Про перспективи операції «осушити трубу»

Керівництво Росії, а отже, й «Газпром» вкотре стали на стежку газово-політичної війни проти України. Скориставшись приводом нібито несанкціонованого відбору Україною газу, призначеного для європейських країн, і наразившись на несприйняття в Україні нового російського проекту газового договору, російська сторона вдалася до низки неприховано ворожих акцій щодо нашої країни, яка офіційно вважається стратегічним партнером. Розпочав цю кампанію своїми вказівками «Газпромові», як покарання Україні, будувати на повну силу «Південний потік» чинний президент РФ Дмитро Медведєв. Майже синхронно з ним прем’єр-міністр Росії Володимир Путін одразу ж виступив із заявою, суть якої зводиться до того, що Чорноморський флот Росії не має наміру залишати Севастополь. І, нарешті, цю серію антиукраїнських виступів завершив учора офіційний представник «Газпрому» Сергій КУПРІЯНОВ, який озвучив прямі погрози Україні. За його словами, після реалізації запланованих «Газпромом» газотранспортних проектів «Південний потік» і «Північний потік» транзитне значення України для експорту російського газу дорівнюватиме нулю.

Про ситуацію, що склалася в українсько-російських відносинах, і про можливі дії української влади ексклюзивне бліц-інтерв’ю «Дня» з екс-міністром закордонних справ Володимиром ОГРИЗКОМ.

— Володимире Станіславовичу, чи можна розглядати нинішні відносини України й Росії не як просто газову, а ще й політичну війну?

— Усі ці війни, я це вже неодноразово зазначав, є проявом глибоких суперечностей, закладених у відносинах між Україною й Росією з вини російської сторони. Якщо проаналізувати всі 20 років нашої незалежності, то українська сторона жодного разу не пропонувала Росії нічого іншого, окрім нормальних двосторонніх відносин, які базуються на основі міжнародного права. А з російського боку через досі не подолану хворобу, що зветься неоімперіалізмом, Україна весь час розглядалася як щось напівлегітимне, тимчасове, що має врешті-решт повернутися, в кращому разі, під протекторат Росії. Політика, спрямована на економічне, гуманітарне й навіть політичне підпорядкування України, має свій інструментарій. В економічному вимірі це газ, який став одним з найголовніших елементів цієї (якщо проаналізувати, те що відбувається) війни. На підтвердження можу сказати, що на цьому напрямі ми бачимо два цілковито різних підходи — до України й до європейських країн. Я переконаний, це — абсолютно безперспективне продовження економічної агресії проти України. На щастя, воно не матиме довготривалих наслідків.

— Чи можливо, що Україна за цих умов буде змушена денонсувати Харківські угоди?

— Будь-який договір може бути денонсований, якщо того хоче одна з його сторін. Це загальноприйнята норма міжнародного права. Отже, і цей договір може бути денонсований. Питання тут лише в політичній волі тієї або іншої сторони. На мою думку, Харківський договір, як і газові контракти 2009 років, мають бути переглянуті. У другому випадку це зробити простіше, оскільки це договори між суб’єктами господарювання, а ось Харківські угоди — міждержавний договір. Але, в будь-якому разі, він може і має бути переглянутий і денонсований.

— Чи бачите ви щодо цього політичну волю української сторони?

— Зараз вона поки що не виявляється. Тривають спроби знайти якийсь компроміс, хоча, на мою думку, нині він уже неможливий. І це пов’язано передусім із тим, що сьогодні Росія напередодні президентських виборів. І це апріорі унеможливлює будь-які поступки з боку «претендента на медалі». Я не передбачаю, що поступок можна чекати найближчим часом. Інформація про проект, що його передали з Москви, свідчить про те, що в ньому йдеться не про рівноправні стосунки, а про спробу певним чином отримати односторонні економічні переваги. Тому такий напрям перспективи не має, якщо українська сторона обстоюватиме національні інтереси. Але все ж я гадаю, що життя так чи інакше змусить переглянути весь комплекс українсько-російських газових відносин. Саме в них я бачу головну корупційну складову як з одного, так і з другого боку. Якщо ми хочемо просуватися до Європейського Союзу, вся та закритість, яка характерна для газових відносин між двома країнами, безумовно, повинна відійти в минуле.

— Чи можливі зміни в політиці України у напрямі українсько-російських відносин у зв’язку з новим призначенням Валерія Хорошковського?

— Ще не відомо, які функції покладатимуться на нового першого віце-прем’єра, тому на цю тему зараз вести мову дещо передчасно. Наскільки я розумію, він відповідатиме за весь економічний блок і економічні реформи, а також за євроінтеграцію. І якщо діяти відповідно до угоди про асоціацію з Євросоюзом, яка вже готова, та інших документів, підписаних між Україною і ЄС, зокрема в енергетичній сфері, то ми повинні перейти на європейські правила гри, а отже, змінити саму основу українсько-російських відносин в економічній і енергетичній сфері. Отже, зміни є об’єктивно необхідними. Наскільки вони будуть реалізовані, залежить від загальної лінії і тональності, що її обере нинішня українська влада.