Про інформаційний наступ

Щодня (з ранку до пізнього вечора!) журналістка, волонтерка Ганна Домбровська розвозить зібрану волонтерами гуманітарну допомогу прифронтовим селам. І майже щодня вона везе до глибинки на «лінії розмежування» свіжу пресу. Це величезна і відповідальна праця, пов’язана з роботою людини, яка не має українського громадянства, але працює на благо українців. До речі, у вівторок Верховна Рада саме спростила порядок надання громадянства України іноземцям і особам без громадянства, які брали участь у захисті територіальної цілісності та суверенітету України. Влада змінюється, але жертовність і усвідомлення своєї мети залишається. Мета Ганни — виявити свою позицію. Зокрема завдяки поширенню українськомовної газети «День». Детальніше про це, настрої на сході України та інформаційну війну на Донбасі в інтерв’ю з Ганною ДОМБРОВСЬКОЮ.

«ТРИВАЄ РОЗВИТОК МЕРЕЖІ МОВЛЕННЯ В ПРИФРОНТОВИХ МІСТАХ ТА СЕЛАХ»

— Ганна, наскільки змінилася свідомість мешканців прифронтових територій за останні п’ять років?

— Мені складно відповісти на це запитання, оскільки я не спілкувалася з усіма жителями Донбасу, але одне можу сказати точно — люди із задоволенням почали читати українські газети, щотижня вони з нетерпінням чекають на свіжий номер газети «День». Люди хочуть миру, але це зворотний бік того, що їм розповідають по телевізору. Зараз телебачення й інтернет формують порядок денний, що всі втомилися від війни і потрібно домагатися миру за будь-яку ціну, але практично ніхто не веде мову про можливість перемоги над агресором і звільнення окупованого Криму і Донбасу. У мене інколи складається враження, що багато співрозмовників не вірять в українську армію та її силу! На початку війни телебачення прагнуло мобілізувати людей, щодня телеканали розповідали про події на фронті, постійно говорили про добровольців і волонтерів. Було відчуття загального піднесення і єдності нації. Зараз ми маємо дуже небезпечний момент — люди справді морально втомилися від війни, і багато ЗМІ, через інтернет і телебачення, лише посилюють ці настрої. А це вже питання інформаційної і, я б сказала, державної безпеки! Проте є й дуже важливі зміни. Триває розвиток мережі мовлення у прифронтових містах та селах. Це, безперечно, позитив! Люди змінюються, вони дивляться і слухають більше українських телеканалів та радіостанцій. Якщо вести системну роботу, то результат буде обов’язково. Людям треба пояснювати кожну дію влади.

«ДОСТАВКА «Дня» — ВАЖЛИВИЙ ЕЛЕМЕНТ ЗАПОВНЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ВАКУУМУ В ЗОНІ БОЙОВИХ ДІЙ»

— Який вплив «Дня» на мешканців прифронтових територій?

— Точно можна сказати, що кількість читачів газети «Дня» в зоні проведення ООС постійно зростає. Мій проект з доправлення газет «Дня» до прифронтових міст та сіл — це системна робота! За два роки люди добре ознайомилися з газетою, з її стилем, з тим, що вона друкує, яка її позиція, і інтерес до газети виявився дуже великим. Вони дуже засмучуються, якщо не отримують новий номер. Наведу приклад. Інколи буває, що через поламку транспорту я не маю змоги доправити всі газети за маршрутом і привожу їх вже з новим випуском, а люди кажуть: «Вас давно не було, ми думали, що ви більше не приїдете». Доправляння газет — це важливий елемент заповнення інформаційного вакууму, в якому перебувають люди, що мешкають у зоні бойових дій. Два роки тому нам казали: «Навіщо ви везете ці газети, тим паче газету «День» українською мовою. Хто їх там читатиме? — запитували вони. Якщо цей стереотип і був, то зараз у всіх містах, де я розводжу газету, у «Дня» з’явився свій читач, який чекає на газету і залюбки її читає. Читання газети дає людям змогу розумітися на інформації і вчитися її аналізувати.

«ЛЮДИ МРІЮТЬ ПРО МИР І ЧЕКАЮТЬ, КОЛИ УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКОВІ ЗВІЛЬНЯТЬ УСІ ОКУПОВАНІ ТЕРИТОРІЇ»

— Які ключові проблемні моменти існують у мешканців прифронтових територій в умовах нинішньої війни?

— Головна проблема — це близькість до зони бойових дій і відсутність просування українських військ на схід. Для мешканців прифронтових міст і сіл війна завмерла поряд з їхніми помешканнями. Важкі бої тривають щодня на їхніх подвір’ях і городах. Люди мріють про мир і чекають, коли українські військові звільнять усі окуповані території і вони зможуть жити спокійним мирним життям, як жителі Слов’янська і Краматорська.

«РОСІЙСЬКА ПРОПАГАНДА — ЦЕ НЕ ЛИШЕ ВИПУСКИ НОВИН, А Й ПОПУЛЯРНІ ТЕЛЕСЕРІАЛИ»

— Який вплив російської пропаганди там?

— Нещодавно я заїхала до села Водяне поблизу Донецького аеропорту і зняла на відео, які канали можна «зловити» на приставку ТВ2. Упевнений прийом мали сім-вісім українських каналів і близько тридцяти з гаком російських чи «ДНРівських». Тобто, хоч би як люди того не хотіли, вони все одно потрапляють під вплив російської пропаганди. Російська пропаганда — це не лише випуски новин, а й популярні телесеріали, які показують історію країни, якої в реальному житті не існує. Наприклад, у деяких фільмах показують, як пересічний шкільний вчитель мешкає у великій квартирі і їздить на новенькому авто з коробкою «автомат» або російські пенсіонери, отримавши пенсію, їдуть відпочивати за кордон, тобто показують те, чого насправді немає і ніколи не існувало! На жаль, багато мешканців прифронтових міст та сіл, тим чи тим чином, постійно потрапляють під вплив кремлівської пропаганди. І це не лише умовні Кисельов чи Скабєєва, часто-густо це м’яка пропаганда, яка через фільми, серіали і ток-шоу показує легке привільне життя у «Мордорі».

Нещодавно у місті Гірняк побудували нову телевежу, і завдяки цьому налагоджено мовлення вісьмох українських радіостанцій і кількох телеканалів. Раніше, заходивши до магазину чи кав’ярні, я бачила на екранах «Россию-24», а зараз телеканал «Україна» або «Прямій». Були пропозиції «глушити» російські радіо— і телеканали. Але мені здається це малоефективним, оскільки «заборонений плід» завжди солодший, а отже, той, хто хоче, той знайде в інтернеті будь-який канал. Єдиний шлях, що зменшить вплив російської пропаганди, — це у будь-який спосіб продовжувати цілеспрямовано забезпечувати доступ населення до українських ЗМІ.

«ЗАКІНЧИТИ ВІЙНУ СКЛАДНІШЕ, НІЖ ОБРАТИ ПРЕЗИДЕНТА»

— Зараз у їхніх настроях домінує розчарування чи надія?

— У деяких жителів, з якими я спілкувалася, одночасно і розчарування, і надія. Нещодавно я розвозила черговий номер газети «День» прифронтовими містами і селами від Мар’їнки до Новгородського. І у Верхньоторецькому поблизу одного з магазинів сиділи дві жінки, одна з них узяла газету і каже: «Подивімося, що там Зеленський пише. Війна коли там скінчиться, а то обіцяли, що одразу скінчиться, а вона не закінчується...». Тобто вона бере газету з надією, а в голосі чути розчарування, що війна не закінчилася, що цей процес «трохи» складніший, ніж обрати президента. Але мені було приємно, що людина намагається з газети дізнатися, що ж відбувається насправді.

А так, звісно, втома є, і передусім це втома моральна. Ці люди щодня чують вибухи: коли йдуть до магазину, коли ведуть дитину до школи, і під звуки вибухів вони лягають спати. Це слід усвідомити.

«Я МРІЮ ДОЖИТИ ДО КІНЦЯ ВІЙНИ І ЩОБ ЗАХИСНИКИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ ЗДОБУЛИ УКРАЇНСЬКЕ ГРОМАДЯНСТВО»

— Про що ти мрієш?

— 7 червня в мене день народження і ювілей! Друзі часто запитують: «Що тобі подарувати? Про що ти мрієш?». Я відповідаю — я мрію дожити до кінця війни і щоб усі іноземні добровольці і волонтери, які захищають незалежність України, здобули українське громадянство! А найкращим дарунком для мене буде ваша допомога військовим медикам, що рятують життя на передовій!