Стратегія Путіна для Білорусі

Для утримання влади Олександр Лукашенко обрав своєрідну тактику. Відмовляючись починати діалог з представниками опозиції з Координаційної ради під приводом їхньої нелегітимності, він одночасно прагне максимально обезголовити протестний рух. Щойно хтось з членів тієї ж Координаційної ради починає хоч трохи виділятися на загальному тлі, його негайно заарештовують і протягом доби депортують до однієї із сусідніх країн — Польщі, Литви або  України. Але з головою штабу Віктора Баборика Марією Колесниковою, викраденою напередодні в Мінську, вийшла осічка. Вона категорично відмовилася їхати з Білорусі й порвала на дрібні клаптики свій паспорт, щоб українські прикордонники не могли пропустити її до України. У результаті Колесникову довелося заарештувати білоруським прикордонникам. За одними даними, вона перебуває в штабі Мозирського прикордонного загону в Гомелі, за іншими — в слідчому ізоляторі Гомеля. У чому звинуватити Колесникову, люди Лукашенка ще не вигадали.

Цей приклад показує, що Лукашенко і Путін дотримуються різної стратегії боротьби з протестами в Білорусі. Баборико, нагадаю, — відверто проросійський кандидат у президенти. А Колесникова тільки-но озвучила заздалегідь записаний ролик свого шефа із закликом боротися за зміну конституції і за створення нової політичної партії зі своїх прихильників. Здавалося б, це дія, що прямо розколює опозицію і послаблює протестний рух, тож Лукашенко мав би Марію не тільки й пальцем не чіпати, а ще й таємно підтримати. А «батька», навпаки, майже одразу виводить її з гри. Чи не вистрілив він собі в ногу? Ні в якому разі! Розкол опозиції та протестного руху і спроба виділити серед них такий собі «здатний домовлятися» сегмент — це стратегія Путіна, а не Лукашенка. Власне, Володимир Володимирович такий сегмент уже має — в особі Баборика і його штабу. Баборико, з погляду Путіна, — це повний аналог Бідзіна Іванішвілі в Грузії, хіба що капітал у колишнього глави «БілГазпромбанку» істотно менший.

ФОТО РЕЙТЕР

Для Лукашенка ж ніяких «здатних домовлятися» фракцій серед протестувальників немає. Для нього проведення нових президентських виборів, навіть після конституційної реформи, — смерті подібно. Адже їх доведеться проводити з іншими виборчкомами і в умовах, коли протестувальники або взагалі залишаться на вулицях білоруських міст, або дуже швидко зможуть на них повернутися. На таких виборах у Лукашенка шансів перемогти не буде. І якщо навіть раптом переможе проросійський кандидат, наприклад Баборико, «батьці» від цього ніякої користі не буде. Хіба що під суд не віддадуть і, можливо, призначать на якусь церемоніальну посаду. Але реальної влади Олександр Григорович позбудеться, і це буде для нього справжньою трагедією. Адже він розраховував правити вічно, а перед смертю передати владу улюбленому синові Колі. Тому Лукашенко залишається тільки позбавляти опозицію всіх більш-менш помітних лідерів і намагатися взяти протестувальників змором. Він сподівається, що хоча б зимові морози зменшать їхню кількість.

Але й у Путіна немає впевненості, що вдасться його план. Характерно, що хоча на протестах у Мінську та інших містах поки що не лунають антиросійські гасла, точнісінько так само не лунають і гасла проросійські. Під час протестних виступів абсолютно переважає білоруська національна символіка: біло-червоно-білий прапор і герб «Погоня». У таких умовах перемога проросійського кандидата на нових виборах здається не лише не гарантованою, а й взагалі не дуже ймовірною.

Розбіжності Путіна і Лукашенка добре ілюструються тим фактом, що в Кремлі заявили, що не схвалюють викрадення людей і чекають пояснення від влади Білорусі. Прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков у зв’язку із зникненням Марії Колесникової вказав на те, що «викрадення людей — це те, що жодним чином не можна схвалити. У цьому випадку це слід диференціювати від затримання людей суворо відповідно до закону». І він же висловив сподівання, що «ситуація буде прояснена, і ми почуємо якісь пояснення, роз’яснення або заяви, які внесуть зрозумілість у те, що сталося». А ще Пєсков зробив зовсім уже революційну заяву. Відповідаючи на запитання, чи є повідомлення про те, що в Мінську невідомі напали на кафе і розбили палицями скло вхідних дверей, «тривожним дзвінком», після якого слід буде задіяти резерв із співробітників правоохоронних органів Росії, він сказав: «Ні, безумовно, це якісь хуліганські витівки. Ми знаємо за заявами наших білоруських колег, що вони вже перевіряють цю інформацію, ці зйомки. Сподіваємося, що в цьому випадку білоруські правоохоронні органи виконають свою роботу». При цьому прес-секретар Путіна анітрохи не сумнівався, звісно, що за цими витівками стоять білоруські силовики. Таким чином, Москва намагається утримуватися від прямого засудження учасників білоруських протестів. І над Лукашенком як і раніше дамокловим мечем продовжує висіти загроза введення в Білорусь російського поліцейського резерву.

«Батька» ж у великому інтерв’ю російським журналістам дав зрозуміти, що чіплятиметься за владу до останнього. Він визнав, що, можливо, «трохи пересидів» на президентській посаді й пожартував: «Можливо, мене показують не лише з телевізора, а й з праски і чайника. Так. Але насправді тільки я зараз можу захистити Білорусь». І підкреслив, що «просто так не піде», що прозвучало досить зловісно: «Я чверть століття облаштовував Білорусь. Просто так усе це не кину. До того ж, якщо я піду, моїх прихильників різатимуть!» Останнє швидше можна прочитати як натяк на те, що Лукашенко не зупиниться перед тим, щоб різати своїх супротивників. Щоправда, він не виключив проведення дострокових виборів після конституційної реформи і навіть визнав, що в перші дні протестів були «перебори» з боку силовиків. Але «батька», напевно, докладе всіх зусиль, щоб відкласти нові вибори до грецьких календ, і попередив, що ніколи не покине Білорусь. Усе це навряд чи подобається Путіну, який вважав би за краще, щоб Лукашенко пішов, передавши владу людям зі своєї команди, з якими Росія могла б мати справу і які організовували б нові вибори на російських умовах. Однак поки такий сценарій у Білорусі не проглядається.