Забутий пантеон Скоропадських

Із багаторічної ідеї створити заповідник «Державотворці Сіверщини», маємо, як у тій казці, — пшик, тобто лише наміри мати такий заклад. Цьогоріч в Україні мав би з’явитися державний історико-архітектурний заповідник, його головні об’єкти — Гамаліївський Пустинно-Харлампієвий монастир з усипальницею Скоропадських. Монастир — це єдине в Україні місце родинного поховання гетьманської династії ХVІІІ — ХХ ст. Саме тут поховані близькі та далекі родичі Павла Скоропадського, останнього гетьмана України. Та нещодавно уряд скасував постанову, яка ініціювала створення заповідника.

«УРЯД ЗГАДАВ ПРО УСИПАЛЬНИЦЮ, ЩОБ ПОСТАВИТИ ХРЕСТ НА САКРАЛЬНІЙ ПАМ’ЯТЦІ»

Для початку повернемося до іншої урядової постанови, що передбачала якраз появу закладу «Державотворці Сіверщини». Її було прийнято 19 червня 2019 року. Як ідеться в документі, задля збереження ансамблю Гамаліївського монастиря в с.Гамаліївка Шосткинського району та пам’яток архітектури м.Шостки Сумської області Кабінет Міністрів підтримав пропозицію Сумської обласної державної адміністрації про оголошення комплексу пам’яток архітектури — ансамблю Гамаліївського монастиря в с.Гамаліївка Шосткинського району та пам’яток архітектури м.Шостки Сумської області Державним історико-архітектурним заповідником «Державотворці Сіверщини» з віднесенням його до сфери управління Міністерства культури.

Також у постанові йшлося про кілька доручень та дедлайнів. Так, видатки на утримання новоствореного заповідника мали здійснюватися за рахунок коштів, які отримує Міністерство культури з держбюджету, призначених саме для збереження історико-архітектурної спадщини. Крім фінансування, Мінкультури має впродовж пів року після ухвалення постанови, тобто максимум до кінця 2019-го, затвердити положення про Державний історико-архітектурний заповідник «Державотворці Сіверщини». А з 2020 року Мінкультури зобов’язувалося затвердити межі та зони охорони заповідника, підготувати план організації його території, визначити обсяги, вартість та терміни проведення робіт із реставрації об’єктів, включених до його складу. Що вдалося зробити з передбачених урядовою постановою завдань — «День» спробував з’ясувати через інформаційний запит до міністерства. Утім, відповіді в передбачений законом термін редакція не отримала.

У липні цього року з’явилася інша урядова постанова, за якою Кабмін скасував червневий документ дворічної давнини як такий, що нереалізований. Громадськість одразу сприйняла таке рішення уряду як відмову від ідеї мати в Україні ще один потужний заповідний комплекс, та ще й з такою вагомою історичною складовою, як усипальниця Скоропадських.

«У 2019 — 2020 рр. про заповідник писали і говорили всі місцеві й чимало національних ЗМІ. Мовляв, нарешті старовинний український монастир — усипальницю Скоропадських буде врятовано! Мовляв, як це важливо, адже йдеться про український історичний об’єкт, що поблизу державного кордону з РФ, — нагадував у Фейсбуці всі перипетії історик Павло ПОДОБЄД. — Минулого року центральний об’єкт «Державотворців Сіверщини» — Гамаліївський монастир, що перебуває в руках Московського патріархату, зайнявся і горів так, що було видно далеко за селом. Добре, що крипта, в якій розташовуються сім поховань роду Скоропадських, була замурована під підлогою монастиря, а отже, вона не мала б сильно постраждати. І ось, після двох років тиші, уряд знову згадав про усипальницю Скоропадських — щоб поставити хрест на сакральній українській пам’ятці початку XVIII століття».

Чи боротиметься за створення заповідника Міністерство культури, незрозуміло, оскільки поки що цю ситуацію відомство не коментує ні в журналістських запитах, ні публічно. Сумська обласна державна адміністрація, яка ініціювала появу нового заповідника, немає фінансових можливостей взяти всі ці роботи на свої плечі. «З огляду на обмежений фінансовий ресурс обласного бюджету, питання щодо створення комунального закладу обласної ради на базі комплексу пам’яток архітектури — ансамблю Гамаліївського монастиря в с.Гамаліївка Шосткинського району та пам’яток архітектури м.Шостки Сумської області є передчасним, — коментувала «Дню» у відповідь на запит заступниця голови Сумської ОДА Вікторія МЕДВІДЬ. Вона додала, що з обласного бюджету утримуються державний історико-культурний заповідник у м.Путивлі та державний історико-культурний заповідник «Посулля».

«НЕ МОЖНА ДОПУСКАТИ, ЩОБ НАШІ ДЕРЖАВНІ МУЖІ, ЯКІ БОРОЛИСЯ І ВІДСТОЮВАЛИ УКРАЇНСЬКУ ДЕРЖАВНІСТЬ, БУЛИ ЗАБУТІ»

Крім бюрократичної роботи, історики та краєзнавці почали роботу змістову, інтелектуальну — над тим, які сенси має продукувати новий заповідник. Так, у серпні 2019 року, після появи першої урядової постанови, в Шостці відбувся міжнародний круглий стіл «Спадщина Скоропадських крізь століття». Серед учасників — представники місцевої адміністрації, історики, краєзнавці, музейники і реставратори, які планували обговорити питання створення Державного історико-архітектурного заповідника «Державотворці Сіверщини». Одна з учасниць зустрічі, провідна наукова співробітниця відділу української історіографії Інституту історії України НАН України, докторка історичних наук Ольга КОВАЛЕВСЬКА, згодом читала лекцію, присвячену таємницям усипальниці Скоропадських. «У наш час дуже важко віднайти в Україні вцілілі фамільні усипальниці відомих родин, — ішлося в анонсі події на сайті НАНУ. — Отже, усипальниця Скоропадських, де поховано представників одразу двох гілок відомого роду, є унікальною пам?яткою. В першій третині ХVІІІ ст. у крипті Свято-Харлампіївського храму було поховано гетьмана Івана Скоропадського, його дружину та доньку, а наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. там же знайшли свій останній спочинок батьки й брат із сестрою очільника Української держави — Павла Петровича Скоропадського. Оскільки в 1960-х роках минулого століття територія колишнього монастиря, де містилася усипальниця, була передана під колонію суворого режиму, родинний склеп був залитий бетоном. Минуло понад пів століття, але родинне поховання Скоропадських ще й донині зберігає чимало таємниць, як для учених, так і для пересічних українців».

Про них, імовірно, могли б розповідати під час екскурсій у заповіднику «Державотворці Сіверщини». Але не склалося. «Ситуація загалом складна, зрозуміло, що підтримати всі пам’ятки держава не може, але треба визначатися з пріоритетами, — розмірковує доктор історичних наук, професор Георгій ПАПАКІН. — Держава мала хоча б дбати про гетьманські місця, а їх у нас не так багато — Суботів, Глухів та Батурин. Аж стільки! Разом з тим місця поховання українських гетьманів, звичайно, треба брати під опіку. Ситуація з Гамаліївським монастирем теж не зовсім проста. Бо це колишня в’язниця, пізніше її звідси відселили, але об’єкт не переданий у загальне користування. І зараз монастир потрапив під управління Московського патріархату, на жаль. Але це вже друга проблема. Перша — треба було б узагалі підтримати цей монастир, бо це фамільна усипальниця Скоропадських. І в такій іпостасі її слід було б оберігати державі. Таких місць у нас дуже мало. В Суботові поховань фактично не виявлено. А тут фізично все є. Чому не склалося з створенням заповідника? Ми не можемо відповісти. Але якщо держава вже визначилась із таким завданням самій собі, то має за будь-яку ціну підтримувати цю ідею. Ідея ж дуже хороша. А скасування постанови — це неприпустима ситуація, на мій погляд. Не можна допускати, щоб наші державні мужі, які боролися і відстоювали українську державність, здійснювали українську державність, були абсолютно забуті. Все ж таки ми святкуємо 30 років незалежності, але ж держава в нас була і раніше, вона існувала задовго до цих 30 років. Забуваючи про цих людей, ми забуваємо фактично про ту державу, просто від неї відмовляємося».

На думку Георгія Володимировича, змінити ситуацію може суспільний розголос та суспільна дискусія про важливість створення в Україні сакрального місця, пов’язаного з родиною Скоропадських. Хто ще досі не зрозумів, навіщо українцям знати, хто такі Скоропадські, почитайте книгу з бібліотеки «Дня» — «Ave. До 100-ліття Гетьманату Павла Скоропадського». Між тим, увесь 2018 рік редакція присвятила особисті гетьмана та його державотворчій діяльності. Справді — державотворчій! Незважаючи на брак однодумців та політичні інтриги, Павло Скоропадський зумів закласти основи української держави. Як ми цим шансом скористалися, інша річ, але пам’ятати та робити висновки з історичних помилок — наш обов’язок.