Велика незустріч

Зустріч «Великої двадцятки» в Буенос-Айресі сама по собі жодних великих сенсацій не принесла. Головна сенсація сталася перед відкриттям саміту, коли Дональд Трамп скасував заздалегідь заплановану зустріч із Володимиром Путіним в аргентинській столиці. До того ж, він зробив це у своїй традиційній манері — за допомогою твіта і тоді, коли літак американського президента вже узяв курс на Буенос-Айрес. Відповідно, і Путін про те, що він дістав такого значного дипломатичного ляпаса, теж дізнався, перебуваючи в повітрі. Тому ні у російського президента, ні в його прес-служби просто не було часу придумати якусь вагому відповідь, хоча б у пропагандистському плані. І ще принизливіше для Путіна було те, що Трамп прямо обґрунтував відмову в зустрічі з ним нападом російських прикордонників на українські військові катери в нейтральних водах і відмовою Москви негайно повернути Україні захоплених в полон моряків і судна. У принципі скасування зустрічі з американським колегою знецінила для президента Росії саму поїздку до Буенос-Айреса. Жодних особливо важливих справ, окрім зустрічі з Трампом на півтори-дві години, що передбачалася, у нього там не було. Проте демонстративно розвернути літака і повернутися до Москви Путин ніяк не міг. Такий демарш однозначно означав би, що для Росії саміт Путін — Трамп має у столиці Аргентини головне значення, а без решти цілком можна було б обійтися.

Основними темами саміту «Великої двадцятки» в Буенос-Айресі були світові торговельні війни, що розгортаються, і боротьба з потеплінням клімату. Перше для Росії є неактуальним тому, що її роль у світовій торгівлі нікчемна (торговельна війна з Євросоюзом через Україну має суто політичний характер), а друге є настільки ж неактуальним тому, що Росія жодної боротьби з потеплінням клімату не веде і вести наміру не має. Тому Путіну, як розповів міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров, довелося «на пальцях» роз’яснювати Макронові і Меркель, що інцидент у Керченській протоці — суто українська провокація. Щоправда, навіть у надоптимістичного Сергія Вікторовича немає впевненості, що лідери Франції та Німеччини цю аргументацію сприйняли. Хоча, з другого боку, можна не сумніватися, що і Путін проігнорував прохання президента Франції і канцлера Німеччини про швидке звільнення українських моряків і повернення захоплених суден. А ще прес-служба російського президента, як повелося, як величезне досягнення подає те, що Трамп і Путін під час робочого сніданку перекинулися кількома черговими фразами. І звісно, легко було передбачити, що найтеплішою виявилася зустріч наслідного принца Саудівської Аравії Мухаммеда ібн Салмана Аль Сауда, ймовірного організатора вбивства саудівського журналіста і дисидента Джамала Хашоггі, саме з російським президентом. Звичайно, Володимиру Володимировичу позиція наслідного принца є близькою і зрозумілою: лише так з вождями позасистемної опозиції і слід чинити, але бажано не попадатися. Інша річ — лідери західних демократій, які були з Мухаммедом ібн Салманом підкреслено холодними і недипломатично нагадували йому про необхідність максимально повного розслідування вбивства Хашоггі та притягнення до відповідальності всіх винних (усіх — це в теорії означає і самого наслідного принца, проте навряд чи в Європі і США розраховують, що він сам віддасть наказ про власний арешт).

Що ж до основних тем саміту в Буенос-Айресі, то тут найпомітнішим результатом стала фактична перемога Трампа в торговельній війні з Китаєм. На зустрічі американського президента з головою КНР Сі Цзіньпіном було досягнуто домовленості про те, що США не запроваджуватимуть з 1 січня 2019 року оголошене підвищення мита на китайський експорт з 10 до 25%, а у відповідь Китай різко збільшить імпорт американських товарів для ліквідації величезного дефіциту на користь Китаю, що існує в американо-китайській торгівлі. Із 1 січня наступного року протягом 90 днів сторони вестимуть перемовини. І якщо за цей час взаємна торгівля не буде збалансована і не буде забезпечено доступ американських товарів на китайський ринок в обсязі, що влаштовує американців, фактично заборонне 25-відсоткове мито буде запроваджено з 1 квітня 2019 року. Насправді цей сценарій — це саме те, до чого прагне Трамп. Реального підвищення мита на китайські товари він хотів би уникнути і залишити в цій сфері все так, як сьогодні, проте лише за умови значного збільшення американського експорту до Китаю. Власне, за тією ж схемою американський президент перебудував НАФТА, уклавши нову угоду про зону вільної торгівлі з Канадою та Мексикою, яка здебільшого збігається з попередньою, але з низкою змін на користь Америки. Очевидно, за тією ж схемою Трамп має намір реформувати торгівлю СГА і Китаю. І він цього вже майже досяг.

А щодо боротьби зі змінами клімату, далі загальних слів справа не просунулася. Що й не дивно. На тлі масових безладь у Франції у зв’язку з запровадженням нового «екологічного податку» на вуглеводневе паливо, покликаного пересадити людей на електромобілі та велосипеди, час для застосування додаткових глобальних заходів щодо боротьби з парниковими викидами явно не найбільш відповідний. Стратеги боротьби з потеплінням клімату зовсім не врахували, що штучне завищення вартості бензину і дизельного пального для того, щоб зробити конкурентоспроможними екологічні види палива, дуже боляче вдарить по тих не найбагатших соціальних шарах у розвинених країнах, в яких від вартості дизельного пального і бензину залежить сама можливість працювати. Можна також не сумніватися, що боротьба з потеплінням клімату має не лише екологічні, а фіскальні цілі. В умовах, коли механізм змін клімату, так само як і їхня періодичність, як і раніше, незрозумілі (абсолютно не досліджений, наприклад, вплив на зміни клімату внутрішньої енергії Землі), заходи, покликані зменшити викиди парникових газів, фактично лише збільшують податковий тягар і державні доходи, які все одно реально підуть не на екологію, а на соціальні програми. Але за екологію ніхто не хоче платити, тому глобальні акції, аналогічні до тих, до яких вдався французький уряд, навряд чи матимуть успіх.