експозиції представлені ключові матеріали, опубліковані на шпальтах «Дня» та на сайті проекту «Україна Incognita».

«Ми маємо віддати належне колективу газети «День», зокрема головному редакторові Ларисі Івшиній за важливу роботу у донесенні інформації для широкого кола читачів про події Голодомору. Завдяки сильній публіцистиці Джеймса Мейса ми можемо глибше зрозуміти передумови, перебіг і наслідки цих жахливих подій для України. Так влучно, стисло і промовисто про Голодомор із публіцистів не писав, мабуть, ніхто. Тому ці книги — невід’ємна складова збереження нашої історичної пам’яті, яка є надважливою для постгеноцидного українського суспільства», — зазначила Руслана Каламаж.

Книги Джеймса Мейса вже давно стали підручниками для студентів-істориків, політологів, міжнародників та журналістів. Вони їх використовують у підготовці до семінарських занять, конференцій, написанні наукових робіт з тематики Голодомору тощо.

«Джеймс Мейс — один із перших західних істориків, який почав писати правду про справжні причини Голодомору як геноциду українського народу. На посаді виконавчого директора комісії дослідників при Конгресі США з Голодомору 1932—1933 років в Україні, Джеймс Мейс своєю подвижницькою працею прорвав блокаду мовчання СРСР щодо Голодомору. Він використав неспростовні докази злочину сталінського режиму проти українців, які чинили спротив радянській владі. Тому і наші студенти, і викладачі широко використовують його праці у своїх дослідженнях», — поділився доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії ім. М. П. Ковальського Національного університету «Острозька академія» Володимир ТРОФИМОВИЧ.

Олексій КОСТЮЧЕНКО, Острог