Хто на округ?

Є такий поширений вислів: «Демократи об’єднуються перед розстрілом». Але українська політична практика цей вислів спростовує. Навіть перед загрозою «розстрілу» об’єднувальний процес відбувається дуже важко.

На сайті «Дня» ми запитали наших читачів, чи вдасться опозиції висунути єдиних кандидатів по мажоритарних округах. І варіанти відповідей:

Показово, що думка читачів майже збіглася з думкою експертів. Більшість проголосували за відповідь «Так, але не в усіх округах».

Найпроблемніші для опозиції округи, безумовно, на південному сході. Тут в опозиції реально може виникнути дефіцит кандидатів. На думку експертів, у Донецьку та Луганську Партію регіонів зможуть потіснити хіба що комуністи (політтехнологи навіть радять опозиціонерам підіграти «вірним ленінцям» у боротьбі проти провладних кандидатів). А ось за центр і «м’який схід» ще можна поборотися — це, перш за все, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Харків та Одеса.

Утім, і в «прохідних» округах, де опозиція має «залізну» підтримку, конфліктних ситуацій не уникнути. Вже є конкретні кандидати, які ретельно «задобрюють» свої округи. Як вони доводитимуть КОДу, що їхні позиції найкращі і саме їх потрібно підтримати?

Як відомо, Віталій Кличко запропонував у кожному окрузі провести праймериз (попередні вибори), щоб визначити найпопулярнішого кандидата від опозиції. Але майже всі експерти та соціологи в один голос говорять, що це дуже важко зробити технологічно, а до того ж, ще й дуже дорого. Зокрема, соціолог Ірина Бекешкіна на своїй сторінці у «Фейсбуці» ледь не на пальцях пояснила, чому праймериз по округах — це утопічна ідея.

«Чи уявляєте ви, що означає зробити репрезентативне опитування в кожному з 225 округів? Ну добре, навіть 150? Це — 150 000 респондентів. Опитування на 150 000 респондентів за найнижчими цінами — десь до 750 тис. доларів. Зараз такі гроші для опозиції суттєві. Як ділитимуть витрати? Порівну? Чи як?» — запитує соціолог.

Судячи з усього, головним політичним гравцям все-таки доведеться приймати вольове рішення і брати на себе відповідальність, кого висунути на той чи інший округ. Напевно, рішення повинно бути прозорим і зрозумілим для виборців. Який механізм? Над цим ще треба подумати. Але не варто мірятися рейтингами і соцопитуваннями. Це однозначно глухий кут. А найреалістичніший — сісти за стіл переговорів і продемонструвати мистецтво компромісу, яким, власне, і є політика.

Володимир ФЕСЕНКО, директор Центру прикладних політичних досліджень «Пента»:

— Мені здається, що в наших умовах «бабло породжує зло». Причому в різних сенсах і особливо для опозиції. Це не означає, що я проти «бабла». Кожен хоче заробляти. Але опозиція завжди програє, коли на першому плані бабло. Це і тушки, і по округах... Якщо буде на першому плані бабло, зокрема формування власної партійної каси на виборах, — це відразу поразка. Ще до виборів.

Друга теза. Будьмо реалістами. Не може бути абсолютного об’єднання опозиції. Забудьте про це. Це просто нереалістично. У нас ніколи такого не було. Це суперечить нашій ментальності. І взагалі — це суперечить політичним практикам. Подивіться на Захід. Там що, дуже багато об’єднаної опозиції? Ні! Особливо в парламентських країнах із пропорційною системою виборів. Там опозиція зазвичай різноманітна.

Але головний чинник, який буде заважати об’єднанню опозиції, — це виборча система. І не тому що змішана. Є інші дві ключові обставини. Перша — це те, що немає блоків. За партійною ознакою ніхто не об’єднуватиметься. Особливо за умов, коли чотири опозиційні партії мають шанс пройти в парламент. Вони що — дурні чи самогубці іти під чужим прапором? Не буде цього!

Друга обставина стосується мажоритарки — це однотурові вибори. Є класична «теорія Дюверже», який каже, що об’єднуються, коли є двотурова система. Сама виборча система підштовхує до об’єднання. І у нас опозиція найбільше об’єднується в другому турі президентських виборів. Тоді самі умови приводять до об’єднання. У нас за однотуровою системою виборів також не буде повного об’єднання опозиції за мажоритаркою. Намагатися треба це зробити, але цього не буде.

Проблема не в тому, що треба домовлятися, а в тому — як. От це ключова проблема. Мабуть, потрібно визначати не найбільш рейтингового кандидата, а найбільш об’єднавчого. Скажімо, значна кількість прихильників «Батьківщини» не захоче голосувати за кандидата від «Свободи». А також треба враховувати партійні інтереси. Тобто одночасно можуть використовуватися декілька критеріїв. І це треба робити, можливо, в закритому режимі. Так, щоб про це щонайменше знала влада, бо вона вже дуже добре грає на протиріччях опозиції. Щодо об’єднання опозиції — влада поки перемагає не 6:0, а вже 3:0.

Що ж до праймериз, то їх краще використати партіям при формуванні списків. Особливо щодо верхівки списку. Це буде класна технологія.

Чи можна підібрати тих, хто проти всіх на Сході? У більшості випадків ні. Навіть не сподівайтеся. Трошки візьме «Фронт Змін» із середнього класу та з міських мешканців. Трошки візьме «Удар»... Насправді, знайти в Одесі, в Харкові декількох сильних мажоритарників — цілком реально. Наприклад, Аваков може пройти в центральному окрузі Харкова.

Моя порада опозиції — шукати не партійних кандидатів, а достатньо сильних, певною мірою незалежних, кандидатів, достатньо популярних, щоб вони були дружніми опозиції. Свого часу, коли Катеринчук балотувався 2002 року, він не був членом «Нашої України», а приєднався потім — під час самої кампанії. І зараз треба шукати місцевих бізнесменів, авторитетних людей, які незадоволені владою і які хочуть приєднатися до опозиції.

Для опозиції дуже важлива символічна перемога. Якщо у влади не буде більшості, якщо не буде контрольованої Верховної Ради, то це вже руйнація монополії на владу, часткова, але руйнація. І це символічна перемога, яка дуже важлива потім. І тут не дуже важливо, що опозиція не впливатиме на виконавчу владу. Але якщо президент захоче змінити премьєр-міністра, то ви можете це зробити. Якщо захоче змінити Конституцію, де 300 голосів? Насправді, парламентські вибори дуже важливі з погляду мобілізації опозиційного електорату. І тому це шанс, яким треба скористатися, і тут вже все в руках опозиції.

Олександр ЧЕРНЕНКО, голова КВУ:

— У нас, на жаль, немає таких прецедентів, коли опозиція ставала б єдиним фронтом. Щось подібне було на другому турі президентських виборів 2004 року, але після перемоги наші демократи почали «розстрілювати» одне одного.

Хоча соціологія по західних областях показує, що понад 60 відсотків виборців готові проголосувати за єдиного кандидата, незалежно від його прізвища і партійної приналежності, лише тому, що він єдиний кандидат від опозиції. Чи будуть такі кандидати? Гадаю, в половині округів такі кандидати будуть.

Щодо праймеріз, то я не бачу, як це можна зробити. Це дуже важко й дуже дорого. Кожен кандидат готовий заплатити за таємне опитування в себе на окрузі для оприлюднення або неоприлюднення результатів, але я не знаю, чи готові політичні сили скинутись в таку казну, до якої буде довіра, щоб провести публічне, відкрите обговорення. Ми, незалежні громадські організації, готові спостерігати за таким праймеріз, але за умови дуже чіткої методології тощо.

Навіть якщо ми пофантазуємо, що всі об’єдналися та визначили єдиного кандидата шляхом прамеріз, квот, як завгодно, є люди, які вже реально почали кампанію. Їм скажуть: «Ти — не єдиний. Єдиний — цей» Вони підуть як самовисуванці під опозиційними гаслами, якщо ці гасла будуть у цьому округу чи регіоні популярними. І по факту, навіть якщо будуть єдині кандидати, все одно ще буде кілька самовисуванців, які заважатимуть єдиному кандидатові боротися. Така реальна картина. Подобається вона комусь — чи ні.

Інша річ — координація роботи в комісії. Це більш реально. До цього треба прагнути. Але давайте згадаймо, що в нас дуже часто виникають проблеми координації. Сама партія не завжди контролює свою мережу в комісіях. І перекуповують, і залякують...

Щодо перспектив перемоги, то по соціології партії беруть більшість, і колега Фесенко у своїй статті писав, що для твердої перемоги їм потрібно 50 — 60 мажоритарників. Це реально, але дуже важко.

Знову ж таки, треба пам’ятати про «тушки». І в списках, і серед мажоритарників. Навіть людина чесна, порядна, яка пройде в парламент, може спокуситися, коли раптом їй приносять мільйон доларів. Вона зроду таких грошей не бачила. Серце в неї, мабуть, тьохне. Добре, якщо вона їх не візьме.

Хоча всі кажуть, що буде дуже дорога кампанія, але допускаю, що в кількох округах переможуть люди по мінімальних ресурсах. Лише за рахунок вдалої кампанії та добрих гасел. Тому не все так безнадійно, хоча є дуже багато «але».